Статті

Роль фармацевта в тріаді «лікар – хворий – фармацевт»

24/04/2018

Фармацевти разом з іншими працівниками системи охорони здоров’я та пацієнтами беруть на себе колективну відповідальність за результат лікування. У рамках концепції Належної аптечної практики (Good Pharmaceutical Practice — GPP), розробленої Міжнародною фармацевтичною федерацією (МФФ) та ВООЗ, пропагується більш інтенсивне співробітництво в «тріаді лікар — хворий — фармацевт», що дозволяє оптимізувати використання лікарських засобів і сприяти результатам лікування [1].

Модель, що лежить в основі взаємин між лікарем і хворим, певною мірою детермінує роль фармацевта, при цьому саме від побудови цих взаємовідносин, залежить і успіх лікування

Лікар як батько

Класифікувати взаємовідносини лікаря і пацієнта можна за різними принципами. Серед основних моделей взаємин виділяють патерналістську, технічну, колегіальну та контрактну [2].

Перша модель, патерналістська (сакральна), панувала протягом всієї історії медицини. Такі міжособові відносини між лікарем і пацієнтом подібні до відносин священика і прихожанина або батька і дитини, опікуна та його підопічного. Основні принципи ставлення до пацієнта — любов, милосердя, турбота, благодіяння і справедливість, що відбиті в клятві Гіппократа. Материнська, батьківська турбота медичного працівника про свого пацієнта дала підставу назвати таку модель їхніх взаємин паренталізмом (від англ. «батьки»), або патерналізмом (від лат. pater — батько). Основний моральний принцип, який виражає традицію сакральної моделі, свідчить: «надаючи пацієнтові допомогу, не нанеси йому шкоди».

Деякі етики говорять про те, що лікар і пацієнт повинні бачити один в одному колег, які прагнуть до загальної мети — ліквідації захворювання та захисту здоров’я пацієнта

У сучасній медицині така модель залишається найбільш переважаючою та найпоширенішою. Основна перевага патерналістичної моделі взаємин: чіткість рішень і дій лікаря. Патерналізм найбільш прийнятний у педіатрії, психіатрії, геріатрії. Але в таких взаємовідносинах обмежуються права пацієнта і не дотримується пошана його самостійності, яка є однією з основоположних цінностей. Патерналізм може бути сильним або слабким залежно від здатності пацієнта ухвалювати самостійні рішення. Сильний патерналізм відкидає навіть ті рішення, які пацієнт прийняв добровільно на основі достатньо повної інформації про свій стан. Патерналізм має певні можливості для того, щоб захистити людину від власних неправильних рішень, але у такому разі порушується принцип пошани автономії пацієнта. Сильний патерналізм, надмірна турбота про хворого, нав’язування йому своєї думки не завжди є морально виправданими.

Вочевидь, зазначені взаємовідносини унеможливлюють активну роль фармацевта: пацієнт повністю перебуває під впливом лікаря, отже, не приймає ніяких рішень щодо процесу лікування та застосування лікарських засобів.

Роз’яснення та посередництво

Друга модель — «технічного» типу, яку американський біоетик Роберт Вітч назвав «інженерною». Її основний принцип — роз’яснення та посередництво. Один із наслідків біологічної революції — виникнення лікаря-вченого, а наукова традиція наказувала вченому «бути неупередженим». У цій моделі спілкування лікар виступає в ролі експерта. На підставі клінічних даних і результатів експериментально-лабораторних досліджень він встановлює остаточний діагноз, пояснюючи пацієнту все, що стосується його захворювання, при цьому абсолютно не зачіпає життєвих проблем хворого. В рамках цієї моделі пацієнт сприймається як безособовий несправний фізіологічний механізм, натомість, завдання лікаря полягає у виправленні «відхилень» в його роботі.

Реальний вибір того або іншого типу відносин визначається особливостями особи лікаря, конкретною ситуацією та станом хворого

Основним недоліком цього типу відносин є технократичний підхід до пацієнта, який не бере участі в обговоренні процесу лікування. У сучасній медицині лікар дійсно часто взаємодіє з пацієнтом як вузький фахівець і виконує суто технічні функції. В той же час такі взаємовідносини не заперечують більш активного втручання фармацевта щодо рекомендації лікарського засобу, хоча і в межах певного «кола», окресленого лікарем. Перш за все йдеться про вибір між оригінальними та генеричними препаратами конкретної терапевтичної групи.

