Аптека як доля
Випадкові люди у фармації надовго не затримуються, переконана Тетяна Костянтинівна Бойко, завідувач аптеки № 2 аптечної мережі «Факультет-Фарм», що у Дніпропетровську. Як би не складалися обставини її професійного життя, жінка завжди поверталася до аптеки
Мрія і покликання
Тетяна Бойко
— У фармацію я потрапила в зовсім юному віці, після восьмого класу, — розповідає Тетяна Бойко. — Вступила у Запорізьке фармацевтичне училище Придніпровської залізниці.
Ні батько, ні мати дівчини не мали жодного відношення до фармації або ж медицини. Але дорогою до школи в рідному містечку Синельниковому їй доводилося щодня проходити повз велику гарну аптеку. І відмовити собі в задоволенні зайти всередину, поспостерігати за красивими жінками в білих халатах, вдихнути особливий запах виготовлених ліків школярка не могла. Майже щодня після уроків вона відпочивала на м’якому диванчику в оточенні розкішних завжди зелених рослин. Тож коли настала пора обирати майбутній фах, сумнівів не мала. День відкритих дверей у Запорізькому фармацевтичному училищі вдруге підтвердив правильність намірів Тетяни. «Хочу тут вчитися!» — зрозуміла дівчина і жодного дня про це не шкодувала.
Оскільки відомчий навчальний заклад мав статус всесоюзного, здобувши омріяну освіту фармацевта, Тетяна отримала направлення аж до міста Свердловська (Росія). Дарма що далеченько від дому, це 18-річну дівчину зовсім не хвилювало. Разом із нею у Свердловськ поїхали ще 11 випускників — справжня фармацевтична команда. Молодих спеціалістів оселили в добротному й комфортному гуртожитку, де не мерзли навіть при –45 °С. Жили дружно. До українок полюбляли навідуватися гості: дівчата і на вдачу веселі, і готують смачно, тож дефіциту спілкування не відчували ніколи.
Тетяна працювала на аптечному складі (формувала товарно-транспортні накладні), який забезпечував діяльність залізничних аптек і лікувально-профілактичних закладів для працівників Уральської залізниці. Попри назву, аптеки, що належали залізничному відомству, обслуговували населення Свердловська, тому роботи завше вистачало.
Однак за рік дівчина змушена була повернутися додому — занедужала матір, яка потребувала її підтримки й допомоги. Якийсь час у Синельниковому вона була клінічним лаборантом у лікарні. Потім вийшла заміж (до слова, за лікаря) і переїхала до Дніпропетровська.
«Тетянині п’ятирічки»
Кажуть, в одній компанії не варто затримуватися більше п’яти-семи років. Людина настільки приростає до стабільного місця праці, костеніє у своїх поглядах, відвикає налагоджувати нові комунікації, що стає незатребуваною на ринку праці.
У трудовій книжці Тетяни Бойко багато записів. Державна аптека № 7 у 
Дніпропетровську — перша робота за спеціальністю в Україні. Це були останні п’ять років перед розпадом СРСР. Період непростий, а на початку 90-х — взагалі катастрофічний. Тотальний брак медикаментів, за якого усі хвороби «лікували» ібупрофеном. Номенклатура державних аптек, якщо порівняти, заледве дотягувала до 10% нинішнього асортименту. Іншими словами, працювати було ні з чим. Відтак, Тетяна Костянтинівна перейшла в іншу аптечну мережу — «Аптеки медичної академії». І також на п’ять років.
За свою довгу професійну кар’єру Тетяні Бойко випала ще одна «п’ятирічка» — на аптечному складі одного із найпотужніших дистриб’юторів України — компанії «БаДМ». Уже тоді, усередині 90-х, стабільне підприємство вирізнялося гарною репутацією. Величезні обсяги лікарських засобів, якісних, ефективних і безпечних, завдяки гуртовим постачальникам доставлялися в аптеки й лікарняно-профілактичні заклади різних регіонів України. Аптечні склади підприємства поступово автоматизовували, розвивали логістику. Працювати було цікаво, окрім того, робота добре оплачувалася, проте Тетяні Костянтинівні все одно хотілося в аптеку. Тим більше, що вже мала диплом провізора — у 2007 р. закінчила заочне відділення НФаУ у Харкові.
— Коли я повернулася в аптеку, було таке враження, наче додому, — каже Тетяна Бойко. — Я розуміла, що роблю й навіщо. Якщо фармація — її доля, людина завжди вертатиметься в професію, а у яку компанію — вже не так важливо. Головне — задоволення від роботи, усвідомлення того, що потрібна й можеш реально впливати на ситуацію.
