Статті

Хто такий успішний науковець та як цього досягти

30/05/2018

Про напрямки своєї наукової діяльності та співпрацю з львівськими вченими розповідає Єгор Васецький, д-р біол. наук, науковий директор CNRS (Національний центр наукових досліджень Франції), керівник лабораторії хроматину, розвитку і раку в Інституті онкології Густава Русі (м. Париж, Франція)

За 10 років — 10 конференцій та понад 100 спільних публікацій

— Я співпрацюю з українськими науковцями ще з часів колишнього СРСР, проте співробітництво у рамках франко-українських проектів розпочалось у 2005 р. Відтоді я регулярно приїжджаю в Україну. У 2011 р. це був європейський проект за участі Інституту молекулярної біології та генетики НАН України, а два роки тому ми організували у Львові спільну конференцію російсько-франко-латвійсько-грузинсько-українського консорціуму «Ранні етапи у захворюваннях людини», — зазначає Єгор Васецький.

Єгор Васецький

Єгор Васецький

Консорціум успішно діяв десять років, з 2007 до 2017-го. За цей час разом з країнами-членами і тими, хто до нас періодично приєднувався, ми провели 10 конференцій. Остання з них була в Нижньому Новгороді (Росія), і через зрозумілі причини українські вчені відмовилися брати у ній участь. Російські науковці у 2015 р. не приїхали до Львова. Мене це дуже засмутило, але така реальність.

Назагал французи вітають створення міжнародних наукових груп, адже вони значно менш селективні, аніж європейські проекти з жорстким відбором і великими грішми. Французи дають порівняно небагато грошей, але наполягають на тому, щоб організації країн-партнерів також долучалися до фінансування своїх лабораторій. Так, скажімо, Франція брала участь у фінансуванні вже названого українського проекту за участі Інституту молекулярної біології та генетики НАН України.

За час роботи консорціуму було чимало цікавих ініціатив, наприклад, європейський грант COMBIOM для українських, польських і французьких учасників, спільні публікації (понад 100), стажування українських вчених за кордоном. До слова, п’ятеро з них успішно захистилися і працюють у США та Франції.

Разом проти раку

— Сьогоднішній мій приїзд має кілька цілей: взяти участь у низці міні-конференцій з доповіддю про те, як написати успішний науковий грант, — веде мову далі Єгор Васецький. — Я працюю в Інституті онкології Густава Русі, що знаходиться у передмісті Парижа Вильжюіф. Це онкологічний науковий центр, до складу якого входить госпіталь, де лікують винятково пацієнтів із онкологічними захворюваннями і де відбувається величезна кількість клінічних випробувань. По суті, це найкраща клініка Європи з точки зору розвитку практичної медицини. Другий підрозділ — дослідницький центр, науковці якого намагаються зрозуміти природу раку, тобто як він виникає і як можна досягти лікувального ефекту. Відповідно, моя наукова лабораторія працює над тим, щоб зрозуміти, як віруси можуть спричиняти рак крові — лімфому.

Читайте також: Чи створюються нові оригінальні ліки в Україні?

Мене цікавлять лімфоми з огляду на те, що вони пов’язані з хромосомними транслокаціями, коли ділянки різних хромосом обмінюються місцями, і цей процес зав’язаний на будові ядра клітини. Складність роботи полягає у тому, що ми працюємо з первинними клітинами, тобто це не «безсмертні» клітинні лінії, які можна вирощувати в лабораторії та якими доволі просто маніпулювати. Ми працюємо з клітинами, які виділяємо з крові хворих чи здорових донорів. Для того щоб маніпулювати такими клітинами і розуміти як відбувається процес генезу, потрібні хімічні сполуки — «малі молекули», які легко проникають у клітину.

Кафедра фармацевтичної, органічної і біоорганічної хімії, ЛНМУ імені Данила Галицького

Кафедра фармацевтичної, органічної і біоорганічної хімії, ЛНМУ імені Данила Галицького

Зокрема, один з аспектів досліджень — це лімфоми, пов’язані з вірусом СНІДу. Останній заражає людину, її лімфоцити, і навіть у разі достатньо успішного лікування імунодефіциту ризик розвитку лімфоми у таких людей у 50–100 разів вищий, ніж у здоровій популяції. І що прикметно, лімфоми виникають не в Т-клітинах, заражених вірусом, а в В-клітинах. Тобто вірус, не заражаючи клітини, може якимось чином спричиняти в них онкогенні зміни.

Як це відбувається? Вірус СНІДу виділяє у кров маленький білок, який називається HIVTat-1 протеїн. Це розчинний білок, що завдяки своєму малому розміру може проникати в інші клітини та зумовлювати в них різноманітні зміни. Відтак, один з проектів, який ми плануємо розвивати з львівськими науковцями, зокрема професором Романом Лесиком, д-ром фарм. наук, завідувачем кафедри фармацевтичної, органічної і біоорганічної хімії Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького, — це спроба за допомогою хімічних інгібіторів заблокувати здатність цього білка потрапляти в інші клітини. Тож якщо він навіть і циркулюватиме в крові, зашкодити організму людини не зможе.

