Історія фармації Тернопільщини
Найбільша лічниця
У 1856 р. службу здоров’я в Тернопільському окрузі представляли 2 шпиталі, 9 лікарів та 19 хірургів. У книжці Антоні Шнайдера (1866) про міста і містечка Галичини знаходимо такі відомості про стан медицини у Тернополі: у місті було 3 шпиталі — міський (на 70 ліжок), військовий і єврейський (на 50 ліжок). Службу здоров’я представляли 5 лікарів, 9 хірургів, 17 акушерок, а загалом тоді у місті було 39 лікарів. Тоді ж у Тернополі діяли 2 аптеки.
При магістраті була посада міського лікаря, який відповідав за стан охорони здоров’я в місті, були також 3 магістратні посади акушерок і санітарного лікаря. Останній контролював стан санітарії у шпиталях, школах і особливо у місцях торгівлі.
Найстрашнішою бідою для тодішніх тернополян були епідемії. Так, епідемія холери у 1831 р. забрала життя близько 1300 осіб. Нагадувала про себе холера і у 1866, 1872,1873 рр. Спалахували також вогнища тифу, жертвами якого ставали і лікарі, які надавали допомогу населенню. Зокрема, у 1867 р. раптово помер від тифу лікар Шустер.
Найдавніший міський шпиталь (заснований у 1829 р.) розташовувався неподалік Старого Замку і Ринку. Пізніше про його існування на карті міста ще довго нагадувала вулиця Старошпитальна. Тернопільський шпиталь обслуговував Тернопільський, Зборівський, Скалатський, Гусятинський, Чортківський та Бучацький повіти.
Констатуючи невтішний стан міського шпиталю, дійшли висновку про необхідність прискорити будівництво нової міської лічниці (сучасна міська лікарня швидкої допомоги на вул. Шпитальній, відома ще як лікарня № 1), розрахованої на 200 хворих, з обслугою, складами, моргом і капличкою. Новою лікувальною спорудою займався будівничий Яновський.
Закладення фундаменту нового тернопільського шпиталю розпочалося 19 травня 1857 р., а наріжний камінь було урочисто освячено 12 серпня цього ж року. Але будівництво, що спершу просувалося досить швидко, все-таки зупинилося через брак коштів, тож завершили довгобуд аж у 1898 р.
Місто нарешті отримало лікувальний заклад на 100 ліжок з окремими приміщеннями для інфекційних хворих. У 1937 р. головний корпус «підріс» ще на один поверх. Тоді ж з’явився окремий шпиталь для інфекційних хворих.
Ліки, парфуми і … заправка для борщу
Про найдавніших аптекарів на теренах сучасного Тернопілля згадується в старих документах: відомо, що у 1648 р. аптека та аптекар на прізвище Sobiera були в м. Теребовля — столиці повіту, до якого входив Тернопіль.
Згадки про стародавні тернопільські аптеки знаходимо у пресі 30-х років ХІХ ст. Цікавою тодішньою традицією було утримання при цих закладах спеціальних аптекарських городів, де вирощували цілющі трави для виготовлення ліків. Такий город тодішньої аптеки Фукса був майже навпроти нинішнього будинку обласної ради та адміністрації.
До Другої світової війни в Тернополі існували такі аптеки: на Старому Ринку — аптека Фрейденталя; на вул. Руській; на розі вул. Скарги (нині Опільського) та Качали; вул. Третього мая (сучасній Сагайдачного).
Працювали давні аптеки і при магістраті, на розі вул. Руської і Міцкевича (тепер бульв. Т. Шевченка). На вул. Перля (вже неіснуюча вулиця поблизу сучасного адміністративного корпусу медуніверситету) діяла окружна аптека, яка відпускала ліки за зниженою ціною для учнівської молоді.
Закладення фундаменту нового тернопільського шпиталю розпочалося 19 травня 1857 р., а наріжний камінь було урочисто освячено 12 серпня цього ж року. Але будівництво, що спершу просувалося досить швидко, все-таки зупинилося через брак коштів, тож завершили довгобуд аж у 1898 р.
В аптеці Юліуша Францоза (закінчив фармацевтичне відділення філософського факультету Львівського університету в 1896 р.) на початку ХХ ст. можна було не тільки придбати ліки, а й зробити необхідні аналізи, бо при аптеці діяла хімічна лабораторія. Попередником Францоза був відомий тернопільський аптекар, педагог і меценат Мехель Перль (1803–23.08.1885), син Йосефа Перля (1773–1839) — єврейського письменника, просвітителя, теолога, громадського діяча. Мехель Перль закінчив педагогічну школу і першим серед євреїв Австрії здобув фах аптекаря і отримав від австрійського уряду Хрест Заслуги. Не маючи нащадків, М. Перль заповів усе своє майно на благодійні цілі. На сьогодні в Тернополі іменем Перля названо вулицю, що з’єднує вул. Князя Острозького і А. Живова (в районі автовокзалу).
