Біологічна роль кальцію та шляхи раціональної корекції його вмісту
Продовження. Початок див. «Фармацевт Практик», № 7–9, 2020
Належне функціонування людського організму значною мірою залежить від стабільності мікроелементного гомеостазу. Коливання вмісту (як надлишок, так і нестача) основних елементів в організмі призводить до низки захворювань [6]
Метаболізм кальцію істотно залежить від етнічної належності та генетичних особливостей. Зокрема, результати наукових досліджень показали, що дефіцит кальцію частіше виявляють у європейців (7–25%), ніж у жителів Китаю, Нігерії, Ліберії, Ямайки (1–4%) [15].
Оксана Лопатинська
Кальцій потрапляє до організму людини із харчовими продуктами або лікарськими засобами. Зі всієї кількості кальцію, що находить із харчовими продуктами, у дорослих засвоюється лише 25–35%, у дітей — до 70% [8, 12].
Дані літератури підтверджують, що молоко та молочні продукти є найбільш доступними харчовими джерелами кальцію. Окрім того, вони збагачені білком та іншими мікроелементами, важливими для здоров’я організму. Проте через наявність у молоці лактози (молочного цукру) здатність до засвоєння цього харчового продукту з віком втрачається. Тому особам старшого віку доцільно обмежити споживання молока, надаючи перевагу кисломолочним продуктам [10].
Ступінь засвоєння кальцію залежить від наявності та концентрації в організмі фосфору, магнію, вітамінів А, Е, D, жирів [3, 16]. З огляду на це доцільним є вживання харчових продуктів, що містять фосфор (молочні продукти: бринза, плавлений сир; риба: осетер, скумбрія, мойва, тунець), магній (овочі: переважно бобові; горіхи: кедрові, волоські, мигдаль, кеш’ю, фісташки, арахіс, фундук; риба та інші морепродукти; зерновий хліб; крупи: ячна, вівсяна, пшоно; телятина), вітамін А (вершкове масло, яйця, печінка, морква, гарбузи, помідори), вітамін Е (олія соняшникова та кукурудзяна, соя, горох, квасоля) [12, 13, 15]. Для більш повного засвоєння кальцію необхідна наявність активної форми вітаміну D, який сприяє абсорбції елемента в кишечнику та полегшує відкладення кальцію і фосфору в кістках. Без вітаміну D всмоктується лише 10% кальцію, що надходить до організму. Цей вітамін міститься переважно в харчових продуктах тваринного походження, до яких належать жирні види риби (тунець, палтус, лосось, сардини), чорна ікра; риб’ячий жир, а також топлене масло, яєчний жовток, рисове молоко. Проте харчові продукти лише частково задовольняють потребу організму в цьому вітаміні. Основна його кількість утворюється в шкірі під дією ультрафіолетових променів [15, 16].
Засвоєнню кальцію сприяє вживання харчових продуктів із високим вмістом вітамінів К, С і групи В. Вони покращують проникність кальцію в кістки і сприяють нормалізації обміну речовин в організмі. До таких продуктів належать капуста, болгарський перець, суниця, чорна смородина, обліпиха, банани, цитрусові, гречка, овес, бобові [12, 18].
Важливу роль в утворенні кісткової тканини відіграє цинк. Для цього в раціон хворих із дефіцитом кальцію повинні входити такі продукти: овес, пшоно, пшенична крупа, горіхи, гарбуз і гарбузове насіння, селера, пастернак, морепродукти [3, 6].
Порушення надходження в організм жирів негативно впливає на засвоєння кальцію. При недостатньому вживанні ліпідних компонентів в організмі утворюється дефіцит кальцієвих солей жирних кислот, тому кальцій засвоюється недостатньо. У разі надлишкового вживання жирних харчових продуктів виникає недостатність жовчних кислот. При цьому переважна кількість кальцію виділяється через травний тракт. Отже, важливе значення має не лише сам факт надходження ліпідних компонентів, але й відповідне співвідношення жирів та кальцію [18].
На сьогодні дефіцит кальцію — доведений чинник ризику розвитку багатьох захворювань та їхніх ускладнень [6, 12, 15]. Тому в повсякденній лікувальній практиці часто виникає проблема вибору ефективних і безпечних ліків для корекції кальційдефіцитних станів. Ситуація ускладнюється тим, що застосування низки препаратів може бути обмеженим або протипоказаним через наявність у пацієнта різних супутніх захворювань. Окрім того, ефективність та безпека прийому ліків, що містять кальцій, залежить від багатьох інших чинників, зокрема, поєднання з іншими препаратами, режиму та характеру харчування, правильності застосування.
Препарати кальцію для лікування та профілактики кальційдефіцитних станів поділяють на три основні групи: 1) прості солі кальцію; 2) комплекси солей кальцію з вітаміном D; 3) вітамінно-мінеральні комплекси. Переважно у ЛЗ солі кальцію представлені карбонатом (вміст елементного кальцію — 400 мг/г), хлоридом (270 мг/г), монофосфатом (230 мг/г), дифосфатом (290 мг/г), трифосфатом (400 мг/г), гліцерофосфатом (191 мг/г), цитратом (211 мг/г), глюконатом (130 мг/г), лактатом (89 мг/г) [4 , 5, 14, 16].
