Статті

Зримий зв’язок поколінь: у пам’ять про батька-фармацевта благодійниця підтримує талановитих студентів

Статті

Зримий зв’язок поколінь: у пам’ять про батька-фармацевта благодійниця підтримує талановитих студентів

24/11/2018

Наприкінці літа Шеллі Капоцці зі США відзначила двох кращих студентів фармацевтичного факультету ЛНМУ ім. Данила Галицького сертифікатами та грошовими преміями. Так вона віддала данину шани батькові, Адольфу Мельцеру, який 80 років тому, в 1938 р., закінчив Alma mater у Львові. Кілька років Шеллі контактувала з представниками фармацевтичного факультету університету, зокрема професором Романом Лесиком, аби якомога більше дізнатися про навчальний заклад, де студіював її батько

Відзнаки благодійниці отримали Ольга Марущак, студентка 5-го курсу, призерка Всеукраїнської олімпіади зі спеціальності «Фармація», та третьокурсниця Катерина Побережник.

— Два роки тому до мене звернулася третьокурсниця з проханням підтримати її рекомендацією на дистанційне навчання в одному із університетів Парижа (відповідно до вимог закладу) з програмування штучного інтелекту, — пригадує декан фармацевтичного факультету доцент Володимир Роговик. — Щоб приховати своє здивування, я поцікавився, як у неї із знанням французької, на що отримав чітку відповідь: «В2»! І зі знанням англійської ситуація не гірша, додала дівчина. Потім був Хакатон (марафонне змагання програмістів-професіоналів) у Києві, де здібна студентка як лідер команди виборола 2-ге місце. Незабаром перелік перемог поповнився призовим місцем на Всеукраїнській олімпіаді зі спеціальності «Фармація» у Харкові. Усе це — про студентку 5-го курсу Ольгу Марущак.

Дуже старанна, працьовита і здібна третьокурсниця Катерина Побережник вже із перших семестрів навчання заявила про себе як про відмінницю навчання та лідера з наукових досліджень, зокрема, у науковому гуртку кафедри фармацевтичної, органічної та біоорганічної хімії (завідувач — проф. Лесик Р.Б.). Нещодавно її дослідження на науковій конференції з проблем синтезу біологічно активних сполук у Познані (Польща) було удостоєне особливої відзнаки.

Тому коли перед деканатом і вченою радою факультету постало питання щодо вибору кандидатур для отримання стипендії від американської благодійниці, студентки Ольга Марущак і Катерина Побережник стали номінантками на почесну нагороду одноголосно.

Адольф Мельцер: професія як покликання

Адольф Мельцер, третій із п’ятьох дітей, народився 19 березня 1911 р. в містечку Теребовля (теперішня Тернопільська область) у сім’ї Амалії та Несанеля Мельцерів — власників невеличкого ресторану в Теребовлі.

Перед вступом до Львівського університету Адольф навчався у початковій школі (1918–1922) та в гімназії (1922–1930) у рідному містечку Теребовля.

Протягом 1930–1934 рр. опановував аптечну справу в одній з місцевих аптек.

Впродовж 1934–1938 рр. Адольф Мельцер був студентом фармацевтичного факультету Львівського університету ім. Яна Казимира, де у жовтні 1938 р. отримав звання магістра фармації.

Принагідно, кілька слів про окремі штрихи з історії львівської фармації. Незадовго до того, завдяки зусиллям галицьких фармацевтів і за підтримки послів Сейму, у Львові в 1929–1930 навчальному році відновлюється фармацевтичний відділ уже при медичному факультеті університету з чотирирічною навчальною програмою.

Адольф Мельцер

Адольф Мельцер

Початково фармацевтичні організації Галичини для забезпечення навчальних потреб фармацевтичного відділу запропонували Сенату університету в безоплатне користування верхні поверхи будинку Галицького аптекарського товариства. Згодом, у 1931–1932 рр., на кошти фармацевтів було побудовано та передано у власність Львівському університетові окремий корпус «Соllеgium Рharmaceuticum». У 1932 р. тут було відкрито дві самостійні кафедри — фармацевтичної хімії (завідувач — проф. Б. Бобраньскі) і технології ліків (завідувач — магістр А. Кшижановскі). Першим директором відділу був відомий біохімік проф. Якуб Парнас, від 1936 р. — проф. Влодзімєж Косковскі.

Після закінчення університету Адольф Мельцер повернувся до рідного міста та працював в аптеці.

Восени 1939 р., після початку Другої світової війни, Адольфа схопили радянські солдати поблизу рідного дому та вислали в Узбекистан у виправно-трудовий табір.

Однак навіть у нелюдських умовах висока професійна майстерність Адольфа була гідно оцінена: він працював за фахом у місцевій лікарні.

