Без рубрикиЖизньСтатті

Чар-зілля від Івана Просяника Суниця Легенда про Білого Лелегу

10/08/2011

В нашій родині була особлива шана до суниць. Тато, як починали вони квітувати, накопував їх з корінням цілий лозяний кошик. Чай з них має неповторний аромат і такі ж неповторні лікувальні властивості. “Суниці, – не раз наголошували тато, – це лікар понад лікарів! Вони вік людини продовжують!” Подібне твердження я зустрічав і у відомого травознавця І. Носаля: “В домі, де вживають суницю та чорницю, – лікар зайвий!”

Найбільше ягід було на нашім залізничнім сінокосі. Бувало, тато брали й мене. Ото вже – свято із свят. Татко клали глибоко покоса, а я збирав ягоди в щербатий, без ручки, зелений глек. А звіддаля, зовсім нас не страхаючись, раз по раз щось дзьобав чорногуз, чи, як мама називали, лелега.
Кожен народ має свого тотема-захисника. В українців – це Бусол. І самоназва трипільців була Лелеги. Саме палегси-лелеги, як зазначають ранньогрецькі хроністи, примандрували в Елладу з Данапера, принісши місцевим жителям культуру землеробства, писемність, свої міфи й легенди. Ось тому найголовніші боги Греції товчуться на Україні. Дивно, але за шість тисячоліть наша мова майже не змінилася.
– Тату, – допитувався я, – а що то він ловить?
– Ні, не ловить! То він кров свого брата визбирує, – спиняє на мить батько свою косу, – не велено, щоб хоч краплина людям досталася!
Я до словечка знаю цю оповідь, але, завмираючи серцем, готовий її слухати тисячу разів…
Не послала одному князеві Доля дітей. Ось став він з журби, з туги думати, своєю сивою головою міркувати: що йому діяти, що чинити, кому у спадок свої багатства незліченні лишити, як немає роду-продовження? Та й надумав… а як нема продовження роду-плоду, чи не бути самому Безсмертним?!
Хутко зібрав витязів-удальців і їм свою волю возвістив: “Хто принесе мені таку траву-мураву, таку воду цілющу-живлющу, що безсмертя дарує, той у віддарне город-городище на вічну пользовину матиме!
Поскакали княжі посланці в усі кінці. Та ні з чим повернулися.
Коли це чує якось князь: шарварок в дворі зчинився. Став він на ганок брусований – бачить… тріпається, неначе в ятері, в дужих руках сторожі чоловік: плюгавий, миршавий, ще й беззубий до того ж. “Ану, пропустіть! – Гримнув зично князь. —То що скажеш, смерде?”. “Смерд я, батечку, до твого порогу, – поклонився плюгавець, – а по твоїм порозі… повноправний державець города-городища!” – ощиривсь беззубо.
Аж затрусився князь, мов рідного брата, веде смерда в хороми. Ледве опанував себе, як навпроти посадив: “Але знай… якщо скажеш непотрібну річ – голова тобі з пліч! Чи видія, як вона котиться, ніби капустина?!” – “А чого ж не видіти, га-га-га! Я тьма-тьмуща тих голів капустами поробив! – зачервонився порожніми яснами гість. – Придивися пильніш, князю! Не пізнаєш? Я ще у твого діда служив… катом! Служив, та ні добра, ні слави не нажив. Аж ось тепер прийшов забрати – те, що маю давно мати!”.
Вжахнувся князь… та зразу ж лихоманливо ближче підступив: “То ти безсмертен?!” – витіпнув неслухняними губами. “Спочатку обмовку свою про град спиши на грамоті.” – “Смерд! – грізно вигукнув володар. – Моє слово тверде!” – “Та язик м’який”. Спаленів князь зухвальству такому, та нічого робити…
Сховав кат грамоту за пазуху і одразу ж немов повищав на дві голови. Огледів усі кутки, усі усюди – та й рече скрадливо: “Опівночі, на самого Купайлу, розпускається на Білих Заплавах, Біла Купава, що пишається в квіті своїм лиш день. І до схід сонця спускається до неї з Вирію небесного, Раю чесного Білий Лелега, щоб помилуватись красою небаченою. Щоб сльозу Радості, сльозу Життя зронити в її цнотливе лоно, бо вона Мати всього живого на землі. Так ось, князю, – прошепотів ледь чутно, – хто вб’є того Білого Лелегу і з’їсть його серце – над тим смерть не владна!.. Чи ж безсмертен я, князю, глаголиш? Безсмертен.., бо маю і дітей, і онуків, і правнуків! Нащо ж мені з Білим Лелегою змагатись… Долю спокушати? А ти спробуй! Бо ти єсмь князь!”.
Ледве діждався вечора Купайлівського володар. По Києву-граду гуки, співи. На Почайні радісні вогні горять, в Переяславі вториться. А князя мов у гарячу піч замурували, все з себе зриваючи, по світлицях метається. Уже поставив він на могилах високих по стрільцю-чужинцю, бо русичі-витязі на княжі слова віджахнулися. Уже прорік їм: “Хто вб’є Білого Лелегу й мені його хутко примчить – того рідним братом назову, на Тмутараканський стіл посаджу!”.
Ось уже зарожевів шипшиновою пелюсткою східний виднокрай. Ось… не витримав князь, скочив на огиря, пліттю, пліттю, пліттю. І в ту ж хвилю зашуміли небеса, й побачили стрільці-половці білого, мов незайманий сніг, Птаха, що спускався до білоквітної Купави, і заклякли від дива-дивного. “Стріляйте. Стріляйте,” – заволав навіжено князь. Сіконули стріли ранкове повітря – низько. Але одна таки вп’ялася в груди білопері. Пирснула кров з рани… в обличчя князеві, в обличчя стрільцям. І окаменіли вони в ту ж мить на могилах високих.
А там, де вона пирснула в траву, виросла дивна ягода-кривавиця, що суницею зветься.