Як справи, колего?

Основний принцип колегіальних відносин — рівноправ’я, де взаємна довіра відіграє вирішальну роль. Лікар повідомляє правдиву інформацію про діагноз, методи лікування, можливі ускладнення та наслідки захворювання. У свою чергу пацієнт бере участь в обговоренні цієї інформації. Таким чином реалізується його право на свободу вибору. Деякі етики говорять про те, що лікар і пацієнт повинні бачити один в одному колег, які прагнуть до загальної мети — ліквідації захворювання та захисту здоров’я пацієнта. Таку модель взаємовідносин ще можна назвати дорадчою («довіра і взаємна згода») або ліберальною («активна позиція хворого»). Вона передбачає рівність і однакову відповідальність лікаря і пацієнта. Колегіальну модель доцільніше використовувати для освічених пацієнтів, що вникають у суть проблем зі здоров’ям та мають підґрунтя медико-біологічних знань. Доросла людина в стані синтезувати інформацію та виділяти для себе пріоритети, а лікар володіє достатніми комунікаційними навичками для того, щоб допомогти пацієнтові в цьому. Дорадча модель змінює роль хворого в самому процесі діагностики та лікування. З пасивного об’єкта втручань він стає активним співавтором, але також особою, яка несе визначену відповідальність за своє здоров’я.

Отже, лікар — це «друг» хворого, але, на жаль, така гармонія у відносинах швидше є винятком з правил.

Модель колегіального типу дозволяє максимально ефективно побудувати взаємини між лікарем і пацієнтом, реалізувати на практиці принцип лікування не захворювання, а хворої людини. Саме такий тип взаємовідносин дозволяє побудувати гармонійні повноцінні відносини в тріаді «лікар — хворий — фармацет». Всебічно інформуючи пацієнта, лікар не обмежує його право вибору, тоді як фармацевт, зі свого боку, надає інформацію про сучасні лікарські засоби, яку пацієнт обговорює з лікарем, щоб прийняти остаточне рішення щодо застосування необхідних препаратів.

Рівноправність та взаєморозуміння

Остання модель — контрактного типу — передбачає укладання між сторонами контракту, договору, угоди, в якій визначаються рамки їхніх взаємин. Угода має на увазі дотримання принципів свободи, особистої гідності, чесності, виконання обіцянок і справедливості.

subscribe

Моральна сторона в контракті не знаходить віддзеркалення, але легко здогадатися, що великим успіхом у пацієнтів користується фахівець, що поєднує високий професіоналізм із ретельним дотриманням норм і правил медичної етики. У рамках цієї моделі існує і вимога письмової згоди пацієнта на проведення будь-яких маніпуляцій та оперативного втручання.

Контрактна модель не виключає активної ролі фармацевта, але остання певною мірою залежить від особистості пацієнта.

Слід зазначити, що реальний вибір того або іншого типу відносин визначається особливостями особи лікаря, конкретною ситуацією та станом хворого.

Модель колегіального типу дозволяє максимально ефективно побудувати взаємини між лікарем і пацієнтом, реалізувати на практиці принцип лікування не захворювання, а хворої людини

Зокрема, пацієнти з гострими захворюваннями можуть бути пасивними учасниками взаємовідносин лікар — пацієнт. Натомість спосіб життя осіб із хронічними захворюваннями примушує їх бути більш компетентними. При цьому в будь-якому випадку основне завдання лікаря та фармацевта полягає в реалізації принципу рівноправності та взаєморозуміння в процесі лікування. Також слід пам’ятати, що мультидисциплінарна співпраця медичних працівників є головною умовою успішного лікування та поліпшення безпеки пацієнтів.

Олександра Демецька, канд. біол. наук

Література

  1. Good Pharmaceutical Practice, Joint FIP/WHO Guidelines on Good Pharmaceutical Practice: standards for quality of pharmacy services, 2012
  2. Ковальова О.М., Сафаргаліна-Корнілова Н.А., Герасимчук Н.М. Деонтологія в медицині. — Х., 2014. — 251 с.

“Фармацевт Практик” #4′ 2018

ПЕРЕДПЛАТА
КУПИТИ КНИГИ