Автор стрептоміцину – подолянин
Єдиним вихідцем з України, внесеним до списку 100 найвидатніших людей світу, є Зельман Абрахам Ваксман, уродженець с. Нові Прилуки Липовецького району, що на Вінничині. Чим же прославилася людина, ім’я якої відоме, на жаль, дуже незначній кількості українців? Це славетний учений-мікробіолог, автор першого протитуберкульозного препарату — стрептоміцину, лауреат Нобелівської премії, засновник нової науки — мікробіології ґрунту, почесний доктор багатьох відомих університетів світу
З України — в Америку
Зельман Абрахам (Соломон Якович) Ваксман народився 22 липня 1888 р. в селі Нові Прилуки поблизу Вінниці в релігійній єврейській родині. Його батьки, Яків і Фредія Ваксман (у дівоцтві Лондон), мали орендовану ділянку землі та галантерейну крамничку. Зельман ріс кмітливим хлопчиком. Дитиною вдома вивчав талмуд, іврит, російську мову і літературу, історію, арифметику і географію. Втім, батьки намагалися дати синові релігійну, а не світську освіту. Велику роль у його вихованні та навчанні відіграла любляча матір, яка заохочувала допитливість сина і потяг до знань. Лише рік не дожила жінка до того щасливого моменту, коли хлопець у 1910 р. екстерном закінчив 5-у одеську гімназію.
Отримавши традиційну єврейську освіту, Ваксман ще дитиною захопився суспільними справами. У підлітковому віці він разом із друзями заснував школу для бідних єврейських дітей, доглядав за хворими. Юнакові довелося пережити смерть маленької сестри від дифтерії. Трагедія надовго залишила болючий слід у його серці.
Через обмежені можливості отримати вищу освіту в Росії Зельман спочатку хотів вступати до Політехнічного
інституту в Цюріху, щоб вивчати хімію, але восени 1910 р. змінив свої наміри і поїхав у США, куди його запросили кузини. Наступного року хлопець вступив до сільськогосподарського коледжу в Рутгерсі, де під керівництвом доктора Я. Ліпмана, завідувача кафедри бактеріології, захопився мікробіологією ґрунту. Згодом Ваксман пригадував, що інтерес до біології він відчув ще в Україні, в безкраїх чорноземних степах. «Біля землі я вирішив шукати відповіді на численні запитання про циклічність життя в природі». Поради Ліпмана і спілкування з іншими професорами коледжу допомогли Зельману серйозно приступити до вивчення мікроскопічних популяцій у ґрунті, їхньої ролі в ґрунтових процесах і біохімічної активності.
Під час експерименту Ваксман виявив численні колонії мікроорганізмів, схожі і на бактерії, і на гриби. Він дійшов висновку, що ці мікроорганізми (актиноміцети), що утворювали гіллясті клітини на кшталт грибниць, мають важливе значення в житті ґрунтів. Зельман навіть не здогадувався, що вони також відіграють істотну роль у розробці й створенні ним антибіотиків.
У 1915 р. Ваксман отримав ступінь бакалавра природничих наук, наступного року — ступінь магістра та громадянство США. Упродовж двох років молодий науковець працює дослідником у лабораторії біохіміка Т.Б. Робертсона в Каліфорнійському університеті в Берклі й одночасно відвідує лекції з біохімії, фізичної хімії та математики. За порадою Робертсона він продовжує вивчати гриби та актиноміцети.
Навесні 1918 р. Ваксман захистив докторську дисертацію, а в липні цього ж року на запрошення Ліпмана повернувся в сільськогосподарський коледж у Рутгерсі. Там він читав лекції з мікробіології ґрунту. Курс лекцій, прочитаних у коледжі впродовж 3–4 років, ліг в основу монографії про початки ґрунтової мікробіології, яка побачила світ 1927 р. під назвою «Біблія мікробіології ґрунту».
Паралельно Зельман Ваксман працював мікробіологом на експериментальній станції в Нью-Джерсі. Через фінансові труднощі основну роботу в коледжі та на експериментальній станції молодий учений поєднував з роботою у промислових лабораторіях. Зокрема, в лабораторії Такаміне у Кліфтоні (Нью-Джерсі) він досліджував токсичність деяких препаратів, які застосовувалися для боротьби з мікробами та іншими збудниками інфекційних хвороб, що впливали на людей.
У 1916 р. Ваксман одружився з Бертою Деборою Мітнік, яка також була емігранткою з Нових Прилук. Після народження сина вченого характеризували як «мудру, по-батьківськи турботливу людину», яка заражала своїх колег і студентів ентузіазмом.
Наукова діяльність
Вкрай важливою і плідною в науковій кар’єрі вченого була перша поїздка в Європу в 1924 р. Він побував в Англії, Франції, Італії, Німеччині, СРСР, Швеції, Данії й Голландії. Під час цих візитів Ваксман оглянув відомі експериментальні станції та лабораторії, обговорив з колегами нагальні проблеми, ознайомився з новими ідеями, визначив головні напрямки розвитку мікробіології.
