Аптечне середовище у художній літературі
Аптечне середовище — це сукупність фізичного комфорту (температура, звук, запах), освітлення, чистоти й дизайну торгового залу, фаховості фармацевтичного обслуговування й етики, реклами на місці продажу, методів продажу. Аптечне середовище з давніх-давен зображалося в літературі
Весь світ — аптека, а Всевишній — верховний аптекар.
Парацельс (1493–1541)
Один з типових описів аптеки середньовіччя знаходимо у п’єсі «Ромео і Джульєтта»
Вільяма Шекспіра:
В його халупі висить черепаха,
І алігатор напханий, і шкури
Потворних риб. А на полицях в ряд
Порожніх скриньок в нього склад нужденний,
Горшки зелені з глини й пляшечки,
Насіння плісняве, мотузок рештки,
Сухі троянди — весь убогий скарб,
Весь жалюгідний мотлох напоказ.
Через майже 300 років після Вільяма Шекспіра опис середовища середньовічної аптеки при монастирській лічниці здійснив італійський письменник, філософ, лінгвіст, літературний критик, фахівець із семіотики та середньовічної естетики Умберто Еко в романі «Ім’я троянди»: «Ми увійшли в лічницю… Перегонні куби та інші скляні і глиняні прилади смутно нагадали мені розповіді про майстерні алхіміків. На довгих прилавках уздовж зовнішньої стіни стояло безліч пляшечок, мисок, горщиків з різнокольоровими сумішами. «Відмінний вибір ліків, — сказав Вільгельм. — Все з вашого саду?» «Ні, — відповів Северин. — Тут багато трав рідкісних, в наших краях не ростуть. Уже чимало років мені привозять їх ченці з найдальших країн світу. Я намагаюся змішувати рідкісні та цінні зілля з речовинами, які отримую з тутешніх трав. Ось дивись. Мелені грабельки. Проростають в Китаї, подаровані арабським вченим. Сокотрійське алое з Індії — дивно затягує виразки. Шабельник оживляє мертвих, вірніше сказати — приводить до тями завмерлих. Миш’як страшно небезпечний, при прийнятті всередину — смертельна отрута. Борна сіль добре лікує легені. Трава буквиці незамінна при пораненні голови. Камедь — смола мастикового дерева — зупиняє кровохаркання і витікання мокротиння… ».
Середовище аптеки середини XVII ст. яскраво зобразив український лінгвіст, журналіст, письменник, літературний діяч, що живе і працює у Львові, Юрій Винничук в романі «Аптекар»: «В аптеці всі стіни, аж до стелі, були заставлені шафами й полицями з ясеню. На полицях стояли полив’яні глечики з гданської глини, гарно розмальовані, і на кожному був каліграфічний латинський напис. А в шафах — шухлядки і скриньки, замкнені на ключ і теж старанно підписані. У слоїках, наповнених чимось густим і темним, крізь мутну рідину можна було розгледіти зародки якихось дивних зморщених істот, що непорушно зависли у тій рідині, наче планети незвіданої галактики, але коли їх взяти в руки, вони починали вигойдуватися і підніматися та опускатися, викручуючись на всі боки, мовби прагнучи задемонструвати кожну найменшу дрібничку свого потворного жовтого тіла. В інших слоїках і пушках зберігалися чудодійні екстракти з цілющих трав і мінералів, жмутки засушеного зілля і розмаїті корінці звисали гірляндами зі сволоків, напоюючи приміщення п’янливим ароматом лугів, степів, лісів і заморських нетрів […]. За дня сонячне проміння вигравало на слоїках заворожуючу мелодію, повну радісних зблисків і шаленого танцю порошинок, але увечері вони виглядали похмуро. Сушені змії, черепи і копита звірів висіли на стінах, а посеред ляди вищирював великі жовті зуби вилинялий людський череп, із зубів у нього стирчала різьблена глиняна люлька. Ще на ляді була вага з дрібненькими гирками і мідними пелюсточками, на яких було вибито від одного до десяти лотів…».
