ПрактикаСтатті

Для здоров’я здорових

01/02/2012

Ще навіть на початку ХХ століття епідемії інфекційних хвороб відбирали життя сотень тисяч людей. Тоді протистояти страшним недугам допомогали карантинні заходи, масові застосування профілактичних щеплень та санітарна просвіта населення

Після відносно короткого в часі святкування людством „повної перемоги” над багатьма смертельними інфекціями, у 90-х роках ХХ століття більшість з них знову повернулися. Причому часто у видозміненій, більш агресивній формі (наприклад, туберкульоз). З’явилися й нові, досі незнані інфекції, зокрема ВІЛ/СНІД, пташиний грип. Водночас набули епідемічного поширення хронічні неінфекційні хвороби, обумовлені насамперед шкідливим для здоров’я способом життя людини (серцево-судинні, онкологічні, ендокринні та інші). Ось тоді й стало зрозуміло, що „краще збудувати паркан на краю прірви, аніж потужний шпиталь на її дні”. Іншими словами, системна активна профілактика повинна справді стати пріоритетом в охороні здоров’я.

Медико-демографічні проблеми, старіння населення, прогресуюче зменшення частки повноцінних здорових осіб працездатного віку визначили потребу перенесення  профілактичних заходів з лікувально-профілактичних установ у суспільство, переходу від медичної допомоги хронічно хворим управління здоров’ям практично здорових людей, до формування здорового способу життя.

— Відтак служба санітарної просвіти в Україні, як і в цілому у тодішньому СРСР, у 1988 р. була трансформована у службу формування здорового способу життя та гігієнічного виховання населення,— розповідає магістр державного управління у сфері охорони здоров’я, головний лікар Львівського обласного центру здоров’я (ЛОЦЗ) Юрій Островерха.—До її структури входили Український центр здоров’я (головна установа) та обласні, міські і районні центри здоров’я.

У Львові обласний центр здоров’я створили у квітні 1989 р. після реорганізації та об’єднання Львівських обласного і міського будинків санітарної освіти.

Ідея полягала у тому, що центри здоров’я мали б бути потужними інформаційно-методичними та науково-практичними структурами індустрії здоров’я, куди б входили тренажерні зали, косметологічні кабінети, лікувально-фізкультурні диспансери тощо. Їхнім науково-ідеологічним підґрунтям  вважалися наука про здоров’я — валеологія та її клінічна складова –  санологія, а також  використанням технологій здоров’я і надбань народної й нетрадиційної медицини. Фінансування таких центрів передбачалося на рівні не менш ніж 1,5% від асигнувань на охорону здоров’я на території, яку вони обслуговують.

Запровадженням нового наукового напрямку — санології — ми завдячуємо професорові Львівського медичного інституту С. Олійнику, який ще у 1967-1969 рр. провів у Львові три послідовні науково-практичні санологічні конференції, остання з яких мала статус всесоюзної. Власне він і визначив саногенез як процес діаметрально протилежний до патогенезу, тобто природної протидії самого організму інфекційному агенту чи фактору ураження.

У 80-90-х роках минулого століття київський професор Г. Апанасенко визначив санологію як науку про індивідуальне здоров’я людини та запровадив методологію кількісної оцінки здоров’я. Він домігся створення нової медичної спеціальності „лікар-санолог”, створив українську школу лікарів-санологів, відкрив кафедру спортивної медицини і санології у Національній медичній академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, яку очолює  донині. За задумом Г. Апанасенка, саме центри здоров’я мали стати опорними практичними базами для управління здоров’ям практично здорових людей, закладами для відновлення, зміцнення та поліпшення здоров’я.

На жаль, у непростих умовах становлення та розбудови української держави цим планам не судилося збутися. За словами Юрія Островерхи, після ліквідації у 1999 р. Українського центру здоров’я та його реформування у відділ з координації обласних центрів здоров’я новоствореного Українського інституту громадського здоров’я МОЗ України, виконавча вертикаль служби формування здорового способу життя та гігієнічного виховання населення організаційно значною мірою зруйнувалася. Ці зміни також потягли за собою скорочення посади головного позаштатного спеціаліста служби в МОЗ України та методичного об’єднання, що двічі на рік проводило семінари для керівників обласних центрів здоров’я з метою обговорення і вирішення нагальних проблем, обміну думками і досвідом.

З часом монополія центрів здоров’я на інформаційно-просвітницьку роботу у медичній галузі теж була втрачена. З’явилося безліч нових структур і організацій, як от: соціальні служби для сім’ї та молоді, центри репродуктивного здоров’я населення, здоров’я матері і дитини, психологічні консультації тощо. Проте методологія санітарно-просвітницької роботи, інформаційно-рекламний супровід діяльності медичної галузі, координація профілактичної й просвітницької роботи медиків з іншими учасниками міжсекторіального співробітництва у сфері охорони здоров’я (представниками влади, бізнесу і громадських організацій) дотепер залишаються прерогативою обласних центрів здоров’я.

