НаукаСтатті

Пристрасті за еволюцією

Чарльз Дарвін опублікував свою еволюційну теорію у книзі «Походження видів шляхом природного відбору» 24 листопада 1859 року. Вона здобула величезний успіх як у представників наукового світу, так і серед пересічних громадян. Втім, протягом усього часу суперечки навколо «канонічної» теорії не вщухають

Від ведмедів до китів

Кожен хоч раз замислювалися: «Хто ми, звідки прийшли і куди прямуємо?». Здавалося б, теорія знаменитого вченого цілком може задовольнити нашу цікавість. Але все не так просто, як може здатися на перший погляд.

Книга Чарльза Дарвіна ввела в обіг теорію поступової еволюції одних видів в інші під впливом таких чинників, як виживання найсильніших, боротьба за існування, природний відбір і пристосованість. Величезний вплив на погляди Дарвіна мав його сучасник, французький біолог Жан-Батіст Ламарк. У своїй найвідомішій праці «Філософія зоології» він стверджував, що наступні покоління здатні наслідувати набуті фізичні особливості, формуючи таким чином нові види. Так, на думку Ламарка, жирафи походять від антилоп. А особливості зовнішнього виду сформувалися через постійне витягування шиї задля набуття переваги над родичами. Таким чином вони могли дотягнутися до листя на верхівках дерев. Тож виходить, якщо протягом кількох поколінь, від батька до сина, людям відрубувати руки, то через тривалий час на світ будуть з’являтися виключно безрукі немовлята. Надихнувшись подібними прикладами, Дарвін продовжив ламарковский ряд безглуздих припущень, допустивши, наприклад, походження китів від ведмедів, які колись полювали у воді. Дарвінівські постулати отримували схвальні відгуки, але сам він все ж таки не був спокійний до кінця: «Якщо виявиться, що формування складного органа не може відбуватись шляхом поступових змін, моя теорія зазнає краху». Закони генетики, відкриті Грегором Менделем, а також численні наступні відкриття в галузі молекулярної біології завдали дарвінізму вельми відчутний удар: придбані ознаки не успадковуються, а живий організм не здатний функціонувати при відсутності хоча б одного елемента – виходить, що всі його структури з’явилися одночасно і в повному обсязіі. Не менш нищівний удар завдала палеонтологія – наука, на яку вчений покладав найбільші надії.

Найдавнішим шаром, в якому зустрічаються останки тварин, є шар кембрійського періоду, вік якого становить 530–500 мільйонів років

Форми середнього періоду

Отже, суть концепції Дарвіна полягає в наступному: протягом тривалого часу відбуваються незначні зміни, які, «накопичуючись», поступово приводять до еволюції простих видів в більш складні. Тобто спочатку утворилися одноклітинні організми, які за сотні мільйонів років трансформувалися в безхребетних морських тварин, а потім — в риб. Однак якщо такий підхід вірний, то палеонтологічні розкопки рано чи пізно повинні були виявити перехідні форми від одного виду до іншого. Так, якщо птахи дійсно походять від рептилій, то слід було знайти залишки так званих напіврептілій-напівптахів. Передчуваючи подібні знахідки, Дарвін назвав їх «формами середнього періоду». Однак вченого все ж мучили сумніви: «Чому ж тоді все геологічні структури, всі шари земної поверхні не переповнені скам’янілостями перехідних форм?.. У цьому, мабуть, і полягає найочевидніше і найсерйозніше заперечення, яке можна висунути проти моєї теорії».

Форми середнього періоду так і не були виявлені. За останнє сторіччя пізнання в області викопаних форм життя надзвичайно розширилися, і стало цілком очевидно, що скам’янілостей передбачуваних перехідних форм просто не існує. Еволюційні доісторичні дерева, що прикрашають численні підручники, на жаль, не «ростуть» в глибинах геологічних шарів. Дані розкопок свідчать про те, що види живих істот з’являються в палеонтологічному літописі так само раптово, як і зникають, практично не еволюціонуючи. Відомий англійський палеонтолог Д. Ейджер – затятий прихильник еволюційної теорії, був змушений констатувати: «Наша проблема полягає в наступному: при ретельному дослідженні останків, як на рівні класів, так і на рівні видів, перед нами постійно постає один той самий факт – формування груп відбулося не поступово за допомогою незначних змін, а одночасно». Найдавнішим шаром, в якому зустрічаються останки тварин, є шар кембрійського періоду, вік якого становить 530–500 мільйонів років. Саме в цей період одночасно виникли близько 30 різних видів безхребетних тварин, що істотно відрізняються один від одного. При цьому медузи, равлики, трилобіти і морські зірки (вже!) володіли складною системою органів. Наприклад, чарункова структура ока трилобіта за ці роки не зазнала жодних змін – така ж є у сучасних бджіл і бабок. Судячи з усього, трилобіту не передували примітивні істоти, від яких вони могли б успадкувати або «розвинути» настільки складну структуру.

Дані розкопок свідчать про те, що види живих істот з’являються в палеонтологічному літописі так само раптово, як і зникають, практично не еволюціонуючи

Відомі науці форми, що вважалися до пори проміжними (риба солікант, у якій, на думку вчених, повинні були бути примітивні лапи і легені, а також нелітаючий напіврептілія-напівптах археоптерикс), також розчарували дарвіністів. Виловлений в тридцяті роки минулого століття в Індійському океані «вимерлий» солікант виявився не тільки живим, але до того ж ще і глибинним мешканцем, нездатним покинути 180-метрову глибину. А в 1992 році був знайдений найбільш повний (сьомий за рахунком) скелет археоптерикса, вивчення якого підтвердило, що тварина мала кіль і, відповідно, вміла літати.