Інший підхід, який також вартий уваги, це інгібітори репарації ДНК. Річ у тому, що для того, аби відбулися транслокації, хромосоми повинні обмінятися ділянками. І цей процес також можна спробувати інгібувати за допомогою хімічних речовин, в тому числі похідних гетероциклічних сполук.

Хочу відзначити, що у Львові дуже потужна школа органічної та фармацевтичної хімії, і професор Роман Лесик — один із кращих її представників, тому, переконаний, наша співпраця має хороші перспективи. До слова, одна спільна публікація у нас уже була — це стаття в авторитетному журналі «Bioorganicand Medicinal Chemistry», присвячена пошуку потенційних протиракових агентів з активністю щодо гліобластоми (агресивна форма пухлини мозку) та лімфоми. Втім, вартісна стаття у високоцитованому журналі не робиться просто і швидко — вона потребує праці і часу. Крім того, сам публікаційний процес триває близько півроку.

І третя причина, що привела мене до Львова, — регулярні конференції з біології ядра клітини, які ми проводимо раз на два роки. Мета цих форумів, попри наукові цілі, об’єднувати вчених, адже ми маємо традиції успішної співпраці вже понад 50 років. Почергово конференції проводять у США, Канаді, країнах Західної та Східної Європи. Наступного року конференція вібудеться у Франції, а на 2021 р. країна ще не обрана. На мою думку, Україна і конкретно Львів ідеально підходять для проведення такого заходу. І це ще одна тема нашого спілкування з львівськими науковцями.

Чи є гроші для науки?

Фінансування діяльності моєї наукової групи в Інституті онкології Густава Русі здійснюється з двох джерел: 50% — громадянське суспільство і 50% — держава. Тобто одну частину фінансування я отримую з державних програм, а другу — дають недержавні організації, які переймаються різними захворюваннями та намагаються сприяти пошуку нових підходів до їхнього лікування. Люди жертвують певні суми грошей на боротьбу з тими чи іншими недугами. Потім ці суми акумулюються і їх розподіляють серед вчених. Наразі я не знаю жодної країни у Східній Європі, де б різні люди, бідні чи багаті, почали би вкладати кошти не у яхти чи футбол, а в науку і лікування.

subscribe

Бюджетні витрати на наукові дослідження і розробки мають дорівнювати 3% ВВП — таку мету поставив перед собою ЄС. Франція не є найкращим прикладом фінансування науки. І хоча на її розвиток щороку також виділяється 3% ВВП країни, сюди входять і оборонні дослідження, і дослідження, які проводять приватні структури, наприклад, банки стосовно кредитів. Утім, скаржитися не буду, бо в багатьох країнах справи з державним фінансуванням набагато гірші (в Україні цей показник становить лише 0,2% ВВП — Ред.).

Що стосується України, то я не особливо ознайомлений із принципами фінансування науки, але знаю, що грантова система, яка вже почала розвиватися, дасть можливість окремим науковцям отримати більше коштів для проведння своїх розробок.

Читайте також: Високотехнологічна фармація: від зародження до розквіту

На жаль, зустріти ім’я українського вченого у науковому журналі з високим імпакт-фактором (прим. ред. — показник наукової важливості) можна не так часто. Для того щоб публікуватися у високоцитованих виданнях, необхідний високий рівень експериментальних досліджень і певний рівень фінансування. Добру наукову роботу зробити дешево практично неможливо.

Натомість у середньоцитованих виданнях досить часто зустрічаються публікації українців у співпраці із західними колегами.

Поїхати, щоб повернутися

У рамках обмінних і грантових програм для українських молодих науковців існують можливості стажування за кордоном. Проте рух молоді відбувається лише в одному напрямку — вони виїздять в інші країни і не поспішають повертатися на батьківщину. Чому? Бо тут на них, на жаль, ніхто не чекає!

Так, звісно, з Франції люди також виїжджають на роботу — в Англію, Швейцарію, США. Це нормальний шлях науковця — після захисту дисертації ти намагаєшся отримати новий досвід і дізнатися, як працюють в інших лабораторіях, інших країнах. Однак у Франції створено спеціальну структуру, яка займається поверненням фахівців. Існують спеціальні гранти для тих вчених, які виїхали, але хочуть повернутися. І на них чекають, адже ці люди повертаються не з порожніми руками — вони привозять зв’язки, наукові знання, технології. Знаю, що програму для повернення молодих вчених створили у Польщі. Очевидно, така програма має бути створена в кожній країні, якій потрібен розвиток, і в Україні зокрема.

Текст: Лариса Дедишина
Фото: Ігор Садовий

“Фармацевт Практик” #5′ 2018

ПЕРЕДПЛАТА
КУПИТИ КНИГИ