ЖизньСтатті

Острозькі аптекарі: “Щоб усі нужденні могли користуватися їхньою допомогою”

Острог, що на Рівненщині, — місто з давньою історією, відоме з 1100 р. Його назва походить від розташування на повороті річки Вілії, де утворюється гострий ріг. Саме в Острозі в 1576 р. був відкритий перший у Східній Європі вищий навчальний заклад — Острозька академія. У 1624 р. в цьому місті заснували єзуїтську колегію (колегіум), яка діяла до 1773 р. Острозький колегіум належав до єзуїтських навчальних закладів вищого типу, де викладалися курси філософії і богослов’я. Колегіум мав бібліотеку, папірню, обсерваторію й аптеку

Аптекарі-єзуїти

Про аптеку та аптекарів Остро­зького єзуїтського колегіуму можна дізна­тися із праці кандидата історичних наук І.О. Ціборовської-Римарович «Місце і роль медичної літератури в структурі книгозбірні Острозького єзуїт­ського колегіуму». Ме­дичну допомогу в єзуїтських колегіумах надавали через аптеки та інфір­мерії — закла­ди, де лікували хворих. Аптеки в єзуїтських колегіумах засновували насам­перед для обслуговування їхніх мешканців. В аптеці виготовляли й розповсюджували ліки, але в ній також можна було придбати приправи, ароматичні речовини, алко­гольні напої. Сировину для ліків одержували, зби­раючи трави, квіти, коріння, насіння або купуючи необхідні речовини й пере­робляючи їх за існуючими рецептами. Лікар­ські рослини вирощували також у садах при колегіумах. Аптека відігравала важливу роль у житті колегіуму й фахово комплектувалася. Її завданням було підготувати адепта до медичних занять і забезпе­чити відповідними вказів­ками щодо виготовлення препаратів і застосування їх для ліку­вання хворих.

Аптечні бібліотеки не були дуже вели­кими. Вони нараховували у своєму фонді до кількох десятків томів. Менш потрібні в повсякденній дія­льності медичні ви­дання зберігалися в головній бібліотеці монастиря.

Ліки, виготовлені в колегіумній аптеці, могли безкоштовно роздавати бідним і бенефак­торам Ордену єзуїтів.

Аптекарями були члени Товариства Ісусового. Фах аптекаря в Ордені єзуїтів належав до такого, яким займалися впродовж всього життя. Принцип ротації кадрів у Товаристві Ісуса стосувався і аптекарів, і лікарів, і інфірмарів. Багато орденських аптекарів завдяки таланту і тривалій практиці ставали відомими не тільки в місті, але й далеко за його межами.

Розвитку й популярності єзуїтських аптек сприяв обмін досвідом у галузі фармації як на теренах окремо взятої провінції, так і в межах цілого Ордену. Із 1591 р. завдяки позитивним результатам лікування набули популярності й довіри так звані єзуїтські пігулки проти епідемічних недуг (моровиці), які почав виробляти у Кракові брат Вільгельм Ламбертус, англієць за по­ходженням. Із 1643 р. єзуїтські аптеки уславилися постачанням «єзуїт­ського порошку», який виготовляли з кори хінного дерева і який був головним засобом для лікування малярії. Кору хінного дерева завіз до Європи з Південної Америки у 1640 р. лікар віце-короля Перу дон Жуан Вега. Про лікувальну дію хініну дізналися отці-єзуїти і взяли імпорт кори під свій суворий контроль.

Аптеки колегіумів переживали різні часи у своїй діяльності. Візитатор Помпіліус Ламбертенго в меморандумі 1629 р., призначеному для ректорів колегіумів Речі Посполитої, зазначив, що при єзуїтських колегіумах є забагато аптек, і заборонив продавати ліки, наказавши безкоштовно видавати їх бідним і благодійникам Ордену за розпорядженням ректора. Він ухвалив, щоб аптекою опікува­лася світська особа, а брати-єзуїти — інфір­мерією. Останнє розпорядження виконува­лося частково, бо світська особа після навчання аптекарській справі бажала відкрити власний заклад, щоб мати більший прибуток. Тож аптекарями й надалі продовжували бути члени Товариства Ісусового.

Для утримання аптек часто використовувалися кошти, одержані від продажу ліків. Гроші належало спрямовувати на подальший розвиток закладів, а надлишок віддавати до провінційної каси й аптекам інших колегіумів. Проте деякі аптеки мали сталі фундуші або записи, яких вистачало на їхнє утримання, а аптекарі віддавали прибутки від аптекарської справи на релігійні потреби свого колегіуму. Популярність єзуїтських аптек серед насе­лення часом прово­кувала конфлікти з міськими аптекарями.

Відомості про аптекарів єзуїтських колегіумів є у каталогах орденських провінцій, інформацію про обладнання аптек можна віднайти в історіях колегіумів і доповідних записках їхніх ректорів.