Гюстав Флобер у романі «Пані Боварі» (1857) так описує аптеку: «На всю ширину будівлі — вивіска, і на ній золотими літерами: «Аптека Оме». В глибині, за величезними, вправленими в прилавок вагами, над заскленими дверима виведено довге слово: «Лабораторія», а на середині дверей золотими літерами по чорному полю ще раз написано Оме».
У новелі «Приворотне зілля Айкі Шоенштайна» (1904) знаний американський письменник, майстер жанру коротких оповідань, що характеризуються тонким гумором і несподіваними розв’язками, О’Генрі так змальовує аптеку: «Аптека «Блакитне світло» знаходиться у центрі міста, між вулицями Бауері та Першою авеню, там, де відстань між цими вулицями найкоротша. У «Блакитному світлі» вважають, що в аптеці мають не тільки старий мотлох, парфуми та морозиво. Тут вам не продадуть цукерки замість ліків від болю. В «Блакитному світлі» зневажають усі новинки сучасної фармацевтики, що мають на меті полегшити працю. Тут аптекарі самі вимочують опіум, самі фільтрують з нього настойку. І в наші дні пілюлі тут роблять за високим рецептурним прилавком — їх розкачують на спеціальній плитці, розрізають шпателем, потім качають між вказівним та великим пальцями, кульки обсипають магнезією і вручають покупцеві у маленьких круглих картонних коробочках».
Цікавий висновок про аптечне середовище робить російський письменник, прозаїк, драматург А.П. Чехов в оповіданні «В аптеці» (1885): «Увійшовши в аптеку, Свойкін був охоплений запахом, властивим всім аптекам у світі. Наука і ліки з роками змінюються, але аптечний запах вічний, як матерія. Його нюхали наші діди, будуть нюхати й внуки».
У романі «Листи Старка Монро» (1895) шотландський та англійський лікар і письменник сер Артур Конан Дойл описує аптеку в лічниці доктора Каллінгворта: «Ми пройшли коридором в іншу кімнату. Вона була перетворена в аптеку, і в ній в шикарному фартушку місіс Каллінгворт була зайнята таблетками. Засукавши рукава, серед склянок і пляшок, вона бавилася, як маленька дитина серед іграшок.
— Кращий фармацевт у світі! — вигукнув Каллінгворт, поплескуючи її по плечу. — Бачите, як ми діємо, Монро. Я виписую рецепт і ставлю на ньому значок, який показує, скільки коштують ліки. Пацієнт відправляється з цим рецептом через коридор і подає його у віконечко. Хетті видає ліки й отримує гроші…».
Бразильський письменник Жоржі Амаду в романі «Дона Флор і двоє її чоловіків» так змальовує аптеку: «В глибині аптеки, в маленькій провізорській за великими синіми й червоними, як на старовинних гравюрах, бутлями, вони помітили доктора Теодоро, який щось розтирає в кам’яній ступі. Ось він надів окуляри й став ретельно зважувати на крихітних вагах мікроскопічні дози порошку. Занурений в таїнство приготування ліків, він не помічав подруг і не чув голосу дони Норми, що розповідає про подію, про яку недавно писали в газетах. Залишивши ваги, аптекар насипав в пробірку розтерті в порошок мінерали, додав туди двадцять крапель безбарвної рідини, і раптом вся кімната оповилась червонуватим зловісним димом».
