Аптечна професійна асоціація України: у пошуках експертів

До реформування фармацевтичної галузі Всеукраїнська громадська організація «Аптечна професійна асоціація України» (АПАУ) публічно і прозоро намагається залучити найкращих професіоналів Європи. В цьому запевняє голова правління АПАУ, генеральний директор Групи компаній «Маркет Універсал» (м. Львів) Олег Никулишин

Більше повноважень — більше відповідальності

— АПАУ, як найбільша громадська професійна фармацевтична організація України, чітко усвідомлює виклики нинішнього дня і відповідно до них розширює та поглиблює свою роботу, — стверджує Олег Никулишин. — На порядку денному української держави — децентралізація влади, у тому числі й в управлінні фармацевтичною галуззю. У сучасних політичних умовах, коли в Україні активно формується громадянське суспільство, держава делегуватиме громадським організаціям чимраз більше повноважень. Це означає, що роль громадських професійних організацій у сферах державного регулювання фармацевтичної діяльності та громадського здоров’я зростатиме.

Впродовж останнього часу відбулося кілька засідань правління АПАУ, де було оновлено стратегічні цілі організації на 2015–2016 рр., а також створено нові робочі комісії, зокрема, фінансів та обліку, аудиту та етики, юридичну, якості і стандартів, міжнародних зв’язків та розвитку, зовнішніх зв’язків і партнерства, маркетингу і реклами, а також призначено їхніх керівників. Комісії покликані забезпечити виконання стратегічних та поточних цілей АПАУ у відповідних сферах.

Натепер до АПАУ входить 40 аптечних підприємств з різних регіонів України, що об’єднують понад 2,5 тис. аптечних закладів та більше 12 тис. працівників. Щодня ці аптеки обслуговують майже 5 млн відвідувачів. Також у складі організації перебувають чотири аналітичні компанії, видавництво і два виробники лікарських засобів.

Паралельно з роботою над законодавчими і нормативними актами у найближчих планах організації — розробка внутрішніх документів, зокрема, створення Етичного кодексу для учасників АПАУ (не плутати з Етичним кодексом фармацевта), який би регулював насамперед корпоративну поведінку у середовищі конкурентів на ринку, співпрацю з виробниками та етичний маркетинг. На меті АПАУ також і розробка та впровадження національних стандартів Належної аптечної практики (GPP).

— Хочу підкреслити, що АПАУ як фахова громадська організація зацікавлена в максимальних комунікаціях і, відкрито запрошуючи до вступу нових учасників, прихильна до співпраці з фармпідприємствами всіх форм власності незалежно від розмірів і кількості працівників, — зазначає Олег Никулишин. — Ми готові не лише брати активну участь у реформуванні української фармації, але й нести відповідальність за запропоновані ініціативи, враховуючи багатолітній власний досвід і міжнародні напрацювання.

Багато питань, поставлених перед фармацевтичною спільнотою України, вже давно й успішно вирішені в інших країнах Європи. У цьому ми переконалися під час дружнього візиту представників АПАУ до Литви. На наш погляд, досвід цієї європейської держави вартий уваги.

Плюси і мінуси литовської фармації

— За власною ініціативою від імені АПАУ ми надіслали листа до міністра охорони здоров’я Литви Ріманте Шалашявячюте з проханням допомогти організувати зустріч з ключовими учасниками литовського фармацевтичного ринку, — розповідає Олег Никулишин. — Візит тривав два дні і мав надзвичайно насичену і цікаву програму: у Вільнюсі і Каунасі відбулося десять зустрічей. Головне, що ми намагалися донести до литовських колег, це цінність для України їхнього досвіду щодо реформування фармації у період до і після вступу Литви в Європейський Союз. Іншими словами, АПАУ шукала і знайшла у Литві експертів, до яких матиме змогу звертатися у подальшому за компетентними консультаціями з питань євроінтеграції фармацевтичної галузі.

