ЖизньСтатті

Аптека як доля

Випадкові люди у фармації надовго не затримуються, переконана Тетяна Костянтинівна Бойко, завідувач аптеки № 2 аптечної мережі «Факультет-Фарм», що у Дніпропетровську. Як би не складалися обставини її професійного життя, жінка завжди поверталася до аптеки

Мрія і покликання

— У фармацію я потрапила в зовсім юному віці, після восьмого класу, — розпо­відає Тетяна Бойко. — Вступила у Запорізьке фармацевтичне училище Придніпровської залізниці.

Ні батько, ні мати дівчини не мали жодного відношення до фармації або ж медицини. Але дорогою до школи в рідному містечку Синельниковому їй доводилося щодня проходити повз велику гарну аптеку. І відмовити собі в задоволенні зайти всередину, поспостерігати за красивими жінками в білих халатах, вдихнути особ­ливий запах виготовлених ліків школярка не могла. Майже щодня після уроків вона відпочивала на м’якому диванчику в оточенні розкішних завжди зелених рослин. Тож коли на­стала пора обирати майбутній фах, сумнівів не мала. День відкритих дверей у Запорізькому фармацевтичному училищі вдруге підтвердив правильність намірів Тетяни. «Хочу тут вчитися!» — зрозуміла дівчина і жодного дня про це не шкодувала.

Оскільки відомчий навчальний заклад мав статус всесоюзного, здобувши омрія­ну освіту фармацевта, Тетяна отримала направлення аж до міста Свердловська (Росія). Дарма що далеченько від дому, це 18-річну дівчину зовсім не хвилювало. Разом із нею у Свердловськ поїхали ще 11 випуск­ників — справжня фармацевтична команда. Молодих спеціалістів оселили в добротному й комфортному гуртожитку, де не мерзли навіть при –45 °С. Жили дружно. До українок полюбляли навідуватися гості: дівчата і на вдачу веселі, і готують смачно, тож дефіциту спілкування не відчували ніколи.

Тетяна працювала на аптечному складі (формувала товарно-транспортні на­кладні), який забезпечував діяльність залізничних аптек і лікувально-профілактичних закладів для працівників Уральської залізниці. Попри назву, аптеки, що належали залізничному відомству, обслуговували населення Свердловська, тому роботи завше вистачало.

Однак за рік дівчина змушена була повернутися додому — занедужала матір, яка потребувала її підтримки й допомоги. Якийсь час у Синельниковому вона була клінічним лаборантом у лікарні. Потім вийшла заміж (до слова, за лікаря) і переїхала до Дніпропетровська.

«Тетянині п’ятирічки»

Кажуть, в одній компанії не варто затримуватися більше п’яти-семи років. Людина настільки приростає до стабільного місця праці, костеніє у своїх поглядах, відвикає налагоджувати нові комунікації, що стає незатребуваною на ринку праці.

У трудовій книжці Тетяни Бойко багато записів. Державна аптека № 7 у Дніпропет­ровську — перша робота за спеціальністю в Україні. Це були останні п’ять років перед розпадом СРСР. Період непростий, а на початку 90-х — взагалі катастрофічний. Тотальний брак медикаментів, за якого усі хвороби «лікували» ібупрофеном. Номенклатура державних аптек, якщо порівняти, заледве дотягувала до 10% нинішнього асортименту. Іншими словами, працювати було ні з чим. Відтак, Тетяна Костянтинівна перейшла в іншу аптечну мережу — «Аптеки медичної академії». І також на п’ять років.

За свою довгу професійну кар’єру Тетяні Бойко випала ще одна «п’ятирічка» — на аптечному складі одного із найпотужніших дистриб’юторів України — компанії «БаДМ». Уже тоді, усередині 90-х, стабільне підприємство вирізнялося гарною репутацією. Величезні обсяги лікарських засобів, якісних, ефективних і безпечних, завдяки гуртовим постачальникам доставля­лися в аптеки й лікарняно-профілактичні за­клади різних регіонів України. Аптечні склади підприємства поступово автоматизову­вали, розвивали логістику. Працювати було цікаво, окрім того, робота добре оплачувалася, проте Тетяні Костянтинівні все одно хотілося в аптеку. Тим більше, що вже мала диплом провізора — у 2007 р. закінчила заочне відділення НФаУ у Харкові.

— Коли я повернулася в аптеку, було таке враження, наче додому, — каже Тетяна Бойко. — Я розуміла, що роблю й навіщо. Якщо фармація — її доля, людина завжди вертатиметься в професію, а у яку компанію — вже не так важливо. Головне — задоволення від роботи, усвідомлення того, що потрібна й можеш реально впливати на ситуацію.