Саме обласні центри здоров’я є регіональними координаторами міжгалузевої комплексної програми „Здоров’я нації” на період 2002 -2011 рр. Виходячи з того, що здоров’я прийнято вважати інтегральним показником успішності функціонування держави та всіх її інституцій, в основу Програми покладено міжгалузевий комплексний підхід. Катастрофічний стан здоров’я українців став одним з чинників, які загрожують національній безпеці держави. Не випадково на зміну усталеному терміну „здоров’я населення” прийшов новий — „здоров’я нації”. Певна річ, силами і ресурсами лише медичної галузі проблему не подолати.

Погіршення здоров’я зумовлене, насамперед, комплексом не медичних, а соціально-економічних і екологічних факторів, нездоровим способом життя. Тому бодай мінімальний прогрес не можливий без реальних соціально-економічних змін.

Вчитель для лікаря

Працівники Львівського обласного центру здоров’я — визнані фахівці комунікативних технологій у сфері охорони здоров’я. Передусім діяльність Центру спрямована на первинну ланку надання медичної допомоги — сімейних та лікарів загальної практики, середній медичний персонал.

У рамках співпраці з кафедрою управління охорони здоров’я ЛНМУ ім. Данила Галицького, Львівським медичним коледжем післядипломної освіти, обласним інститутом підвищення кваліфікації вчителів, Львівським інститутом академії державного управління, Прикарпатським інститутом ім. М.Грушевського Міжрегіональної академії управління персоналом  ЛОЦЗ проводяться регулярні заняття з питань медичної валеології, здорового способу життя, профілактики соціально небезпечних захворювань та узалежнень. Завдяки тісним контактам з Асоціацією медичних сестер Львівщини у центрі також навчаються сімейні медичні сестри.

Виїзні семінари у райцентрах Львівщини за участю працівників служб для молоді та освітян з проблем профілактики ВІЛ/СНІДу, наркоманії, формування здорового способу життя, консультації для вчителів загальноосвітніх шкіл та училищ, що викладають предмети „Валеологія” і „Основи безпеки життєдіяльності людини”, робота з педагогічним та адміністративним персоналом „Шкіл здоров’я” — ось лише кілька штрихів до багатовекторної діяльності Львівського центру здоров’я, що має своїх позаштатних лікарів-спеціалістів  та медпрацівників середньої ланки у кожному лікувально-профілактичному закладі Львова та районних —санепідемстанціях області.

Вже традиційно, 12 років поспіль  ЛОЦЗ сприяє в організації та є активним учасником щорічних міжнародних виставок-ярмарок „Гал-МЕД” у Львові, де проводить тематичні Дні здоров’я, конкурси на „Кращого господаря власного здоров’я”, науково-практичні конференції та семінари.

На базі центру здоров’я діє прес-служба  Головного управління охорони здоров’я Львівської облдержадміністрації, яку очолює відомий у Львові журналіст Олена Гончарук. У її творчому доробку — „прямі лінії” з провідними медичними спеціалістами, проведені спільно з колегами з львівських газет, радіо і телебачення, прес-конференції з керівниками та управлінцями медичної галузі,  підготовка прес-релізів. В цілому прес-служба здійснює рекламно-інформаційний супровід діяльності медичної галузі Львівщини та формує позитивний імідж медичного й фармацевтичного працівника.

Нині як ніколи важливою є робота й щодо координації та регулювання у сфері народної і нетрадиційної медицини, передусім стосовно дотримання чинного законодавства та здійснення ліцензованої медичної практики. Випускник факультету народної медицини Московського університету дружби народів ім. Патріса Лумумби, сертифікований в Україні лікар народної та нетрадиційної медицини Юрій Островерха зумів налагодити плідні контакти з однойменною кафедрою ЛНМУ. Тож нещодавно за його сприяння в Головному управлінні охорони здоров’я Львівської облдержадміністрації пройшла атестацію на категорії перша група сертифікованих лікарів Львівщини з народної і нетрадиційної медицини.

Видавнича діяльність центру, що розрахована як на медичних працівників, фармацевтів, так і на пацієнтів та цілком здорових людей, варта окремої уваги. Це і щомісячний медичний вісник „За здорову націю” Головного управління охорони здоров’я ЛОДА, і тематичні санбюлетні (стендові тексти і фото) для пацієнтів лікарень, поліклінік, відвідувачів аптек; пам’ятки для хворих та населення; матеріали „На допомогу лікарю”; видання і тиражування директивних, інформаційно-методичних та просвітницьких матеріалів на високому професійному та поліграфічному рівні. Тож не дивно, що деякі з цих видань замовляють для себе медичні установи інших областей.

Лариса Дедишина

ПЕРЕДПЛАТА
КУПИТИ КНИГИ