Ділові контакти успішно налагоджено з контролюючою державною службою, кількома громадськими організаціями фармацевтів, місцевим медичним університетом, деякими операторами аптечного роздрібного ринку.

Так, Державна служба з контролю ліків в Литві — установа на кшталт нашої Держлікслужби, проте із дещо ширшими повноваженнями. Нам розповіли, що окрім контролю за якістю ліків, вона, наприклад, здійснює реєстрацію лікарських засобів, має у своєму складі комісії з доклінічних та клінічних досліджень, ветеринарних препаратів, а також інформаційний центр із лікарських засобів.

Литовський роздрібний ринок суттєво відрізняється від українського. До вступу в ЄС у Литві проживало близько 3,8 млн населення, нині — 2,9 млн, тобто дуже багато людей виїхали в країни Євросоюзу, переважно у Велику Британію та Ірландію. Серед них чимало осіб з вищою фармацевтичною освітою.

Загалом у Литві діє близько 1,5 тис. аптек. Роздрібний ринок монополізований. Близько 30% належить одній польській аптечній мережі, ще по стільки ж — двом національним. Такий розподіл суттєво міняє стосунки операторів з владою, дистриб’юторами, виробниками, ринком праці, науковцями. Для порівняння: найбільший український роздрібний оператор охоплює лише 4,5% ринку. Очевидно, у роздрібненості — і наша слабкість, і наша сила, бо усі змушені сідати за круглий стіл і домовлятися, однозначного лобі, як бачимо з практики, не існує.

Аптеки-одиначки, як і в Україні, на жаль, не витримують конкуренції. Якраз під час нашого перебування у Литві закрилася остання старовинна аптека у Вільнюсі.

Ось чому в АПАУ є певні застереження щодо українського роздрібу на фоні реформування охорони здоров’я. Вони небезпідставні, позаяк вже не один тиждень я не можу отримати від Американської торгово-промислової палати відповідь стосовно стратегії фармринку України, яку розробила компанія «PricewaterhouseCoopers» під транснаціональні виробничі гіганти, і де абсолютно не враховані інтереси українських аптечних мереж.

Повертаючись до Литви, слід сказати, що у них діє кількарівнева система компенсації витрат на ліки для пацієнтів. Існує два списки: список А — це захворювання, витрати на медикаментозне лікування яких покриваються на 100, 90, 80 або 50%, і список В — це 75 препаратів для дітей, інвалідів і пенсіонерів, лікування якими покривається на 100 або 50%. Так, у 2012 р. з бюджету державної каси хворим було компенсовано лікування 1880 лікарськими засобами згідно з 12 млн рецептів.

На відміну, скажімо, від поляків, литовці, прямуючи у ЄС, занадто відкрили свій ринок для іноземців. Відтак, під тиском великого капіталу з нього змушені були піти не тільки поодинокі аптеки, але й зумисно доведені до банкрутства національні виробники лікарських засобів, наприклад, життєво необхідних інсулінів.

Наразі у Литві тривають дискусії з найрізноманітніших фахових питань, однак найбільше тих, які стосуються фармацевтичної опіки. Скажімо, як не дивно це чути, вони обговорюють можливість проведення щеплень в аптеках.

Громадські організації

На зустріч з українськими колегами було запрошено також представників кількох громадських фармацевтичних організацій.

Дуже приємним виявилося знайомство з президентом Литовської Фармацевтичної Асоціації професором Едуардасом Тарасявічюсом, який перфектно розмовляє українською. З’ясувалося, що пан Тарасявічюс є учнем відомого львівського професора Миколи Туркевича, навчався в аспірантурі і захищав дисертацію у Львові. Він із захопленням ділився враженнями від столиці Галичини і наших історичних аптек.