«Людина» — звучить гордо!?

Аналогічним чином змінюються погляди на наших можливих пращурів. На даний момент багато вчених вважають, що частини кістяків, за якими був реконструйований зовнішній вигляд різних попередників сучасних людей, не що інше, як звичайнісінькі останки так званих людиноподібних мавп… Треба сказати, що ворогуючі сторони примудряються інтерпретувати одні й ті ж аргументи по різному. Так, дарвіністи бачать підтвердження еволюційної теорії в тому, що зародок людини на різних стадіях ембріонального розвитку подібний зародкам різних менш організованих живих істот. У свою чергу ті, хто вважає, що життя було створене надприродною істотою / істотами, вбачають у такій схожості вагоме підтвердження того, що всі живі організми були створені за єдиним задумом Творця.

Цікаво, як деякі богослови трактують сам факт існування тих, хто вбачається дарвіністами нашими далекими предками – мавп. Як відомо, Святе Письмо вчить, що людина створена за образом і подобою Божою. Однак люди можуть втрачати цю велич, перебуваючи у владі пристрастей і пороків, які деформують в них образ Творця. Тоді в них починає проявлятися образ пародійний – той самий, який спостерігати саме у мавп. Іншими словами, примати були створені спеціально для того, щоб смішити і докоряти людині, яка є «вінцем творіння».

На сам кінець можна навести кілька прикладів, які, можливо, похитнуть впевненість щодо людина, як творіння виняткового. Отже, в чому полягають основні особливості людини?

«Людина розумна». Часто нам складно порозумітися з ближнім, не кажучи вже про тварин. Психіка високорозвинутих тварин, зокрема людини, забезпечує їх взаємодію з оточуючим середовищем і надає можливість пристосуватися до неї.

«Лише людина використовує абстрактні символи (друга сигнальна система)». Щоб повідомити іншим про джерело їжі, бджола-розвідниця виконує особливий танець, «виписуючи» вісімку. Кількість коливань черевця при пробігу центральній частині фігури позначає відстань до їжі, а кут нахилу цієї частини до вертикалі позначає кут напрямку польоту по відношенню до сонця з урахуванням похибки на його добовий рух.

«Людина створює модель світу і керується нею». За нахилом вісі танцю бджіл можна встановити, де за їх «розрахунком» знаходиться сонце. Тож в їх моделі світу сонце вдень рівномірно рухається зі сходу на захід над землею, а вночі – із заходу на схід під землею (бджоли «використовують» геоцентричну систему). Цим вони відрізняються, наприклад, від здатних орієнтуватися по сонцю риб, для яких воно вночі «рухається» із заходу на схід над землею, залишаючись невидимим.

«Людина – істота соціальна». У суспільстві живе ще безліч видів тварин – від соціальних комах до зграйних і стадних ссавців. Суспільна поведінка людини має безліч схожих рис з таким ж у приматів.

«Людина здатна навчатися». Дресирована собака (мавпа, ведмідь і ін.) Кардинально відрізняється від ненавченої, а старий заєць істотно перевершує молодого в умінні рятуватися від хижаків.

«Людина створює штучні екосистеми». Бобри створюють греблі до кілометра завдовжки, затоплюючи привабливі ділянки лісу. Цим вони переслідують дві мети: дістатися до кормових рослин і захиститися від хижаків. Гребля залежить за своєю конструкцією від місцевих умов, постійно ремонтується і зміцнюється гілками і брудом.

«Виключно людина здатна вірити в загробний світ і Бога». В психіку тварин проникнути дуже складно, проте… Слони проявляють значний інтерес до трупів і кісток своїх родичів, демонструючи, що ці останки мають для них певну цінність.

«Тільки людина здатна завдавати шкоди своєму здоров’ю». У мурашниках іноді поселяються жуки-ломехузи, що виділяють наркотичні речовини, під дією яких мурахи припиняють виконувати необхідні роботи. Мурахи всіляко опікуються цими жуках і можуть розводити їх в кількості, що приводить до загибелі мурашника.

«Людина – єдина тварина, що соромиться наготи». У багатьох приматів демонстрація самцем своїх геніталій – виклик іншим самцям, що змушує їх до підпорядкування, або провокує конфлікт. Самка, демонструючи геніталії «чужому» самцеві, повідомляє про свою сексуальну готовності і може викликати агресію домінуючого самця. Цілком можливо, що механізм відходу від конфліктних ситуацій і трансформувався в те, що сьогодні ми називаємо соромом.

«Дії людини доцільні». Відомий еволюціоніст часто розповідав своїм студентам про те, як одного разу він споглядав двох військовослужбовців, які спилювали дерево, що похилилося дворучний пилкою з того боку, куди воно схилялося. Зауваження, що дерево затисне пилку, викликало у солдатів вербальну агресію. Коли пилка все ж застрягла, вони спробували вирубати її сокирою… з того ж боку. Коли застрягла і сокира, їх начальник наказав смикнути дерево машиною. Дерево, що впало, пошкодило і машину, і водія…

Олександра Демецька, канд. біол. наук