За розпорядженням візитатора Фабриція Банфі, Із 1645 р. аптекарю-єзуїту заборонялося лікувати хворих жінок. Він також не мав права довільно виписувати ліки

В Остро­зькому єзуїтському коле­гіумі аптека була заснована в 1628 р., роз­ширена — у 1641-му. Вона не мала жодних фундушних записів, але функціонувала без перерви до закриття колегіуму в 1773 р., після чого була продана Едукаційною комісією. Кілька років у колегіумній аптеці працював кваліфікований аптекар Бальтазар із Тюрингії (XVII ст.), протестант за віроспові­данням, який не зміг дістатися Києва й залишився в Острозі, прийнявши католицьку віру. Він підніс рівень місцевої аптеки на вищий щабель і навчив своєї справи брата Степана Войтельського. Архівні документи зберегли для історії імена 23 аптекарів Острозького єзуїтського коле­гіуму, які працювали тут із 1628 до 1773 р.

Фармацевти з Острога

Про перших острозьких аптекарів і наших сучасників-фармацевтів читаємо у книзі Р. Шпізеля «Нариси з історії медицини Острога».

До розвитку аптекарства в Острозі долучився князь Костянтин Острозький, який запросив із Голландії аптекаря Лютеція і спеціально побудував для нього будинок на ринку, «щоб усі нужденні могли користуватися його допомогою». У подвірній книзі Острога зазначено, що в 1708 р. в місті проживали три аптекарі та кілька лікарів і знахарів.

До Першої світової війни в Острозі багато років успішно працювала аптека Вацлава Жолтовського, а в післявоєнні роки — аптека Шраєра. Великі аптечні склади належали коменданту. У радянську епоху всі аптеки були націоналізовані, у них запровадили спеціальні правила з виготовлення та відпуску лікарських препаратів. Під час німецької окупації на території Острозького району аптечних установ не було. Часом неперевірені й сумнівної якості та небезпечні для життя ліки продавали різні люди без фахової освіти.

Відразу ж після закінчення Другої світової війни було прийнято низку законів, що забороняли особам без відповідної освіти та спеціального дозволу виготовляти і продавати медикаменти. Професія аптекаря в повоєнні роки стала надзви­чайно прес­тижною, тому багато випускників середніх шкіл прагнули здобути освіту провізора або фарма­цевта. Відтак, чимало мешканців Острога успішно закінчили фармацевтичні факультети Львівського, Харківського й Київ­ського медичних інститутів. Деякі з них за кілька років практичної ро­боти поверталися до рідних навчальних закладів і розвивали фармацевтичну науку.

Так, відомим науковцем був виходець із села Оженин Федір Жоглу, 1936 р. народження. Фармацевтичний факультет Львівського медичного інституту він на відмінно закінчив у 1957 р. Протягом п’яти років працював у Рівненському аптечному управ­лінні на різних практичних і керівних посадах. У 1966 р. за результатами конкурсу обійняв посаду асистента кафедри неорганічної хімії ЛМІ і разом із родиною переїхав до Львова. Захистив кандидатську дисертацію, видав багато наукових статей, одержав 3 патенти, підготував підручник для студентів вищих навчальних закладів. У 1978 р. перейшов на кафедру технології ліків. У 1984 р. захистив докторську дисертацію на тему «Розробка технології та фармацевтична оцінка емульсій на основі жироцукрів». Тоді ж був обраний завкафедрою технології ліків Львівського мед­інституту. Ф.А. Жогло — автор 3 монографій, 2 навчальних і багатьох методичних посіб­ників, 100 наукових праць. Помер на 67-му році життя і похований в Оженині.

Значний внесок у розвиток фармацевтичної науки зробили кандидати наук Н.В. Бившук з Острога, який викладав фармакологію і фізіологію в Тернопільському медичному інституті, і С.С. Кирилюк, уродженець села Милятин, асистент Львівського медичного інституту.

П.Ф. Фещук із села Могиляни Острозького району, 1950 р. народження, закінчив Медико-хірургічну академію в Петербурзі й був запрошений туди на викладацьку роботу. Захистив кандидатську й докторську дисертації, у званні професора очолив кафедру фармакології академії як полковник медичної служби. У 1993 р. йому присвоїли звання генерал-майора медичної служби й перевели до Москви в Міністерство оборони. Обіймав посаду головного аптекаря армії Росії. Його дружина Лариса, теж уродженка Острозького району, закінчила фармацевтичний факультет і працює в одній із московських аптек.

Значних успіхів досягли фармацевти Острога й на практичній ниві. Із великою вдячністю згадують острожани аптекаря Никифора Шевчука, ветеранів аптечної справи Терентія Неручка та Леоніда Сотничука. Їхню справу нині продовжують знані в Острозі аптекарські династії Волощаків, Рустановичів і Пшеничків.

Підготувала Лариса Дедишина

P.S. Редакція висловлює подяку за допомогу в підготовці цієї публікації працівникам Острозької медичної академії та Острозькому музею книги і друкарства

“Фармацевт Практик” #1′ 2014