На посаді завідувача аптеки № 2 роздрібної мережі «Факультет-Фарм» Тетяна Бойко працює два роки, хоча з генеральним директором підприємства Максимом Васильовичем Костромським знайома вже давно. Коли з’явилася можливість, він персонально запросив її на роботу, і схоже, що тут вона затримається надовго.
Дарувати радість радісно
— Відверто зізнаюся, у компанії «Факультет-Фарм» мені надзвичайно комфортно, — не приховує своїх позитивних емоцій Тетяна Бойко. — Аптека № 2 — найулюбленіша. Передусім тому, що на людей, які працюють поряд, можу покластися. Вони професіонали, хтось із більшим досвідом роботи, хтось із меншим, але об’єднує нас бажання йти у ногу з часом, прогресувати, змінюватися.
Зрештою, змінилися й наші відвідувачі. Їм уже недостатньо просто купити ліки. Пацієнти розраховують на кваліфіковану фахову консультацію, ввічливе ставлення, виконання індивідуальних замовлень. Вони прагнуть впевненості в тому, що їм завжди допоможуть. І це правильно, бо людський фактор у роботі аптекаря — щонайменше 80% успіху.
Наша аптека розташована у спальному районі Дніпропетровська, відповідно, відвідувачі майже одні й ті ж — така собі велика родина, де всі добре знають одне одного. Якщо сьогодні першостільник без настрою, почувається зле, чимось відштовхнув пацієнта, щось не так сказав чи не так подивився, то завтра той до нас не прийде. Ми цінуємо кожного відвідувача, а ті відповідають взаємністю, мають своїх улюблених аптекарів, звертаються до нас на ім’я, приходять спеціально у зміну «свого» фармацевта.
Для самотніх бабусь і дідусів візит до аптеки — ще й можливість зайвий раз поспілкуватися, поділитися новинами, поскаржитися на одиноку старість. За їхніми плечима — довге, сповнене подій життя, а пригадати їх, окрім аптекарів, ні з ким. Скільки зворушливих історій про людські долі може розповісти Тетяна Костянтинівна.
— Правильно чи ні, а сьогодні лікуватися всі ходять в аптеку, до лікаря — хіба вже як вкрай припече. То фармацевтам треба не тільки дати правильну пораду відвідувачеві щодо застосування медикаментів, але іноді й зупинити безконтрольне вживання ліків. Буває, щиро дивуєшся: яким же треба бути здоровим, щоб їсти ліки жменями, — всміхається наша співрозмовниця.
Аптекар — професія, яка постійно вимагає свіжих знань, розвитку, руху вперед. Припиниш учитися, можеш поставити на собі хрест як на професіоналі. З’являються нові препарати — належить досконало вивчити інструкцію із застосування, поспілкуватися з медичними представниками, почитати додаткову літературу. Транслюють нову рекламу по телевізору — мусиш бути в курсі, бо неодмінно хтось поцікавиться. Знання для першостільника — надзвичайно важлива річ. Проте пасивних знань нині замало. Провізор повинен уміти застосовувати теорію на практиці, не боятися пацієнтів, не пасувати у стресових ситуаціях. І в цьому нам допомагає керівництво, зокрема, керівник відділу розвитку Світлана Олександрівна Бевз, яка організовує заняття з підвищення кваліфікації для спеціалістів у міських і сільських аптеках.
— Ми проводимо на роботі більшу частину свого життя, тому стосунки в колективі такі ж важливі, як у сім’ї, — розмірковує Тетяна Костянтинівна. — Важливе значення має ставлення роботодавців до персоналу. Для мене особисто цінні довіра як до керівника структурного підрозділу, можливість висловити й довести свою точку зору, змінити щось відповідно до неї й отримати добрий результат для фірми в цілому.
Нам пощастило, що власники компанії — небайдужі люди — оточили нас повагою і турботою. У складній ситуації за моральною або матеріальною підтримкою, порадою до них безпосередньо може звернутися будь-який працівник — офіс-менеджер, завідувач аптеки чи прибиральниця. Коли людина звільняється, завжди з’ясовують причину — чи то конфлікт в колективі, невдоволення умовами праці, зарплатою, чи просто зміна помешкання. Аналогічне ставлення — як до рідних людей — у фірми до відвідувачів. На 8 Березня ми вітаємо жінок-покупців, даруємо листівки, подарунки від виробників косметики, з якими співпрацюємо. У День захисту дітей подарунками (розмальовками, фарбами, пластиліном) тішимо маленьких відвідувачів або передаємо презенти з дорослими, які купують дитячі препарати. Для діток постійних відвідувачів на Новий рік в аптеці проводимо новорічні ранки з конкурсами малюнку, а їхніми роботами прикрашаємо торговий зал. У День знань із початком нового навчального року вітаємо школяриків. Дарувати радість радісно!
Підготувала Лариса Дедишина
“Фармацевт Практик” #12′ 2013
