Статті

Григорій Іваницький: новатор, клініцист, педагог

Ім’я видатного українського хірурга, професора оперативної хірургії і топографічної анатомії Київського медичного інституту, організатора і професора першої кафедри стоматологічної хірургії, організатора кафедри ортопедії, відомого рентгенодіагноста, головного хірурга і консультанта багатьох київських шпиталів, автора майже 20 наукових праць Григорія Іваницького було несправедливо вилучене з історії української медицини

Григорій Іваницький народився 1867 р. в селі Собичі на Чернігівщині в родині сільського дзвонаря. Екстерном склав іспити на атестат зрілості та вступив на медичний факультет Університету св. Володимира. У 1895 р. закінчив його з відзнакою і залишився ординатором при клініці факультетської хірургії, яку очолював професор Л. Малиновський.

Уже за чотири роки Іваницький опублікував свою першу працю «Про радикальну операцію стегнової грижі за Codivilla — Lotheisenom». Згодом вийшли його роботи про високі нориці сечового міхура, калові нориці після резекції кишок, випадок симетричного захворювання слинних залоз та ін.

У 1904 р. Г. Іваницький очолив хірургічний відділ лікарні для хронічно хворих дітей у Києві (з часом Український ортопедичний інститут), із 1907 р. паралельно працював штатним прозектором кафедри оперативної хірургії під керівництвом професорів П. Морозова і В. Добромислова, успішно поєднуючи широку хірургічну практику з викладацькою діяльністю. За 15 років на цій кафедрі він пройшов шлях до її завідуючого і професора.

Г. Іваницький продовжував видавати оригінальні праці, розробив нові способи хірургічних операцій, зокрема, новий варіант ампутації з вільною пересадкою кістки, новий спосіб артродеза гомілково-стопового суглоба, описав випадок остеомієлітової нориці, яка загоїлася після застосування вісмутової пасти.

У 1916 р. він був консультантом і головним хірургом кількох київських шпиталів, у 1918 р. став старшим ординатором Київського травматологічного інституту, де працював до 1922 р.

У червні 1918 р. його обрали секретарем організаційної комісії для скликання Всеукраїнського з’їзду лікарів. Разом з М. Нещадименком, А. Журавлем, В. Підгаєцьким, М. Вашетком учений організував роботу Всеукраїнської спілки лікарів, працював у Київському комітеті Українського Червоного Хреста.

Г. Іваницький одним із перших почав викладати хірургію українською мовою, після об’єднання медичного факультету Українського державного університету з іншими вищими медичними школами Києва очолив українську лектуру (російську проводив професор П. Морозов). Після злиття лектур завідуючим єдиної кафедри оперативної хірургії з топографічною анатомією Київського медичного інституту обрали професора Іваницького, що засвідчило його високий авторитет клініциста і педагога.

Учений особливу увагу приділяв рентгенологічним методам дослідження, першим серед київських хірургів почав глибоко вивчати рентгенологію і здобув славу найкращого в Києві спеціаліста з рентгенодіагностики хвороб кісток і суглобів. Разом з учнями та співробітниками Іваницький проводив інтенсивну науково-дослідну роботу, до 1935 р. опублікував понад 20 наукових праць. У 1922 р. він організував кафедру хірургічної стоматології й упродовж року її очолював, трохи пізніше створив окрему кафедру ортопедії та завідував нею.

Г. Іваницький разом із професором Є. Черняхівським входив до складу організаційного бюро, яке у грудні 1925 р. займалося підготовкою Першого всеукраїнського з’їзду хірургів. Журнал «Київське медичне життя» (1925) повідомляв про участь ученого в діяльності Київського єдиного наукового медичного товариства.

Як один із найактивніших членів, секретар, а згодом голова Київського хірургічного товариства (1925–1929) Іваницький проводив зібрання, брав участь у дискусіях, виступав із доповідями, одна з яких була присвячена переломам хребців унаслідок скорочення мускулатури.

2 грудня 1929 р. професор Г. Іваницький востаннє головував на річних зборах Київського хірургічного товариства, яке було розпущене і відновило роботу аж у 1936 р. як Хірургічне товариство України.

Г. Іваницький виховав талановитих учнів, деякі з них пізніше очолили кафед­ри (І. Студзінський, П. Шидловський). Він завжди викликав глибоку пошану у студентів, співробітників, лікарів-хірургів.

Коли в 1928 р. посилилися переслідування української інтелігенції та учених, Г. Іваницького, якому щойно

виповнилося 60 років, звільнили з роботи в інституті. Завідуючим кафедри призначили професора В. Павленка, а Григорію Семеновичу вдалося отримати роботу в дитячій лікарні ім. Ліхаревої.

А наступного року вийшла надрукована українською мовою стаття професора про закривання дефектів дубльованими клаптями шкіри з перенесенням трансплантата з черевної стінки на обличчя через передпліччя.

Найімовірніше, широка медична громада не мала змоги ознайомитися із статтею Г. Іваницького про хірургічне вкорочення кінцівок як ортопедичну операцію, про яку він доповів у 1935 р. у Київському хірургічному товаристві. У цій роботі автор зібрав усі випадки світової літератури та подав свої власні спостереження, які становили половину опублікованого міжнародного досвіду.

У грудні 1935 р. Київське хірургічне товариство скромно відзначило 40-ліття лікарської, науково-педагогічної та громадської діяльності опального українського професора Іваницького. Невеличке повідомлення про ювілей вченого опублікував його учень, професор І. Студзінський, у хроніці хірургічного журналу.

Під час німецько-фашистської окупації Григорій Семенович мешкав у Києві, був причетний до відновлення роботи Київського медичного інституту.

Професор Іваницький пішов із життя 19 березня 1942 р. на 75 році життя. Повідомлення у пресі про смерть знаного українського ученого, хірурга, професора підписали його колеги: директор Київського медичного інституту, професор О. Лазуренко, професори Б. Кучеренко, І. Студзінський, М. Вашетко, П. Шидловський, М. Левітський, О. Богаєвський, Ю. Крамаренко, А. Зюков.

Ім’я видатного українського хірурга щезло з історії медицини України. Не згадувалося ні в енциклопедіях УРСР, ні в довідниках, ані до 100-річчя, ані до 120-річчя із дня народження, його праці зберігалися у «спецхранах».

Лише в 1991 р. у виданнях Київського медичного інституту з’явилися короткі відомості про професора Іваницького. Це стало першим кроком на шляху повернення наукової спадщини ученого в українську національну хірургічну школу. Учений особливу увагу приділяв рентгенологічним методам дослідження, першим серед київських хірургів почав глибоко вивчати рентгенологію і здобув славу найкращого в Києві спеціаліста з рентгенодіагностики хвороб кісток і суглобів

“Фармацевт Практик” #11′ 2011