Статті

Три таланти Миколи Кокіша

Провізор із 40-річним стажем із Рахова на Закарпатті зібрав багату колекцію давніх гуцульських ужиткових речей, рукописів пісень, колядок, приказок та досконало опанував мистецтво вовноткацтва

Аптека — знаю. Фармацевт — що за диво?

Народившись у присілку Меришора села Розтоки (на Білій Тисі) Рахівського району Закарпатської області, Микола Кокіш, старший серед шістьох дітей Василя та Марії, й гадки не мав, що буде колись аптекарем. Звісно, що таке аптека — знав, а от слова «фармацевт» і не чув ніколи. Тож після середньої школи, яку успішно закінчив у Рахові, поштою надіслав до Львова документи на вступ до лісотехнічного інституту. Ніякої іншої роботи у гірській місцевості не було, а отримавши диплом, можна було зі знанням справи допомагати батькові, який був лісником-лісорубом.

Але життя справді непередбачуване. Вчитель хімії Миколи Кокіша, який на той час вже головував у сільраді, повідомив хлопцеві, що на село прийшла рознарядка від аптекоуправління скерувати на навчання до Львівського медичного інституту здібних випускників, які потім могли б працювати в аптеках Закарпаття. Про нові кадри для фармації дбав особисто начальник аптекоуправління Б.О. Осташко, який і організував набір молодих закарпатців.

Певно, файна професія, подумав Микола. Ідея йому сподобалася, і 17-річний гуцул сам уперше потягом рушив до далекого незнайомого міста. У приймальній комісії потенційному лісникові не дуже й хотіли ті документи віддавати, бо ж недобір. Та Микола був наполегливим. Проте папери для вступу того ж дня треба було якось доправити в Закарпатське аптекоуправління в Ужгороді. І вкотре хлопець не розгубився, швидко зорієнтувався в ситуації і до Ужгорода вилетів літаком. Працівники відділу кадрів аптекоуправління пакетом подали документи всіх закарпатських абітурієнтів до медінституту у Львові.

Мазь для внутрішнього застосування

Хімія — четвірка. Біологія — п’ять! Микола Кокіш стає студентом стаціонарного відділення фармацевтичного факультету Львівського державного медичного інституту. До речі, однокурсники завжди кликали шпаркого закарпатця Кокішем, бо думали, що таке його «псевдо».

Деканом факультету був тоді Б.С. Зіменковський, майбутній ректор львівського вишу. Найулюбленіша дисципліна Кокіша — аптечне виготовлення лікарських засобів, яку викладала професор В.Т. Позднякова. Якось на іспиті з цього предмету Микола зумів здивувати доцента М.Г. Чаплинську: розповідаючи про м’які лікарські форми, сказав, що мазь може бути і внутрішньою лікарською формою.

Наприклад, гуцули прополісну мазь виготовляють на основі вершкового масла і намащують її на хліб. Заскочена викладачка поставила Кокішу четвірку. Але, коли сесія добігала кінця, раптом попросила його зайти на кафедру із заліковкою. Мовляв, своїм повідомленням Микола так її приголомшив, що вирішила четвірку виправити на п’ятірку.

Це була перша відмінна оцінка у його заліковці. А пізніше п’ятірки з профільних дисциплін «рятували» від низьких балів з історії КПРС, яка ну ніяк не йшла студентові із Закарпаття. Викладачі комуністичної історії соромилися ставити трійки на сторінках, які рясніли позначками «відмінно».

Аптечна кухня

Скерування на роботу Микола Кокіш отримав у лікарняну аптеку Рахова. Борис Антипович Ведмеденко, тодішній завідувач ЦРА, до складу якої входив й підрозділ у лікарні, одразу запропонував молодому спеціалістові очолити аптечну філію в одному із сіл Рахівщини. Однак Микола відмовився, бо від тітки, що працювала санітаркою у рахівській лікарні, вже знав, що у лікарняній аптеці гарний виробничий відділ, де виготовляють і стерильні, і екстемпоральні ліки для пацієнтів лікарні.

А це та робота, яку він завжди любив найбільше, бо вона нагадувала йому кухню у батьківському домі, де він, як старший серед дітей, частенько варив їсти. Правильно, чітко за технологією виготовити ліки — наче добрий банош зготувати: треба знати і що додати, і коли.

Нині Микола Васильович — заступник завідувача КП «Аптека № 128» м. Рахів Закарпатської області. Працює під керівництвом своєї доньки Соломії Годван, яка також навчалася на фармацевтичному факультеті у Львові.

Гуцульський майстер

Скільки себе пам’ятає, у хаті Кокішів ткали на дерев’яному ткацькому верстаті й баба, і прабаба. Мати вміла обробляти вовну, виготовляла нитки. Перший тканий ліжник Микола Кокіш створив у десять років, хоча ще до педалей заледве ногами діставав. Точніше, доткав бабин виріб, як та занедужала.

Старший онук у сім’ї, пестунчик бабусь, які його дуже любили і оберігали, проводили з дитиною багато часу, навчали життєвим премудростям. І досі Микола Васильович надає перевагу жіночому товариству, легко знаходить спільну мову з жінками, в жіночому колективі в аптеці завше почувається комфортно.

Ліжники, рушники, запаски, верети, скатертини, тайстри, окрайки, баюри, снурки, волоки від Миколи Кокіша (загалом понад 500 виробів) — рахівський туристичний бренд. Їх можна побачити у постійній експозиції у народному домі, на обласних і районних мистецьких виставках. У Закарпатському музеї народної архітектури та побуту в Ужгороді експонувалося понад 60 виробів Миколи Кокіша. Традиція гуцульського ткацтва народного умільця входить до обласного реєстру нематеріальної культурної спадщини.

Скубти, фарбувати і чіхрати вовну Микола Васильович навчився від матері. Його гуцульські строї односельці та освітяни одягають на різні урочистості, шкільні і сільські заходи.

Передати своє вміння молоді — залюбки. Майстер-клас від Миколи Кокіша з виготовлення чоловічих пасків з традиційним гуцульським орнаментом відвідало багато дівчат і хлопців. Навчитися давньому ремеслу вони змогли у рамках грантового проекту Закарпатського обласного організаційно-методичного центру культури за підтримки Українського культурного фонду, що популяризує та відновлює традиції вовноткацтва.

Микола Васильович чудово грає на давньому гуцульському інструменті дримбі, знає багато народних пісень. Поділяє захоплення дружини-філолога, вчительки української мови і літератури, історією села, вивченням гуцульського діалекту, народних звичаїв. Колекціонує давні ужиткові речі, рукописи місцевих пісень, колядок, приказок, казок, міфів, бувальщини.

Вправний гуцульський газда. Корова, вівці, заготівля сіна, переробка молока — руки Миколи Кокіша не бояться жодної роботи. Зрештою, в горах по-іншому і не можна. «Невичерпні таланти гуцулів Рахівщини», «Кокіш Микола Васильович» — фільми на ютубі про самобутнього гуцульського майстра. Подивіться, як матимете час.

Лариса Дедишина

Фото: Ігор Садовий

“Фармацевт Практик” #12′ 2019