Професор Тарасявічюс повідомив, що його асоціація, продовжуючи традиції професійного об’єднання фармацевтів, заснованого у Вільнюсі ще у 1819 р., була створена у Литві однією з перших і з 1990 р. об’єднує фармацевтів з вищою університетською освітою (фізичних осіб), а не аптечні підприємства. Завдяки його особистим контактам організація має тісні стосунки з Міжнародною федерацією фармацевтів (FІP), бере участь у щорічних конгресах FІP у різних країнах світу. На його думку, задіяність у таких масштабних заходах надзвичайно корисна для аптечних фахівців, оскільки ознайомлює їх з тенденціями у галузі, науковими і практичними перспективами, збагачує досвідом.

Асоціація має друковане видання, в якому детально висвітлює свою роботу.

Цікаво, що вони активно співпрацюють з Національним фармацевтичним університетом у Харкові та особисто ректором професором Валентином Черних, обмінюються студентами.

Представники двох інших професійних громадських організацій — Литовського Союзу Фармацевтів та Національної торговельної асоціації з лікарських засобів — розповіли, що об’єднують як фізичних, так і юридичних осіб та орієнтовані здебільшого на вирішення законодавчих аспектів фармацевтичної галузі. Вони контролюють роботу Міністерства охорони здоров’я щодо внесення змін у чинне законодавство та відстоюють права фармацевтів.

Усі громадські фармацевтичні асоціації Литви беруть безпосередню участь у післядипломній освіті та підвищенні кваліфікації фармацевтів, тобто цей важливий напрямок роботи держава повністю віддала професійним громадським організаціям.

Відповідно до литовського законодавства, провізор повинен кожні 5 років підтверджувати свій диплом і набирати необхідні для переатестації бали за проходження курсів і участь у науково-практичних конференціях. Як і в Україні, поширеною є практика проведення виїзних курсів підвищення кваліфікації.

Освіта

Підготовка фармацевтичних фахівців здійснюється у медичному університеті Вільнюса та в його філії у Каунасі. Тут вища освіта для магістра фармації вартуватиме майже 15 тис. євро, що набагато менше, ніж в інших країнах Євросоюзу. Поза тим, матеріально-технічна база навчального закладу — найвищого рівня. Особливо нас вразила студентська навчально-виробнича аптека, нещодавно відкрита на кошти ЄС. Вона діє як справжній аптечний заклад, має сертифікат GMP (!) і навіть імпортує свою екстемпоральну рецептуру у Великобританію.

Щороку дипломи міжнародного зразка отримують близько 150 випускників, але, за словами декана, професора Рімантаса Пецюра, одразу майже всі вони виїжджають за кордон, де зарплата аптекарів набагато вища. Тому Литва стабільно відчуває дефіцит фармацевтичних фахівців.

Варто запозичити

1) Здійснювати обмін, проходження інтернатури, стажування українських студентів у Литві.

2) Закріпити за громадськими організаціями фармацевтів статус посередника між роботодавцями і випускниками навчальних закладів.

3) Залучати громадські професійні організації фармацевтів до проведення післядипломної освіти в Україні.

4) Надати громадським організаціям фармацевтів юридичні повноваження для захисту прав та інтересів аптекарів (трудові спори, професійні суди).

5) Створити національний реєстр провізорів і фармацевтів з метою впорядкування ринку праці та процесу післядипломного підвищення кваліфікації.

6) Акумулювати зусилля усіх учасників ринку для раціонального використання грантових коштів Євросоюзу (наприклад, для стажування студентів за кордоном).

7) Раціонально використовувати кошти фондів непрямого фінансування, які підтримують саме громадські організації та їхні екологічні, просвітницькі проекти (наприклад, для встановлення у школах бойлерів з йодованою водою).

8) Вектор руху — до членства у FІP з метою інтеграції у світову фахову спільноту.

Наступного разу представники АПАУ шукатимуть експертів для реформування вітчизняної фармацевтичної галузі у Грузії.

Лариса Дедишина

“Фармацевт Практик” #02′ 2015