Актуальна проблема: урогенітальний трихомоніаз
За даними ВООЗ, у більшості країн Східної Європи склалася несприятлива епідеміологічна ситуація щодо захворювань, що передаються статевим шляхом (ЗПСШ). Питома вага трихомоніазу у структурі ЗПСШ найвища – 24,7%, причому щорічно у світі кількість хворих збільшується приблизно на 170 млн осіб. Особливо небезпечні ускладнення трихомоніазу: безпліддя, різні патології вагітності, пологів та післяпологового періоду, а також захворювання новонароджених та навіть дитяча смертність
Увага, трихомонади!
Урогенітальний трихомоніаз – широко поширене ЗПСШ, збудником якого є Trichomonas vaginalis – найпростіший одноклітинний мікроорганізм класу джгутикових, що паразитує на епітеліальних клітинах і здатний повністю або частково фагоцитувати. Оскільки трихомонади не утворюють екзотоксин, пошкодження клітин господаря відбувається тільки при безпосередньому контакті.
Захворювання зустрічається з однаковою частотою як у чоловіків, і у жінок. Інфікування відбувається статевим шляхом, проте відомі випадки зараження внаслідок тісних побутових контактів (загальні ліжко, предмети гігієни). Потрапляючи в сечостатевий тракт, в середньому через 3-7 днів трихомонади викликають розвиток запалення, що виявляється гострим, підгострим або торпідним уретритом (уретропростатитом) у чоловіків і вульвовагінітом і уретритом у жінок. Через 2 місяці запальна реакція припиняється, трихомоніаз перетворюється на хронічну форму, чи інфікований стає носієм трихомонад.
Читайте також: Інфекції, що передаються статевим шляхом
Часто хвороба протікає безсимптомно: 30-40% жінок та 60-70% чоловіків, у яких виявляють T. vaginalis, не скаржаться на симптоми хвороби. Маніфестація процесу може статися в період вагітності, післяпологовий або післяабортний період, при надмірній сексуальній активності, а також на тлі прийому алкоголю та зниження імунологічної реактивності організму. Безсимптомний перебіг урогенітального трихомоніазу становить серйозну небезпеку як для самих хворих, так і їх статевих партнерів. Не знаючи про захворювання, людина продовжує вести звичний спосіб життя і стає джерелом інфекції. Як правило, T. vaginalis колонізують органи сечостатевої системи, але можуть викликати виразки та ерозії на шкірі головки статевого члена у чоловіків та слизовій оболонці зовнішніх статевих органів у жінок, що обумовлює необхідність проведення диференціальної діагностики з іншими захворюваннями, що характеризуються подібними клінічними симптомами (сифіліс, генітальний герпес тощо). Незалежно від наявності або відсутності клінічних проявів лікування урогенітального трихомоніазу має здійснюватися у всіх осіб, у яких виявлено T. vaginalis.
Лікування урогенітального трихомоніазу
Це одне з найбільш важко виліковних захворювань сечостатевої сфери. Ефективними проти T. vaginalis є похідні 5-нітроімідазолів, антипротозойна активність яких встановлена в 1956 році, а в 1960 перший препарат цієї групи – метронідазол – був дозволений до застосування в клінічній практиці. Пізніше з’явилися тинідазол, орнідазол, секнідазол, німоразол та ін.
Нітроімідазоли – препарати з бактерицидним та протистоцидним типом дії – відносяться до ДНК-тропних сполук з виборчою активністю щодо мікроорганізмів, що мають ферментні системи-нітроредуктази, здатні відновлювати нітрогрупу. На відміну від більшості інших протимікробних агентів, діють лише після трансформації у клітинах бактерій або найпростіших. Метою цих метаболітів є ДНК, РНК та клітинні білки. Активні відновлені форми препаратів порушують реплікацію ДНК та синтез білка у мікробній клітині, інгібують тканинне дихання. Нітроімідазоли активні щодо грампозитивних та грамнегативних анаеробних бактерій, а також найпростіших: трихомонад, лямблій, дизентерійних амеб, балантидій, лейшманій. Спектр дії щодо анаеробних бактерій включає Bacteroides spp. (у тому числі B. fragilis, B. distasons, B. ovatus, B. vulgatus, B. uniformis), клостридій (включаючи C. difficile), Fusobacterium spp., Eubacterium spp., Peptostreptococcus spp., P. niger, G .vaginalis. До нітроімідазолів чутливі такі найпростіші, як T. vaginalis, E. histolytica, L. intestinalis, E. coli, а також H. pylori.
Завдяки протимікробним, оптимальним фармакологічним та токсикологічним властивостям, метронідазол, тинідазол та орнідазол отримали широке застосування у медичній практиці. Однак останніми роками все частіше з’являються повідомлення про стійкість T. vaginalis під час використання метронідазолу у стандартних дозах. Так, за даними досліджень, 61% штамів трихомонад виявилися високо резистентними до метронідазолу, у 24% була виявлена резистентність середнього ступеня, і лише 15% були чутливі до даному препарату. У зв’язку зі зростанням стійкості трихомонад до метронідазолу проблема вибору лікарського засобу для лікування трихомоніазу стає особливо актуальною.
Ефективність орнідазолу при лікуванні трихомоніазу перевищує таку метронідазолу і становить 92,8-100%. Більше того, 5-денний курс терапії орнідазолом так само ефективний, як і 7-денний прийом метронідазолу. Період напіввиведення орнідазолу з плазми більш тривалий (12-14 годин), порівняно з метронідазолом (6-8 годин). Таким чином, орнідазол можна приймати двічі на добу – вранці та ввечері. Важливим є і той факт, що після одноразового прийому 85% дози орнідазол виводиться протягом перших 5 днів, що у ряді випадків, при підозрі на зараження, дає можливість проведення термінової профілактики трихомоніазу.
Наталія Малішевська
