Статті

Розлади аутистичного спектра: знати, щоб допомогти

02/05/2019

2 квітня — Всесвітній день поширення знань про аутизм

Згідно з даними ВООЗ одна дитина із 160 має будь-який із розладів аутистичного спектра. Американська асоціація Autism Speaks запевняє про один випадок аутизму на 59 дітей. За результатами досліджень, проведених протягом останніх років, визначено, що поширення цієї патології в країнах Європейського Союзу становить приблизно 21–26 на 10 тис. дітей. Загалом у світі таких осіб нараховується 2 млн 400 тис.

Назагал психічне здоров’я дитячого населення помітно погіршується. У Європі щонайменше одна особа з 4–5 дітей та підлітків має психічні відхилення, у кожної п’ятої дитини в світі існують пізнавальні, емоційні або поведінкові проблеми. За останні 10 років поширеність розладів аутистичного спектра (РАС) збільшилася у 10 разів, кожні 20 хв реєструють новий випадок аутизму. На жаль, ця загальносвітова тенденція спостерігається також і в Україні.

Вперше зростання захворюваності дітей на РАС почали фіксувати з кінця 80-х років минулого століття. Частіше аутичні порушення виявляють у хлопчиків (80% від загальної кількості хворих дітей), хоча недуга у дівчаток відрізняється тяжчим перебігом та ознаками спадкової схильності. Однак, попри важкість порушень психічного розвитку дитини, у 1/3–1/4 випадків з віком спостерігається зменшення вираженості патологічних проявів.

Ознаки аутизму у дітей і дорослих

Аутизм у дітей дуже часто плутають з особливостями поведінки, проте існують чіткі маркери, які дозволяють диференціювати розлад і замкнутий характер. Аутизм або РАС — це стан, який виникає внаслідок порушення розвитку головного мозку і характеризується вродженим і всебічним дефіцитом соціальної взаємодії та спілкування. Аутизм неможливо вилікувати, але з часом можна скоригувати і адаптувати людину до соціального життя.

Важливим етапом допомоги дітям з аутизмом є його рання діагностика. Насамперед батьки повинні звертати увагу на нетипові ознаки у поведінці дитини і, виявивши їх, негайно звертатися до лікаря. А саме:

  • дитина уникає дивитися в очі батькам та іншим людям;
  • не переносить набуті навички на інші обставини або ситуації;
  • у віці 10 міс не реагує на своє ім’я, поводиться так, наче не чує, що до неї звертаються;
  • пізнає навколишній світ неадекватними методами — наприклад, лиже або нюхає;
  • не повторює за дорослими звуки, не посміхається у відповідь на усмішку, не проявляє емоції з допомогою міміки у віці від 9 міс;
  • відсутність дитячого лепету у віці 12 міс;
  • відсутність звичайних жестів, таких як вказати пальцем, продемонструвати, витягнути руку, щоб дотягнутися або помахати на прощання, у віці 12 міс;
  • не знає ніяких слів у віці 16 міс;
  • відсутність осмислених фраз із двох слів (без наслідування або повторення) у віці 24 міс;
  • будь-яка втрата мови (або лепету), соціальних навичок у будь-якому віці.

Для людей із РАС у дорослому віці характерні такі ознаки:

  • часто говорять про себе в третій особі, не використовують звернень і особових займенників;
  • під час розмови не дивляться в обличчя співрозмовнику або зовсім відвертаються від нього;
  • мають неемоційну мову, яка нагадує автовідповідач, складається з коротких речень або повторень однотипних фраз чи слів;
  • можуть раптово перервати розмову і піти, оскільки втратили інтерес до співрозмовника;
  • можуть без причини і недоречно сміятися;
  • часто не мають навичок самообслуговування (можуть не вмиватися, не їсти, не переодягатися). Якщо ж вони це роблять, то доводять все до крайньої педантичності, створюючи певні ритуали у своїх діях;
  • повторюють рухи (махи руками, хитання головою, піднімання плечей тощо);
  • можуть страждати від незрозумілих нападів паніки, гніву, злості;
  • інколи виконують агресивні дії, спрямовані проти самого себе;
  • мають високу сенсорну чутливість: напади паніки через різкі і гучні звуки, яскраве світло тощо.