Описуючи давній міжвоєнний Тернопіль, фармацевт Богдан Остап’юк (1984) згадує про єдину українську аптеку Білинського на вул. Міцкевича.
На вул. Руській була аптека «Під Золотою короною» Мар’яна Крижановського — випускника фармацевтичного відділення філософського факультету Львівського університету у 1886 р.
Найстарішою в Тернополі була аптека Фрейденталя (XVIII ст.). Її будівля (єдиний вцілілий після Другої світової війни будинок на колишній площі Старий Ринок) на вул. Старий Ринок збереглася до наших днів, і тепер тут розташований Тернопільський обласний комунальний лікувально-фізкультурний диспансер. Тодішній власник аптеки славився як людина ерудована. У нього можна було придбати спеціальне дитяче мило й дуже смачні лікувальні льодяники з хвойним смаком у формі соснової шишки з білосніжною присипкою. Вони дуже подобалися дітям і добре допомагали від кашлю.
У повоєнні роки корінні тернополяни називали цей заклад «аптекою Бекесевича», бо завідував нею магістр Петро Бекесевич (1907–1982). Тривалий час аптека під назвою «Під білим орлом» знаходилася на площі Старий Ринок, яка зазнала значної руйнації під час боїв за Тернопіль і підлягала капітальній реконструкції. Тому в лютому 1963 р. аптеку перенесли у нове приміщення — перший поверх будинку № 4 на вул. Руській, майже навпроти Надставної церкви. Туди, в новостворену аптеку № 1, частково перенесли обладнання старовинної аптеки із Старого Ринку.
Петра Васильовича дуже шанували у місті. До аптеки з’їжджалися люди з усього Тернопілля. Магістр фармації був уважним з кожним рецептом, бо знав, що саме з рецепта починається шлях до людського здоров’я. В аптеці були встановлені погруддя видатних діячів стародавнього світу — Гіппократа, Галена, Цицерона, тих, хто стояв біля витоків сучасної медицини.
Цікавий факт, що содову воду, відому як зельтерська, у Тернополі в 60-х роках ХІХ ст. можна було придбати лише в аптеці. І тільки у 1870 р. міська рада ухвалила рішення про будівництво кіоску для її продажу у скверику на вул. Міцкевича (тепер бульв. Т. Шевченка), а потім і на Ринку.
Читайте також: З історії київських аптек
Окрім аптек, у місті працювали ще й так звані аптекарські магазини-дрогерії, де продавали найнеобхідніші готові ліки, парфуми на вагу і навіть салістат (виннокам’яна кислота) для заправки борщу.
Аптечна справа Тернопільщини до 1939 р. існувала тільки у формі приватних аптечних підприємств. Приватна аптека на той час мала всі атрибути капіталістичного підприємства: гарний рекламний фасад, добре обладнані торгові зали, найманих працівників. Ліки коштували досить дорого й не були доступними для широких верств населення. Високою була і «такса лаборум» (оплата виготовлення ліків за рецептом). Перевіряли аптеки один раз на 3–5 років.
У спадок від Польщі на Тернопільщині залишилися 66 аптек і 31 аптечний кіоск (1939), зокрема, у Тернополі було 6 аптек, причому одна з них працювала при лікарні. Майже всі аптеки діяли в містах. Не було в області жодного магазину з хірургічними інструментами та оптикою, а також аптечних пунктів. Найближчим містом, де можна було купити пінцет чи окуляри, був Львів. Також на той момент в області нараховувалося 9 лікарень, 5 з яких — приватні, загалом на 686 ліжко-місць.
Ще одна непересічна особистість в історії розвитку фармації Тернопілля — бургомістр Чорткова Людвіг Носс, який заснував у 1898 р. першу в місті аптеку. Це була дуже заможна людина, яка своє життя повністю присвятила благодійності. Навчався у Відні, Берліні та Парижі. Мав рідкісний на той час фах фармацевта. Утримував аптеки також у Бережанах, Збаражі, Теребовлі, Заліщиках.
І кількість, і якість
З жовтня 1939 р. на підставі типового статуту, затвердженого наказом Народного комісаріату охорони здоров’я СРСР від 2 липня 1938 р. № 39, розпочало свою діяльність Тернопільське обласне аптечне управління.
