Статті

Олександр Тижненко – засновник української школи дерматовенерологів

Видатний український вчений-дерматовенеролог, професор, декан лікувального факультету Київського медичного інституту, голова Київського товариства дерматовенерологів, науковець і практичний лікар, організатор українських медичних товариств у роки УНР, єдиний з професорів української лектури, якого не репресували і дали можливість працювати завідувачем кафедри шкірних хвороб впродовж 20 років. Це Олександр Тижненко, засновник української школи дерматовенерологів

 

Попередники і колеги

Олександр Тижненко народився в 1874 р. Закінчив Петербурзьку військово-медичну академію. Спеціалізувався в галузі шкірних і венеричних захворювань. На однойменній кафедрі Київського університету почав працювати ще до Першої світової війни.

Викладання шкірних хвороб на тодішньому медичному факультеті Київського університету почалося в 1864 р. Тоді Київ був єдиним містом на теренах царської Росії, де медикам викладали цю дисципліну. Курс читали здебільшого лікарі, які пройшли попереднє навчання у клініках Європи.

Свого часу кафедрою шкірних хвороб керували професор Володимир Боровський, згодом — професор Олександр Тижненко, у повоєнні часи — професор Анатолій Картамишев. Останній прославився оригінальним підручником з шкірних та венеричних хвороб, який було перекладено навіть на китайську мову, та книгою «Гіпноз у дерматовенерології».

Оскільки лікарських засобів, здатних усувати «сверблячку», тоді ще не існувало, чимало пацієнтів отримували на цьому ґрунті нервові і психічні розлади. Професор Картамишев гіпнозом полегшував страждання своїх хворих.

Діагнози, писані на шкірі

У 1909 р. Олександр Тижненко захистив дисертацію на тему «Про вплив фітіну і натрію гліцеринфосфату на обмін азоту і фосфору у людини» і отримав ступінь доктора медицини. Він першим у тогочасній медичній літературі описав низку дерматозів.

Завідувати кафедрою шкірних і венеричних хвороб Київського медичного інституту Олександр Мойсейович розпочав у 1921 р.

— Опісля Тижненко перейнявся організацією дерматологічно-венерологічного товариства у Києві, яке всупереч складним умовам і голоду в Україні почало діяти вже у вересні 1922  р.,  — зазначає історик медицини, лауреат премії ім. І. Огієнка, професор Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького Ярослав Ганіткевич. — Проводилися щомісячні засідання, заслуховувалися наукові повідомлення. Професор Тижненко на підставі власних спостережень, проведених у Жовтневій лікарні Києва, доповідав про велику кількість сифілітичних хворих серед дітей, причому природжений сифіліс діагностували лише в 4–6% випадків. У 1925  р. вчений доповідав про II Міжнародний венерологічний з’їзд у Харкові. Тоді товариство налічувало 60 дійсних членів.

У тому ж році професор Тижненко став одним із засновників і членом редакційної колегії першого в УРСР українського медичного часопису — «Українські медичні вісті». У першому числі журналу він опублікував три своїх статті: «Завдання сучасного лікування сифілісу», «До вчення про Erythema Annularae-centrifugym» та працю, присвячену діяльності дерматологічного та венерологічного товариства у Києві. Тоді ж він увійшов до складу редакції журналу «Київське медичне життя» — органу Київського єдиного науково-медичного товариства.

До кола наукових зацікавлень Олександра Мойсейовича входили: червоний і туберкульозний вовчак, псоріаз, пухирчатка, хронічна виразкова піодермія, вплив різних факторів на перебіг гонореї у чоловіків. Під його керівництвом були виконані праці про серологічні реакції при сифілісі, лікування сифілісу та гонореї, раку і туберкульозу шкіри, псоріазу і вовчака. Великого значення вчений надавав загальному стану організму у розвитку захворювань шкіри, зв’язку шкіри з організмом.

У 1926 р. з ініціативи Тижненка на території Жовтневої лікарні спорудили корпус спеціально для клініки дерматовенерології, куди кафедра й переїхала.

Олександр Тижненко — єдиний з україномовних професорів, який не зазнав політичних репресій. Завідувачем кафедри шкірних хвороб він працював аж до Другої світової війни. Більшість наукових праць професор та його учні публікували українською мовою

У 1934 р. у збірнику праць про злоякісні новоутворення з’явилася велика стаття Тижненка про рак шкіри і передракові дерматози, в якій він описав симптоми і форми раку шкіри та наголошував на ролі біопсії для точного встановлення виду пухлини, а також охарактеризував хвороби Педжета і Боуна.

Як декан лікувального факультету (1926–1936), значну увагу професор Тижненко приділяв навчальній та методичній роботі. У статті «Академічне життя Київського медичного інституту» він підкреслює перевагу лабораторно-семінарської системи навчання над суто лекійною, спиняється на терапевтичній і хірургічній спеціалізації тощо.

Книга «Захворювання шкіри» під редакцією проф. Тижненка побачила світ у 1935 р. У ній він подав огляд досягнень УРСР у галузі дерматології за останні роки.

Історіограф української медицини Василь Плющ зазначав: «Найвидатнішим дерматовенерологом України був професор Київського медінституту О.М.  Тижненко. Це була високоосвічена і висококультурна людина, свідомий українець, прекрасний педагог. Очолювана ним кафедра проводила не лише цікаві дослідження в галузі лікування шкірних хвороб, але й деякі експериментальні роботи, зокрема, Тижненко з учнями опрацьовував питання значення алергії у патогенезі шкірних хвороб, електролітотерапію. Його учень доцент Богданович вивчав псоріаз, доцент Кройчик працював над питаннями алергії при гонореї та шкірних хворобах. У його клініці проводилися також досліди з питань лікування шкірного туберкульозу».

В окупованому Києві

Олександр Тижненко — єдиний з україномовних професорів, який не зазнав політичних репресій. Завідувачем кафедри шкірних хвороб він працював аж до Другої світової війни. Більшість наукових праць професор та його учні публікували українською мовою переважно в журналах «Українські медичні вісті» та «Профілактична медицина», результати досліджень — також у загальносоюзних та німецьких, польських, чеських, французьких виданнях.

Коли гітлерівські війська зайняли Київ, Тижненко залишився у місті.

В окупованому Києві фашистська адміністрація заборонила діяльність всіх вищих навчальних закладів. Але загроза епідемій і брак лікарів змусили поновити діяльність медичного і ветеринарного інститутів. Київський медичний відкрили в листопаді 41-го. Тижненко від роботи в цьому інституті відмовився.

Після звільнення Києва від фашистських загарбників медичний інститут повернувся з евакуації, і 13 грудня 1943 р. відновив навчання. Проте професор Тижненко на роботу вже не вийшов…

Помер Олександр Мойсейович у 1944 р. В українській дерматології довго не згадували про вченого і його наукову школу. Відомості про нього з’явилися лише після 1991 р. у виданнях Київського медичного інституту.

Підготувала Лариса Дедишина

“Фармацевт Практик” #06′ 2009