РАС можуть істотно обмежити здатність людини здійснювати повсякденну діяльність і брати участь у житті суспільства. Ці порушення часто негативно впливають на освітні і соціальні досягнення людини. Деякі «люди дощу» здатні жити самостійно і продуктивно, інші потребують довічного догляду та підтримки.

Види аутизму в дорослих

Синдром Каннера. Характеризується низьким інтелектом, панічним страхом змін, тривожністю, небажанням залишати домівку, надмірним прагненням до стабільності і системності. Це форма, що дуже важко піддається корекції.

Синдром Аспергера. Спостерігається нормальний або високий інтелект, схильність до геніальності в певній науковій сфері. Піддаються соціалізації, але не можуть користуватися емоціями і емпатією.

Синдром Ретта виявляють переважно у дівчаток. Це порушення адаптації та соціалізації на фоні хромосомної патології з подальшими дефектами опорно-рухового апарату. Люди з цим синдромом зазвичай не доживають до 25 років.

Атиповий аутизм. Відрізняється від дитячого аутизму або більш пізнім початком (у віці старше 3 років), або відсутністю щонайменше одного з основних діагностичних критеріїв (стереотипів, порушень комунікації).

Аутизм у дорослих може бути проявом будь-якого з перелічених синдромів, за винятком синдрому Ретта, через високу смертність пацієнтів.

Читайте також: Підвищений ризик аутизму: винні не щеплення, а інфекції

Групи аутизму

Групи аутизму варіюють залежно від тяжкості симптоматики.

Перша група — люди з невиліковним аутизмом. Порушення є задавненими і важкими. Такі люди не розмовляють і їх не можна залишати без нагляду.

Друга група — замкнуті люди з аутизмом. Можуть розмовляти на певні теми, мають улюблену справу, яка займає весь їхній вільний час і витісняє навіть речі, що необхідні для повсякденного життя. Улюблене заняття змушує їх відмовлятися від їжі, води і сну. Їхня мова незв’язана і з боку видається нелогічною.

Третя група — особи, які мають низку навичок і здібностей. Попри особливості комунікативної і емоційно-вольової сфери, здатні частково провадити самостійний спосіб життя. При цьому вони цілком не зважають на оточуючих.

Четверта група — люди, які нічим не виділяються. Інтелект в нормі, але вони занадто пасивні і несамостійні. Уникають спілкування, а тим більше публічності. Інфантильні. Будь-які труднощі не можуть вирішити самостійно. Замкнуті. Мають низьку самооцінку. Виділити таку людину з натовпу здатний тільки професіонал.

П’ята група — генії. Мають дуже високий інтелект, який виявляють в певній науковій сфері. Можуть бути хорошими математиками або фізиками. Точні науки даються їм легко і завжди більш зрозумілі.

Корекція аутизму у дітей

Відомо, що за відсутності лікування і корекційної допомоги майже 70% дітей з аутизмом можуть мати важкі інвалідизуючі наслідки і постійно потребувати догляду сторонніх осіб. Своєчасне лікувально-корекційне втручання значно покращує прогноз.

Втім, медикаментозної терапії аутизму не існує. Лікарські засоби (нейролептики і психостимулятори) здатні подолати лише окремі симптоми. Їх призначають для усунення неадекватних поведінкових реакцій, зокрема, автоагресії і агресії, спрямованої на інших людей, обсесивно-компульсивних розладів (нездоланних бажань), підвищеної рухової активності.

Однак зловживати психотропними препаратами при РАС не рекомендовано, оскільки, пригнічуючи ознаки аутизму у дітей, що начебто робить їхнє життя більш безпечним, можна спровокувати подальшу регресію інтелектуальних і мовленнєвих здібностей.

Існує чимало професійних методик і програм реабілітації для дітей з аутизмом, серед яких американські «Прикладний аналіз поведінки», «Ігровий час», ТЕАССН. Вони ѓрунтуються на навчанні дітей певних схем поведінки, активному спілкуванні з ними. І, що важливо, основна роль у реабілітації належить батькам дитини.

subscribe

Діти з аутизмом повинні обов’язково перебувати під наглядом психіатра, оскільки потребують комплексної корекції. Без визначення доступного для дитини з раннім дитячим аутизмом рівня взаємодії з оточенням неможливо правильно побудувати методику і зміст комплексного корекційно-розвивального впливу. В цілому єдиний підхід до відновлення афективного зв’язкуз дітьми із РАС можна виразити такими правилами:

1. Спочатку в контактах з дитиною не повинно бути не тільки тиску, але навіть просто прямого звернення. Дитина, що має негативний досвід в контактах, не повинна зрозуміти, що її знову втягують в неприємну для неї ситуацію.