До 1941 р. у Тернополі функціонувало 6 аптек і 3 магазини санітарії та гігієни. Головним інспектором аптек Тернопільської області в 1941 р. було обрано магістра фармації, випускника університету м. Вільно Захара Вацика (1902–1970). Проте 22 червня 1941 р. він був заарештований органами НКВС, засуджений до 5 років виправно-трудових таборів і етапований у Верхньоуральську тюрму Челябінської області (РФ). Звільнений наприкінці 1947 р., реабілітований у 1957 р. Повернувся до родини в Тернопіль; останнє місце роботи — завідувач аптеки № 95 (вул. Дружби, 9, нині аптека не існує).
У період з червня 1941 до квітня 1944 р. Тернопільське обласне аптечне управління припинило роботу в зв’язку з німецькою окупацією і відновило свою діяльність у червні 1944 р. Відтоді аптечна мережа області почала розширюватися. Відпуск ліків і товарів медичного призначення населенню постійно зростав.
У 1950 р. в системі Тернопільського АПТУ працювало 64 фахівці з вищою фармацевтичною освітою і 124 — із середньою. Основ ною функцією структури було забезпечення населення та лікувальнопрофілактичних закладів області необхідними препаратами, медичними інструментами та виробами медичного призначення. Робота апарату управління спрямовувалася на покращання організації медикаментозного забезпечення населення, оснащення аптек, удосконалення технології виготовлення ліків, підвищення кваліфікації аптечних працівників, розширення аптечної мережі, поліпшення контролю за роботою аптечних закладів. У 1960 р. Тернопільське обласне аптечне управління перейшло у підпорядкування відділу охорони здоров’я Тернопільського облвиконкому.
Читайте також Мій шлях у фармацію – спогади Лідії Яворської, канд. фарм. наук, доцента кафедра фармації, ФПО Тернопільський національний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського
У 1958 р. в Тернополі було збудовано аптечний склад, а в 1968 р. — фармацевтичну фабрику. На початку 70-х років ХХ ст. побудували нове приміщення для аптечного управління, завершили надбудову і розширили площу аптечного складу. Більшість аптек обладнали новими стандартними аптечними меблями, асистентські кімнати — спеціальними болгарськими комплектами.
Аптеки забезпечили електродистиляторами, бюретковими системами, електричними сушильними шафами, фільтрувальними апаратами, дозаторами. Усі великі аптеки мали також пральні машини. Встановлювали звукову та світлову сигналізацію. Аптеки, які виготовляли екстемпоральні лікарські форми, було оснащено мийними кімнатами. Збільшувалася кількість контрольно-аналітичних столів та кабінетів в аптеках.
Контроль за якістю ліків в області здійснювала контрольно-аналітична лабораторія, що підпорядковувалася аптечному управлінню.
У Тернополі, Чорткові та Кременці організували довідкові бюро, де пацієнт міг дізнатися, в якій саме аптеці є необхідні йому ліки, і де провізори могли запропонувати лікарям можливу заміну лікарських засобів в умовах значного дефіциту медикаментів. У 1984 р. у Тернополі на базі аптеки № 78 було створено автоматизовану телефонну службу довідки із сервісним номером 067 про наявність лікарських засобів. Аптечний склад та аптеки мали прямий зв’язок із торговим відділом аптечного управління. За відсутності деяких препаратів хворих записували у чергу.
При аптечному складі було організовано відділ інформації, який повідомляв лікувальні заклади, аптеки і населення про отримання, наявність препаратів на аптечному складі та в аптеках області. Один раз на квартал відділ випускав інформаційні листи для аптек та лікувальних закладів з анотацією до нових препаратів, а його працівники щотижня відвідували п’ятихвилинки в лікувальних закладах зі свіжою інформацією.
Слід зауважити, що створені довідкові бюро, системи зв’язку з аптеками та лікарями, відділ інформації були необхідні, враховуючи недосконалість системи централізованого постачання — значного дефіциту і, як наслідок, довгих черг на відсутні ліки. Ринкові відносини кардинально змінили і покращили ситуацію із постачанням лікарських засобів та виробів медичного призначення, що стало можливим завдяки незалежності України.
Тарас Грошовий, д-р фарм. наук, професор,
завідувач кафедри управління та економіки фармації з технологією ліків;
Лідія Яворська, канд. фарм. наук, доцент;
Володимир Підгірний, канд. фарм. наук, доцент,
кафедра фармації, ФПО Тернопільський національний медичний університет ім.І.Я.Горбачевського
“Фармацевт Практик” #3′ 2020