«Настав час визнати, — писав Зельман Ваксман, — що ми маємо справу з однією з найбільш складних наук, яка у своєму розвитку залежить від низки інших фундаментальних природничих дисциплін, особливо органічної, фізичної та біологічної хімії».
У 1925 р. Ваксман став ад’юнкт-професором, у 1929 р. обійняв посаду професора університету в Рутгерсі. У цьому ж році науковцю присудили спеціальну премію за дослідження ролі мікробів в утворенні азоту.
Таким же плідним у кар’єрі Ваксмана виявився період з 1929 по 1939 р. Головним об’єктом досліджень ученого був гумус — вивчення його природи, утворення та ролі мікробів у цих процесах. Результати десятилітньої роботи він виклав у кількох книгах і багатьох статтях.
Ваксман знову здійснив кілька наукових поїздок в Європу (1930, 1935, 1937, 1938) для участі в міжнародних конференціях і симпозіумах, присвячених проблемам ґрунту, рослин і мікробів. З 1931 по 1942 р. він очолював відділ морської бактеріології Інституту океанографії у Вудс-Хоулі та консультував урядові і промислові наукові організації: Раду національних досліджень, Відділ наукових досліджень і розробок.
Перший засіб проти туберкульозу
Цілком імовірно, що до кінця життя учений так би й досліджував ґрунти, якби до нього не звернулася Американська асоціація з боротьби з туберкульозом з доволі незвичним проханням — вивчити процес руйнування палички Коха у ґрунті.
Спершу Ваксман, який досі ніколи не мав справи зі збудником хвороби, навіть не мріяв про відкриття ліків від туберкульозу, проте вирішив перевірити, чи справді туберкульозні бактерії гинуть у землі. Перша ж лабораторна перевірка підтвердила, що це справді так. Накриті землею палички Коха дуже швидко зникали безслідно — земля їх знищувала, втім, Ваксман чудово усвідомлював, що це не земля, а мікроби, які там містяться. Але які саме мікроби?
У пошуках того єдиного мікроба Зельман Ваксман разом зі своїми колегами дослідив 10 тисяч різних 
мікроорганізмів ґрунту. Через рік, у 1940-му, вони знайшли в культурі променистого грибка підходящий за всіма властивостями антибіотик, однак він виявився настільки отруйним, що про застосування в медицині навіть не йшлося. Через два роки вчені знайшли ще один антибіотик, який не був отруйним ні для організму тварин, ні для бактерій туберкульозу. Пізніше ви¬явили неотруйну речовину, яка прекрасно знищувала палички Коха в скляних чашках, але ніяк не впливала на бактерії у тваринних організмах. І ось нарешті справжній успіх! Новий антибіотик, якому дали назву «стрептоміцин», випробували на мор¬ських свинках, заражених туберкульозом. Після стрептоміцину жодна тварина навіть не захворіла.
Вперше стрептоміцин був успішно застосований у людини 12 травня 1945 р. Препарат проявляв активність проти тих форм мікробів, які не боялися сульфаніламідних препаратів і навіть пеніциліну. З 1946 р., коли була вдало завершена клінічна перевірка нових ліків, розпочалося десятиліття стрептоміцину.
У 1952 р. за відкриття стрептоміцину — першого антибіотика, ефективного при лікуванні туберкульозу, — Зельману Ваксману була присуджена Нобелівська премія з фізіології та медицини. На церемонії нагородження оголосили, що стрептоміцин вже врятував тисячі життів. Ваксмана вітали як «одного з найвеличніших благодійників людства».
Дослідницька діяльність великого вченого і розробки в галузі мікробіології удостоїлися багатьох інших нагород, премій і медалей — премія Карлсбергської лабораторії (Данія, 1948), медаль сільськогосподарського товариства Нью-Джерсі (1948), премія Ласкера (Американська асоціація охорони здоров’я, 1948), медаль Е.Х. Хансона (1948), медаль Левенгука (Голландська академія наук, 1950). У 1950 р. Ваксман став кавалером ордену Почесного легіону Франції.
У травні 1949 р. куратори університету в Рутгерсі прийняли рішення створити Інститут мікробіології, а Ваксмана — призначити першим доктором. На будівництво цієї установи Ваксман витратив більшу частину авторських гонорарів, отриманих за розробку і створення стрептоміцину, неоміцину та інших антибіотиків.
Помер Зельман Ваксман 16 серпня 1973 р. у Вудс-Хоулі (штат Массачусетс).
Вплив Ваксмана розповсюдився по всьому світу: ваксманівські дослідницькі інститути діють в Європі й Азії, відкриті ним антибіотики врятували життя мільйонам людей. У свій час Ваксман також уважно стежив за корисним застосуванням мікроорганізмів у виробництві сирів, вина та оцту. Однак найважливіше полягає в тому, що він реалізував свою неканонічну заяву: «Із землі прийде твоє спасіння».
Ламара Львова, канд. биол. наук
“Фармацевт Практик” #10′ 2011
