Чар-зілля від Івана Просянка Свербивус, або цілюща сила шипшини
Свербивусом ми називали шипшину. Пожуйте її, і зрозумієте, звідки ця народна назва. Оті волосинки і справді колючі. Трохи перемерзла і розм’якла шипшина нагадує мармелад. У дитинстві, йдучи зі школи, ми, хлопчаки, накидалися на неї, мов горобці. І ніщо нас не страшило, навіть оті колючки, що дерли руки й обличчя до крові.
Здолай-квит
Легенда про шипшину. Така хвилююча й така скорботна — дух мені перехоплює.
Колись давно-давно Соловей співав зовсім інакше, ніж зараз. Ну, немов Жайвір чи Стриж. Та якось навесні летів він над лугом й побачив Шипшину у всім її цвітінні буйнім. Кожна пелюстка палахкотіла в росі, і в кожній росині дорогоцінній палахкотів світанок. Зачарувався тим дивом Соловей:
— Я буду тобі співати щодень! — тьохнув захоплено.
— Навіть коли зосеніє ? — зашуміла скрадливо Шипшина.
— Навіть коли зосеніє ! — палко ствердив Соловей.
— І навіть коли зазимує? — безжально засміялась Шипшина.
— І як зазимує! — зопалу зронив птах й злякався своїх слів.
— Так присягалися й Дрізд і Шпак. Але як схолодніє, лиш сварливі Горобець та Синиця навідуються по мої ягоди.
— Я не Дрізд! Я… я Соловей! Дозволь мені звити кубельце біля твого серця!
Та скільки він не шукав місця — скрізь було лише колюччя.
Недовго пишалася Шипшина своїм квітом — облетіли пелюстки й знову вона стала звичайнісіньким колючим кущем, який оминали навіть дикі, безстрашні кози. Та Соловей не помічав цього. Він натхненно співав.
“Облиш ти ці забави! — вчили його розумні птахи. — Уже ж осінь настає!”
Ні, осені не можна було не помітити — здавалося, вона навіть лист жене до Небесного Вирію. Соловей раз по раз підіймав голівку, і його спів переривався: летіти чи не летіти? Холоди лякали його. Але ж Горобці, але ж Синиці…
Та ось вдарив перший приморозок. Соловей стріпнув крильцями, щоб зігрітися, й поранився об гострі шпичаки. Яра кров назавжди заплямувала бурі ягоди, й вони спалахнули сонячним жаром.
— Ой, гляньте, гляньте! Яка я гарна! — захоплено вигукнула Шипшина.
Соловей аж закляк від здивування, а потім заспівав. Тепер його голос був чистий-чистий, бо й краплі сумніву не стало в нім — з пораненим крилом птаху Вирій недосяжний.
Приморозки ставали дужчими й дужчими, перехоплюючи Соловейкове горлечко безжальними лещатами. Але від цього його голос лиш чистішав, тоншав.
Лебідь квапився чимдуж. Ось-ось Віщий Журавель має просурмити — брама Вирію зачиняється. І раптом він почув цей спів. Тьохкання срібного голосочку розлягалося далеко навкруг в прозорім, передзимовім повітрі.
— Друже! Чого ти так забарився? Летімо! — вигукнув Лебідь. — Ось-ось просурмить Віщий Журавель!
— Я …я не полечу! Я зранився! — понурив голову Соловей.
— Я понесу тебе на своїм широкім крилі!
— Ні, я повинен лишитись!
— Ти загинеш від стужі!
І Соловей знову заспівав. В морозянім повітрі його голос звучав тонко й переливчасто. Нічого прекраснішого до цього Лебідь ще не чув. Але ж Зимі ця пісня ні до чого. Це ж Лелі-Весни пісня. Її обов’язково повинна почути Вербиця край лугу. Ліщина край степу. І Первоцвіт золотий.
— Я залишаюсь! — вигукнув Лебідь. — Я вбережу тебе від стужі. Ми принесемо Весні твою пісню, ми здолаємо морози!
Як не тепло було Соловейку в Лебедя під крилом, але він щоранку сідав на заснулу, скуту кригою Шипшину й співав. О, як він співав! Мороз люто душив йому горлечко, і воно тремтіло сотнями переливів, мов срібна флейта. Та Шипшина спала. Їй снився хазяйновитий Кріт, що дбайливо розпушував лопаточкою грунт під її корінням. А Соловей… хе, — Соловей !