Опис двох різних типів аптек міститься в сюжеті «Провізор без містики або Таємниця американської аптеки» з книги письменника, гумориста і фейлетоніста українсько-єврейського походження Іллі Ільфа та російського письменника Євгена Петрова «Одноповерхова Америка» (1937): «Коли великі американські ділки в гонитві за наживою звернули свою увагу на аптечну справу, то перш за все їх зацікавило, чим займаються за своїми перегородками провізори. Що вони там таке, важливо насупивши обличчя, розтирають товкачиками в своїх товстих фаянсових чашках? Ліки? Ну, скільки є цих ліків на світі? П’ятдесят, сто, ну сто двадцять, нарешті! Навіщо ж виготовляти їх кустарним способом в аптеках? Їх треба виробляти масово на фабриках. Від того, що ліки стали виготовлятися на фабриках, хворому легше не стало, — ліки не подешевшали. Але провізори втратили свій заробіток. Для збільшення своїх доходів вони стали продавати морозиво, прохолодні води, дрібну галантерею, іграшки, цигарки, кухонний посуд, — словом, пустилися в усі тяжкі. І теперішня американська аптека являє собою великий бар з високою стійкою і рояльними табуретками, що крутяться перед нею. За стійкою метушаться руді хлопці в зсунутих набік білих пілотках або кокетливі, завиті на кілька років вперед дівиці, схожі на чергову, яка тільки що увійшла в моду, кінозірку. Іноді вони схожі на Кей Френсіс, іноді на Грету Гарбо, раніше всі вони скидалися на Глорію Свенсон. Дівчата збивають вершки, пускають з нікельованих кранів галасливі струмені зельтерської води, смажать курей і з дзвоном кидають в стакани шматочки льоду.
Але хоча аптека давним-давно перетворилася в перекусочний заклад, господар її зобов’язаний проте бути провізором, мати, деяким чином, науковий багаж, настійно необхідний при подачі кави, морозива, підсмаженого хліба та інших аптечних товарів.
У найдальшому кутку веселої установи поміщається скляна шафка з баночками, коробочками й пляшечками. Потрібно побути в аптеці пів години, щоб помітити нарешті цю шафку. Там зберігаються ліки. У Нью-Йорку вціліла одна аптека, в якій провізор особисто виготовляє лікарське зілля. О, це чудовий заклад, оповитий ореолом медичної таємниці! На доказ того, що тут дійсно готують ліки вручну, господар аптеки виставив у вікні купу старих, пожовклих рецептів. Виглядає все це, як барліг середньовічного алхіміка. Навіть страшно увійти! Інша справа звичайна аптека. У ній можна поїсти, купити кишеньковий годинник або будильник, каструлю або іграшку, можна купити або взяти напрокат книгу».
Англійська письменниця, неперевершена майстриня детективного жанру Агата Крісті у вірші «В аптеці» зі збірки «Дорога мрій» (1925) так описує реалії аптеки:
Від часів Борджіа до наших днів
їх сила була доведена і випробувана:
Капелюх ченців синій називаний аконітом
і смертоносний ціанід.
Ось сон і заспокоєння й знеболення —
мужність і відвага нова;
Ось загроза, вбивство та раптова смерть —
у цих зелених і синіх штангласах.
У жартівливому вірші «Аптека щастя» російський поет Едуард Асадов описує аптеку майбутнього:
Сьогодні — кібернетика повсюди.
Вчорашня фантастика — дрібнота!
А в майбутньому яке буде чудо?
Звичайно, точно стверджувати не буду,
Але в майбутньому, напевно, буде так:
Зникли всі хвороби людини.
А значить, і ліки ні до чого!
А для духовних радощів їй
Відкрито особливий магазин-аптека.
І в цій особливій аптеці можна буде придбати ніжність з додаванням найтепліших слів, щастя, що б’є ключем, вірності для чоловіка, крапель тремтіння у крові, флакон палкого або платонічного кохання, вітамін проти брехні, для жінок «Антиговорин», підкорювач серця, протискандальну вакцину, пристрасті за рецептом, зізнання в коханні з весіллям або без, особливі порошки для пологів: жінка народжуватиме, а чоловік — волатиме.
Завершується вірш надією:
Нехай жарт роздуває вітрила!
Але в житті нині всюди дива!
Хтозна, а раптом, ще при нашому столітті,
Відкриються такі ось аптеки?!
За матеріалами книги Фармація і фармацевти в етично-літературному вимірі: монографія / Богдан Громовик, Ірина Мірошнікова. – Львів: Простір-М, 2018. – 219 с.
“Фармацевт Практик” #2′ 2020