Чудодійна ягідка
Чудодійна сила маленької ягідки неабияка. Адже нема серед дикоростучих рослин багатшої від неї за біохімічним складом рослини. Доволі скромна ягідка містить вітаміни С, В1, каротин, цукри, яблучну, цитринову, хінну кислоти, дубильні та пектинові речовини, залізо, фосфор, кальцій, марганець, кобальт. Який багатий склад її, такий довгий і перелік хвороб, які вона лікує. Цю ягідку застосовують при авітамінозах, недокрів’ї, ревматизмові, захворюваннях печінки, для очищення крові при висипах, екземі…
Але найголовніша цінність суниць розкрилася зовсім недавно. Вони мають властивості (адже в ягодах є каротин, пектини) захищати організм від впливу радіації. Цьому сприяють фосфор, кальцій. В доповнення ця ягода ще виводить з організму токсини, що утворилися в процесі метаболізму, холестерин. Ось вам і ягода довголіття. Але ви повинні знати, що при консервації чи навіть сушінні, суниця дуже втрачає цілющі властивості. Тому бажано її споживати лише свіжою й сирою. І не по жмені щоденно, а якнайбільше – до кілограма, щоб організм наситився. Тоді мікроелементи, вітаміни лавиноподібно чистять наші судини від непотрібу, ви ніби вдруге народжуєтеся.

Листя
Листя суниці збирають протягом всього вегетаційного періоду. Використовують свіжими та сушеними. Одвар з листів суниці — м’який в’яжучий засіб при проносах та інших розладах травлення, сечогінне при ревматизмі, подагрі й артриті. Його також вживають для покращення апетиту.
Ягоди
Свіжи суниці застосовують при гастриті та для покращення роботи печінки. Вони дуже корисні в період відновлення після гепатиту. Суничний сік має антибактеріальні властивості й раніше застосовувався при епідеміях черевного тифу.
Карпатські травники товстім шаром ягід на марлі вигоюють навіть задавнені екземи. Таким самим чином лікуються лишаї й трофічні виразки. Але треба пам’ятати, що при відкритих ранах необхідно дотримуватися стерильності перев’язкового матеріалу.
Крім того, це популярний косметичний засіб, що віками застосовується для освітлення шкіри обличчя й видалення веснянок. Розчавлені ягоди — засіб першої допомоги при слабких сонячних опіках.

Джем
Для зими можна ж запастися духмяним джемом чи мармеладом за таким перевіреним рецептом:
1,5 кг суниць, стільки ж цукру, 3 склянки води, 2 г цитринової кислоти. Ретельно відібрані, перемиті ягоди з плодоніжками покласти в емалеву посуду, засипати цукром, додати цитринової кислоти, лишити на ніч, щоб ягоди пустили сік. Проварити 15-20 хв на слабкому вогні. 12 год охолоджувати. Потім ще раз доварити до повної готовності. Холодним розкласти в баночки.

ПЕРЕДПЛАТА
КУПИТИ КНИГИ