2. Перші контакти доцільно організовувати на адекватному для дитини рівні в рамках її активностей.

3. Необхідно, наскільки це можливо, включати елементи контакту в звичні моменти автостимуляції у дитини приємних вражень, що створює і підтримує власну позитивну валентність (цінність, значущість).

4. Важливо поступово урізноманітнювати звичні задоволення дитини, посилювати їх афективним зараженням власною радістю — довести дитині, що з людиною краще, ніж без неї.

5. Робота щодо відновлення потреби дитини в афективному контакті може бути дуже тривалою, але її не можна форсувати.

6. Тільки після закріплення у дитини потреби в контакті, коли дорослий стає для неї позитивним афективним центром ситуації, коли з’являється спонтанне явне звернення дитини до іншого, можна починати спроби ускладнювати форми контактів.

7. Ускладнення форм контактів має йти поступово, з опорою на стереотип взаємодії. Дитина повинна бути впевнена, що опановані нею форми не будуть зруйновані, і вона не залишиться «беззбройною» в спілкуванні.

8. Ускладнення форм контакту має відбуватися шляхом не стільки пропозиції нових варіантів форм, скільки обережного введення нових деталей в структуру існуючих форм.

9. Важливо строго дозувати афективні контакти з дитиною. Продовження взаємодії в умовах психічного пересичення, коли навіть приємна ситуація стає для дитини дискомфортною, може знову погасити її афективну увагу до дорослого, зруйнувати вже досягнуте.

10. Необхідно пам’ятати, що при досягненні афективного зв’язку з дитиною її аутичні установки пом’якшуються, вона стає більш вразливою в контактах, тож дитину треба особливо берегти від конфліктних ситуацій з близькими.

11. При встановленні афективного контакту важливо враховувати, що він не є самоціллю всієї корекційної роботи. Завданням є не просто центрування дитини на собі, а встановлення афективної взаємодії для спільного пізнання навколишнього світу. Тому в міру встановлення контакту з дитиною її афективна увага починає поступово спрямовуватися на процес і результат спільного контакту із середовищем.

Читайте також: Симптоми аутизму полегшила пересадка кишкової мікрофлори


Тетяна Дудіна, практичний психолог, поведінковий терапевт навчально-реабілітаційного центру (НЦД) «Джерело» (м. Львів):

— В Україні діагностувати аутизм почали не так давно. Офіційний діагноз дитині може бути встановлений в 4 роки. Однак запідозрити ознаки аутизму можна вже у віці від одного до двох років. Своєчасна діагностика означає можливість раннього втручання, яке може стати добрим стартом для дитини та сім’ї загалом.

До нас у НРЦ «Джерело» у відділення раннього втручання з кожним роком все частіше звертаються з дітьми віком 1,5–2 роки. Довкола є багато «порадників», які пропонують «почекати» до трьох років, але не варто зволікати, треба звертатися за допомогою, як тільки виникнуть найменші тривоги з приводу розвитку дитини.

Аутизм може бути різного ступеня важкості — від низькофункціонального до високофункціонального. Власне, від цього буде залежати як якість життя дитини та сім’ї, так і форма навчання, яка підходить дитині. У НРЦ «Джерело» є можливість перебування дітей та молоді на денних програмах — діти навчаються в групі, індивідуально займаються з психологом, логопедом, мають можливість набути важливих соціальних і побутових навичок.

Також в Україні зараз дуже розвивається інклюзивна форма навчання для дітей з особливими освітніми потребами, і діти з аутизмом можуть бути залучені до такого освітнього процесу. Однак завжди треба пам’ятати про те, що ці діти потребують застосування поведінкових технологій в процесі навчання, що зробить навчальний процес більш ефективним.

Світові практики демонструють високу ефективність застосування поведінкового підходу, візуальних стратегій, альтернативної та підтримувальної комунікації для осіб з аутизмом. З кожним роком в Україні з’являється все більше фахівців, які мають відповідні знання для роботи з такими дітьми


Підготувала Лариса Дедишина

Фото: Ігор Садовий

 

“Фармацевт Практик” #4′ 2019

ПЕРЕДПЛАТА
КУПИТИ КНИГИ