На посаді завідувача аптеки № 2 роздрібної мережі «Факультет-Фарм» Тетяна Бойко працює два роки, хоча з генеральним директором підприємства Максимом Васильовичем Костромським знайома вже давно. Коли з’явилася можливість, він персонально запросив її на роботу, і схоже, що тут вона затримається надовго.

Дарувати радість радісно

— Відверто зізнаюся, у компанії «Факультет-Фарм» мені надзвичайно комфортно, — не приховує своїх позитивних емоцій Тетяна Бойко. — Аптека № 2 — найулюбленіша. Передусім тому, що на людей, які працюють поряд, можу покластися. Вони професіонали, хтось із більшим досвідом роботи, хтось із меншим, але об’єднує нас бажання йти у ногу з часом, прогресувати, змінюватися.

Зрештою, змінилися й наші відвідувачі. Їм уже недостатньо просто купити ліки. Пацієнти розраховують на кваліфіковану фахову консультацію, ввічливе ставлення, виконання індивідуальних замовлень. Вони прагнуть впевненості в тому, що їм завжди допоможуть. І це правильно, бо людський фактор у роботі аптекаря — щонайменше 80% успіху.

Наша аптека розташована у спальному районі Дніпропетровська, відповідно, відвідувачі майже одні й ті ж — така собі велика родина, де всі добре знають одне одного. Якщо сьогодні першостільник без настрою, почувається зле, чимось відштовхнув пацієнта, щось не так сказав чи не так подивився, то завт­ра той до нас не прийде. Ми цінуємо кожного відвідувача, а ті відповідають взаєм­ністю, мають своїх улюблених аптекарів, звертаються до нас на ім’я, приходять спеціально у зміну «свого» фармацевта.

Для самотніх бабусь і дідусів візит до ап­теки — ще й можливість зайвий раз поспілкуватися, поділитися новинами, поскаржи­тися на одиноку старість. За їхніми плечима — довге, спов­нене подій життя, а пригадати їх, окрім аптекарів, ні з ким. Скільки зворушливих історій про людські долі може розповісти Тетяна Костянтинівна.

— Правильно чи ні, а сьогодні лікува­тися всі ходять в аптеку, до лікаря — хіба вже як вкрай припече. То фармацевтам треба не тільки дати правильну пораду відвідувачеві щодо застосування медикаментів, але іноді й зупинити безконтрольне вживання ліків. Буває, щиро дивуєшся: яким же треба бути здоровим, щоб їсти ліки жменями, — всміхається наша співрозмовниця.

Аптекар — професія, яка постійно вимагає свіжих знань, розвитку, руху вперед. Припиниш учитися, можеш поставити на собі хрест як на професіоналі. З’являються нові препарати — належить доско­нало вивчити інструкцію із застосування, поспілкуватися з медичними представниками, почитати додаткову літературу. Транслюють нову рекламу по телевізору — мусиш бути в курсі, бо неодмінно хтось поцікавиться. Знання для першостільника — надзвичайно важлива річ. Проте пасивних знань нині замало. Провізор повинен уміти застосовувати теорію на практиці, не боя­тися пацієнтів, не пасувати у стресових ситуаціях. І в цьому нам допомагає керівництво, зокрема, керівник відділу розвитку Світлана Олександ­рівна Бевз, яка організовує заняття з підвищення кваліфікації для спеціалістів у міських і сільських аптеках.

— Ми проводимо на роботі більшу частину свого життя, тому стосунки в колективі такі ж важливі, як у сім’ї, — розмірковує Тетяна Костянтинівна. — Важливе значення має ставлення роботодавців до персоналу. Для мене особисто цінні довіра як до керівника структурного підрозділу, можливість висловити й довести свою точку зору, змі­нити щось відповідно до неї й отримати добрий результат для фірми в цілому.

Нам пощастило, що власники компанії — небайдужі люди — оточили нас повагою і турботою. У складній ситуації за моральною або матеріальною підтримкою, порадою до них безпосередньо може звернутися будь-який працівник — офіс-менеджер, завідувач аптеки чи прибиральниця. Коли людина звільняється, завжди з’ясовують причину — чи то конфлікт в колективі, невдоволення умовами праці, зарплатою, чи просто зміна помешкання. Аналогічне ставлення — як до рідних людей — у фірми до відвідувачів. На 8 Березня ми вітаємо жінок-покупців, даруємо листівки, подарунки від виробників косметики, з якими співпрацюємо. У День захисту дітей подарунками (розмальовками, фарбами, пластиліном) тішимо маленьких відвідувачів або передаємо презенти з дорослими, які купують дитячі препарати. Для діток постійних відвідувачів на Новий рік в аптеці проводимо новорічні ранки з конкурсами малюнку, а їхніми роботами прикра­шаємо торговий зал. У День знань із початком нового навчального року вітаємо школяриків. Дарувати радість радісно!

Підготувала Лариса Дедишина

“Фармацевт Практик” #12′ 2013