Змерзлою грудкою забивався Соловей під крило Лебедеві. Але той, хоч і самому було не солодко, втішав співака:
— Ми здолаємо Зиму! Ще трошки, ще! — шепотів Лебідь, чуючи, як безжальний мороз відтинає йому лапки, прошиває серце тисячами гострих жал. З холонучого ока викотилась й заграла бурштиново на білім пір’ї сльоза. — Ми здолаємо…
Раптом Соловей ледве виборсався з-під неживого лебединого крила. Цього разу його пісня була така розливчаста й тонкоголоса, що її почуло навіть Сонце. Здивоване, воно підступило ближче, вище цього шипшинового пагорбка і… сніги заплакали, й побігли без огляду. І струмок очистився й розлився. І лебедине перо теж розкрилося. Одне, друге, третє, десяте… й на чистім плесі раптом розпустилася квітка небачена, з пелюстками, що білий сніг. Тепер зветься вона “здолай-квіт”…
Вітамінна комора
Шипшина — справжня комора цілющих речовин. Є тут яблучна і цитринова кислоти, ванілін, каротин, цукор, дубильні речовини, пектини, до 18% вітаміну С, багата вона чудодійними вітамінами А, В2, Е, К, РР, солями, мікроелементами. Ось чому свербивус чудово підвищує захисні функції організму. Багатий вміст вітамінів, вдале їх поєднання дає змогу застосовувати шипшину практично при всіх захворюваннях. Зокрема, при гастритах, хронічних інфекціях, атеросклерозі, при інфекційних хворобах (скарлатині, дифтерії, пневмонії), при ранах, що погано гояться, гострих та хронічних захворюваннях печінки. Її рекомендують людям, які мають тривалі фізичні та нервово-психічні навантаження; після травм, операцій; жінкам, які годують груддю. Вміст каротину збільшує кількість молока, збагачує його поживність.
“Шипшинові” рецепти
У Косовському підгірному селі я записав унікальні рецепти.
Щоб “вигнати” пісок та розчинити каміння у нирках й жовчному міхурі. Трішки прим’яту шипшину пересипають цукром або ж заливають сиропом. Закриту посудину витримують у темнім місці 15 днів. Смокчуть по 4–5 ягід тричі на день. Лікування тривале, але результативне.
Виведення солей. Подрібнені корені шипшини (1 ложка на 1 склянку) кип’ятять на слабкому вогні 10 хвилин, приймають по півсклянки за півгодини до їди тричі на день. Через місяць біль зникне.
У народній медицині практично використовують всі частини цієї рослини. Квіти й листя входять до чаю, що тамує біль в шлунку. У моїм саду ще в кінці травня починає красуватися старий кущ троянди, з пелюсток якої мати варила чудове варення, яке давали мені при застудах. Нагадаю цей рецепт: 50 г пелюсток, 400 г цукру, півлітра води. Цукор завчасно розчинити. Прокип’ятити 20 хвилин. Настояти 2–3 години й цим сиропом залити пелюстки, довести до кипіння. Вкинути 1 г цитринової кислоти. Прокип’ятити хвилину й розлити у банки. Тримати в холодному темному місці.
Дуже подобається дітлахам і вітамінний сироп. Склянка плодів, 100 г цукру, 1 л води. Плоди товчуть. Спочатку кип’ятять воду з цукром, а тоді всипають на 2–3 хвилини ягоди. Дати день настоятись. Процідити через марлю.
Вельми популярний в народі також відвар із коренів свербивуса. Не раз зустрічав твердження, що він розчиняє камені як у нирках, так і у жовчному міхурі. Для цього 2 ложки посічених сухих коренів заливають 200 г води. Кип’ятять 15 хвилин. Настоюють 2 години. П’ють тричі на день по склянці.
Якщо варять ягоди шипшини, їх перед цим обов’язково подрібнюють. Але краще не варити, а зробити водяну витяжку, на ніч заливши шипшину кип’яченою водою. Цю воду зливають, а кип’ятять ягоди з новою. Потім зливають докупи. Таким чином у плодах повністю зберігається вітамін С. Так роблять, зокрема, при анемії, запаленні легень, інтоксикації.
Широко використовують шипшину в косметиці, особливо відвари при висипах. Вона навіть запобігає старінню. На превеликий жаль (особливо для жіноцтва), цього біологічного процесу ще ніхто не зумів уникнути. Найперше старіє шкіра обличчя та шиї. Від одного старого пасічника я записав унікальний рецепт крему. Беруть віск, мед, сік цибулинки білої лілії (1:1:1). Підігріти в емалевім посуді, розмішати до однорідної маси. Закрити у щільній банці. Змащувати обличчя вранці й ввечері після того, як 3–5 хвилин провести над шипшиновим квітковим напаром.
Шипшина корисна й для чоловіків. Відвари ягід стимулюють функції статевих залоз. Тато завжди на косовицю брали кухоль з шипшиновим напаром, щоб не втомлюватися. А косив він до останнього свого дня.
Таджицько-перська стародавня медицина твердить, що запах троянди (шипшини) зміцнює мозок, приносить радість, розганяє тугу. Настоянка пелюсток на воді гамує серцебиття. Коли свіжі пелюстки прикласти прошарками до переломів, вони швидше зростаються. Якщо загнав шпичак, приклади на якийсь час кілька пелюсток — легко вийметься без голки.
