Статті

Коли архітектура лікує (з історії закладу для “божих людей” в Кульпаркові)

«Дім для божевільних в Кульпаркові», що у Львові, діє з 1875 р.

Крайовий заклад для «божих людей»

До XVIII ст. у Галичині психіатричну допомогу населенню практично не надавали. Частина психічно хворих жила при монастирях, потрапляла в місця позбавлення волі, але ці люди переважно жили і помирали в себе вдома чи на вулиці.

Перший заклад для таких хворих у Галичині був організований за часів Габсбургів у 1790 р. — психіатричне відділення крайової лікарні у Львові на вул. Піярів (сучасна вул. Некрасова, де розташовані корпуси Львівської обласної клінічної лікарні). Чоловіків і жінок там утримували окремо.

15 травня 1875 р. ці відділення були перенесені у щойно зведені спеціально для психічно хворих будинки у селищі Кульпарків на околиці Львова. 25 травня цього ж року було затверджено статут «Крайового закладу для божевільних в Кульпаркові», згідно з яким з 1 січня 1876 р. зазначені відділення реорганізовано в самостійну психіатричну установу.

Впродовж наступних двох років Кульпарків мав ще дві філії: у м. Перемишль для хворих жінок і в м. Жовква — для чоловіків. Спочатку тут лише утримували і доглядали за хворими, а від 1918 р. вже активно їх лікували.

Першим директором закладу для божевільних призначили запрошеного з Відня доктора Мареша, учня знаного австрійського психіатра, нобелівського лауреата Юліуса Вагнера-Яурегга, що запропонував лікувати шизофренію через зараження хворого малярією.

Кількість персоналу лікарні залежала від обсягу роботи. Доки спеціальних методів лікування і лікарських засобів ще не існувало, на одну штатну посаду лікаря припадало від 140 до 200 хворих. У 1900 р., коли в лікарні вже було 500 ліжок, увесь штат лікарні становив лише 80 посад.

Архітектура як ліки

— Той, хто вперше опинявся на території Кульпаркова, не мав відчуття, що потрапив до лікарні — похмурого, важкого за енергетикою закладу для божевільних, як це незрідка уявляється усім нам, — розповідає історик архітектури Тетяна Казанцева. — Величезний розкішний парк, розбитий на алеї, фонтан, лавки і клумби, і раптом серед цієї пишноти із-за верхівок дерев виринає справжній палац — саме так виглядає головний корпус лікарні.

Розташований за тодішніми межами Львова і оточений лісами, новий комплекс для «божих людей», таке собі місто-сад, мало повернути до них людське ставлення, налагодити лікарську допомогу та догляд.

Просторий арковий коридор з потужними монументальними формами і характерними пластичними переходами та сходи, що розходяться на два боки, нагадують тогочасні громадські будівлі, зокрема Львівську політехніку. Це також створювало піднесений урочистий настрій. На підлозі — плитка 1914 р., при стіні — низький кран з підведеною водою, де мили ноги хворі, які влітку зазвичай ходили босоніж.

На другому поверсі головного корпусу лікарні — каплиця св. Йосифа Української греко-католицької церкви. Тут щоденно служиться Свята Божественна Літургія та відбуваються молитви за оздоровлення пацієнтів лікарні.

Головний архітектор будівлі Адольф Кун, що працював у стилі французького бароко і неоренесансу, у каплиці св. Йосифа тонко обіграв особливий львівський мотив: на балюстраді другого ярусу бачимо такі ж елементи-«цитати», герби-картуші, форму арок і капітелії, як і у церкві св. Юра. Хто був першим автором розписів каплиці, які можна побачити вже тільки на фото, достеменно невідомо — припускають: або пацієнт, або працівник лікарні.

За задумом Куна, ця спорідненість зі Львовом, рідною домівкою, та визначною львівською святинею — церквою св. Юра мала сприяти швидшому одужанню хворих.

Щоб пацієнти не відчували себе самотніми і загубленими на величезній території лікарні, щоб легше було їх контролювати, загальний простір за допомогою огорож ділили на менші простори, створювали затишні внутрішні дворики між корпусами і вузькі переходи між ними.

За словами Тетяни Казанцевої, чималу територію лікарні використовували не тільки для прогулянок хворих. Принципи «одужання через працю» і «пізнання Бога через працю» застосовували не в теорії, а практично і цілком конкретно.

Тому лікарня мала велику господарську частину: сади, городи, майстерні. Тут розводили худобу, обладнали бійню, ковбасний цех з холодильними камерами на льоду, пекарню. Їжу з кухні до лікувальних корпусів доставляли рейками у спеціальних вагонетках. У головному лікувальному корпусі їжу на вищі поверхи подавали двома спеціальними механічними ліфтами. До слова, харчування хворих було щедрим й якісним. Якщо лікарні бракувало якихось продуктів з власних врожаїв, їх готувало місто. До щоденного раціону пацієнтів входили пиво, вино, солодощі.