В Узбекистані Адольф важко захворів на малярію. Під час лікування ним найбільше опікувалася молода, родом із міста Люблін, медсестра — Сара Мільштейн. Вона повернула Адольфа до життя і згодом стала його дружиною.

Адольф і Сара одружилися 3 червня 1943 р. Їхня перша дочка, Емілі, народилася 6 червня 1945 р. в Узбекистані. Невдовзі після закінчення Другої світової війни молодій сім’ї вдалось емігрувати до Австрії, де вони перебували у таборі для переміщених осіб Бет-Біалік у місті Зальцбург. У двотисячному за населенням Бет-Біаліку Адольф працював фармацевтом, а дружина Сара була його помічницею.

Перебуваючи у таборі, Адольф дізнався про долю родини, що залишилася у Теребовлі. 7 квітня 1943 р. підрозділи Айнзацгруп — військово-розвідувальних частин Служби безпеки, метою діяльності яких була ліквідація населення та знищення військовополонених на окупованих територіях, замордували понад тисячу євреїв у Теребовлі.

Усе єврейське населення тогочасної Теребовлі, включно із жінками та дітьми, було розстріляне на околицях міста. Сім’я Адольфа — батьки, молодша сестра Клара, молодший брат Йосиф та інші члени родини — були жорстоко вбиті. Живими залишилися лише двоє його старших братів, які раніше були депортовані до Сибіру.

Адольф, Сара і їхня маленька Емілі тривалий час жили у Бет-Біаліку, доки у жовтні 1949 р. не отримали статус біженців від уряду Сполучених Штатів. До Америки вони прибули 5 листопада 1949 р. Дивне співпадіння: їхній онук Крейг народився того ж дня, але через 37 років.

Шеллі Капоцці

Шеллі Капоцці

В Америці Адольф працював фармацевтом у невеликих аптеках Брукліна у Нью-Йорку і став громадянином Сполучених Штатів лише у 1954 р.

У грудні 1956 р. в Адольфа і Сари народилася друга дитина — донька Шеллі. 1974 р. сім’я переїхала до Торонто (Канада), де Адольф достроково вийшов на пенсію. Однак він продовжував працювати неповний робочий день фармацевтом у великій канадській аптечній мережі Shopper’s Drug Mart, відомій як «Canada’s Drug Store».

Адольф дуже прихильно ставився до молодих фармацевтів, які тільки починали набувати свої вміння у цій професії. Надзвичайно інтелігентна й ерудована людина, він був наставником багатьох молодих аптекарів, які захоплювалися його терпінням, добротою, пристрастю до своєї професії, глибокими знаннями та природними рисами лідера.

Одягався Адольф завжди елегантно. Хоча й не був музикантом, він мав величезну пристрасть до класичної музики, особливо шануючи твори Моцарта, Шопена та інших класиків. Піаніно було його улюбленим музичним інструментом. Фанатичний читач світової літератури, Адольф був пристрасним до всього, що пов’язане з мистецтвом: часто відвідував театр, оперу, балет. Маючи схильність до мов, Мельцер вільно володів польською, німецькою, українською, російською, ідиш, івритом та англійською.

subscribe

Адольф Мельцер був активним учасником Фармацевтичного клубу, який тричі на тиждень збирався у гімназії в Торонто. На превеликий жаль, у вересні 1993 р. внаслідок нещасного випадку чоловік отримав травму голови. Незважаючи на ретельні обстеження, лікарям не вдалося вчасно виявити гематому і набряк мозку. Не допомогло й оперативне втручання, проведене 3 тиж потому. Адольф не приходив до тями. 19 квітня 1994 р. його перевели у відділення для важкохворих пацієнтів, де він помер від ускладнень. Адольфу Мельцеру було 83 роки.

Адольф і Сара прожили у подружжі сорок років. Сари не стало у 1983 р. У пам’яті дочок і онуків — Наташі, Клера та Крейга — назавжди закарбувався образ Адольфа Мельцера як надзвичайно благородної людини.

Декан фармацевтичного факультету ЛНМУ ім. Данила Галицького доцент Володимир Роговик подякував шановній гості за турботу про молодих талановитих студентів та вручив їй на згадку ювілейну відзнаку університету.

У пам’ять про батька-фармацевта американська благодійниця посадила в університетському ботанічному саду дерево — модрину європейську плакучу. Вона пообіцяла неодмінно повернутися сюди й надалі підтримувати обдарованих студентів.

Підготувала Лариса Дедишина

“Фармацевт Практик” #11′ 2018

https://rx.ua
ПЕРЕДПЛАТА
КУПИТИ КНИГИ