Також залізничною гілкою, підведеною до приймального відділення, постачали до лікарні великі вантажі і перевозили групи хворих. Вода у відділення і в механізовану пральню надходила завдяки власній водонапірній вежі, зарослій густим хвойним лісом.

Вежі цій близько 115 років і вона цікава як архітектурний об’єкт. Хоча в її основі — залізобетонні стропи, уся конструкція здалеку виглядає легкою і ажурною. Вежу зводив Альфред Захаревич — талановитий львівський інженер, архітектор, підприємець, нащадок славетного будівничого Львова Юліана Захаревича.

До того як Кульпарків увійшов у межі міста, на його території був цвинтар, який на давніх планах Львова означали «Закладовим кладовищем». Там ховали померлих пацієнтів лікарні. Сьогодні на місці цвинтаря на межі теперішніх вулиць Володимира Великого та Василя Симоненка можна побачити пам’ятний хрест.

З розбудовою психіатричного закладу на його території та поблизу почали будувати для себе вілли лікарі. Дві з них знаходяться при вході до лікарні. А найдавнішою, очевидно, можна вважати віллу за теперішньою адресою Кульпарківська, 108, на флюгері якої є дата «1895».

Коли лікарня розпочала роботу, санітарів у штатному розкладі не було, обов’язки молодшого медичного персоналу виконували черниці.

Гамівна сорочка, ремені, ланцюги

Головний експонат музею на кафедрі психіатрії і психотерапії ФПДО, що працює на базі Львівської обласної клінічної психіатричної лікарні, — гамівна сорочка, виготовлена вручну на початку ХХ ст. На щастя, це дійсно експонат з минулого, так само, як інші пристосування для жорстокого обмеження фізичної свободи пацієнтів. Скажімо, на фото бачимо, як колись стримували збуджених пацієнтів: в ізоляторах на ліжках, обтягнутих сіткою.

Цій важливій події — позбавленню психічно хворих кайданів завдяки «великій ідеї гуманного поводження з душевнохворими та лікуванню їх не насильством, а переконанням» французького психіатра Філіппа Пінеля — присвячена картина, ймовірно, створена одним з пацієнтів лікарні.

«Батько сучасної психіатрії» Філіпп Пінель здійснив справжню революцію — змінив концепцію лікування психічно хворих від простого стримування та ізоляції до визнання пацієнта як особистості, а отже, ставлення до нього з повагою. Він домігся запровадження у практику лікарень для душевнохворих лікарняного режиму, лікарських обходів, лікувальних процедур.

З фотографій та документів експозиції музею можна дізнатися цікаві факти про створення та періоди розбудови лікарні. Так, у 1870–1875 рр. було зведено головний лікувальний, а також економічний (нині адміністративний) корпуси, у 1891–1894 рр. — два додаткових лікувальних корпуси, де тепер розміщені туберкульозне й інфекційне відділення. У 1905–1907 рр. звели по колу шість окремих лікувальних павільйонів, будинок приймального відділення, інфекційного відділення (зараз аптека), прозекторської, стаціонарної дезкамери, три житлові будинки при в’їзді на територію лікарні (нині лікувальні корпуси) тощо. Нову частину лікарняного комплексу будувала фірма Міхала Уляма і Зигмунда Кендзерського  за проєктом А. Захаревича і Т. Обмінського у 1904–1908 рр.

1914 р. у деяких лікарняних корпусах на підлогу було покладено керамічну плитку, 1924 р.  лікарню електрифіковано за проєктом завідувача кафедри електричних пристроїв  Львівського політехнічного інституту професора Т. Сокольницького. У 1926 р. заклад телефонізували.

Ще фото — з нього на нас уважно дивляться пацієнти-актори самодіяльного театру, який діяв в лікарні в 30-х роках.

А торік у жовтні, з нагоди Всесвітнього дня психічного здоров’я, на території Львівської обласної клінічної психіатричної лікарні вперше в її історії просто неба відбувся концерт «Розуміємо, приймаємо, діємо». Твори світового класика Вольфганга Амадея Моцарта виконував Академічний симфонічний оркестр «ІNSO-Львів».

«Здебільшого реципієнтами цього концерту були хронічні хворі нашої психіатричної лікарні, які роками перебувають в закритому просторі і не дихають сучасним повітрям культури. Ми хотіли, щоб вони долучились до звичайного щоденного мистецького життя. Музика є надзвичайно важливою для життя хворих, тому цей захід також важливий, адже свідчить про спільні зусилля лікарні, громадських активістів і оркестру», — наголосив Олександр Фільц, завідувач кафедри психіатрії та психотерапії факультету післядипломної освіти ЛНМУ ім. Данила Галицького.

Лариса Дедишина

Фото: Ігор Садовий

“Фармацевт Практик” #1′ 2020