Одним із перших препаратів був кальцію хлорид, який у формі 10% та 20% розчину й до сьогодні застосовують у клінічній практиці. Проте виражена некротична (у разі потрапляння під шкіру або в м’язи) або подразлива дія (під час прийому перорально), а також низька біологічна доступність при пероральному застосуванні (близько 1%) зумовили потребу використовувати інші сполуки кальцію — солі глюконатної, карбонатної, лактатної та інших кислот [6, 16].
Однак лактат, гліцерофосфат та глюконат, хоча й мають всі властивості донаторів іонів кальцію, містять його лише в концентрації від 9 до 19%. Це забезпечує протиалергічну, гемостатичну, протисудомну дію, але не дозволяє повноцінно компенсувати дефіцит кальцію. При системному застосуванні кальцію глюконат стимулює вивільнення активної форми молекули кальцитоніну та парафолікулярних С-клітин. Проте тривале його вживання може зумовити розвиток жовчнокам’яної хвороби [6, 14].
Найперспективнішим у цьому аспекті виявився кальцію карбонат. За даними літератури, карбонати добре розчиняються в кислому середовищі й погано — в лужному, тому на швидкість абсорбції кальцію значно впливає pH шлункового та кишкового соку, а всі чинники, що підвищують кислотність, сприяють кращому його всмоктуванню [15].
Фосфати кальцію не вважають оптимальним вибором для компенсації дефіциту кальцію, оскільки організм несе достатньо високе фосфорне навантаження, що має небажаний вплив на видільну систему. Окрім того, фосфати кальцію мають низьку розчинність і відносно невисоку біологічну доступність (25%). Здебільшого фосфати кальцію входять до складу біологічно активних добавок [14].
Серед інших простих солей кальцію на особливу увагу заслуговує кальцію цитрат, який засвоюється незалежно від часу прийому їжі і стану травного тракту. Тому цю сіль кальцію вважають препаратом вибору у пацієнтів зі зниженою кислотністю шлункового соку, а також у хворих похилого віку та пацієнтів, які приймають антациди та інгібітори протонної помпи. Окрім того, цитрат-іон має фізіологічні властивості — є активним компонентом циклу Кребса, а також сприяє зниженню ризику розвитку сечокам’яної хвороби [13, 14].
На сьогодні асортимент препаратів кальцію дає змогу не лише проводити корекцію низки патологічних процесів, а й використовувати їх для профілактики дефіциту кальцію у фізіологічно критичні періоди життя людини (дитячий вік, період вагітності і годування груддю). При цьому препаратами вибору є комбінації солей кальцію (найчастіше кальцію карбонату) із фізіологічними дозами вітаміну D [4, 5, 15, 16].
Аналіз даних літератури свідчить про те, що на фоні вживання засобів кальцію у рекомендованих терапевтичних дозах побічні ефекти та симптоми передозування розвиваються вкрай рідко (приблизно з такою самою частотою, що й у групі хворих, які приймають плацебо). Проте при системних порушеннях метаболічних процесів в організмі внаслідок застосування пероральних засобів кальцію можуть спостерігатися такі небажані явища, як блювання, відсутність апетиту, втома, сильна спрага, спазми, млявість, біль та порушення роботи м’язів, що ускладнює рухову активність, зумовлює кульгавість, порушує координацію рухів [2, 5, 15].
Існує думка, що вживання кальцію провокує розвиток нефролітіазу (сечокам’яної хвороби). Однак результати клінічних досліджень свідчать, що вживання солей кальцію в дозі 2500 мг/добу (тобто в 2,5 рази більше від рекомендованої добової норми) не асоціюється зі зростанням ризику каменеутворення [13].
На особливу увагу заслуговують питання взаємодії пероральних засобів кальцію з іншими ЛЗ, оскільки за таких умов зростає ймовірність розвитку небажаних реакцій. Зокрема, препарати кальцію посилюють токсичні ефекти серцевих глікозидів, можуть сприяти розвитку закрепів та спричиняти інші порушення з боку травного тракту (нудота, блювання, метеоризм). Кальцій посилює абсорбцію антибіотиків тетрациклінового ряду, фторвмісних лікарських засобів та препаратів заліза. Тому пероральні засоби, що містять кальцій, слід застосовувати за 3 год до або після їхнього прийому. При лікуванні глюкокортикоїдами можливе виникнення необхідності підвищення дози пероральних препаратів кальцію, оскільки глюкокортикоїди зменшують засвоєння цього елемента. Вітамін D підвищує засвоєння кальцію в травному тракті та його зв’язування в кістковій тканині, тому комбіновані препарати кальцію, до складу яких входить вітамін D, значно ефективніші, ніж монокомпонентні препарати [15, 16].
Під час тривалого лікування пероральними засобами кальцію необхідно контролювати рівень кальцію та креатиніну в сироватці крові, особливо у пацієнтів літнього віку при сумісній терапії із серцевими глікозидами або тіазидними діуретиками, та в осіб з високою схильністю до розвитку ниркової недостатності [13, 15].
Отже, ефективність корекції дефіциту кальцію залежить від низки чинників, серед яких: вибір лікарського засобу та його дози, нутриційний статус пацієнта, режим рухової активності, наявність шкідливих звичок. Тому правильно та раціонально проведена компенсація дефіциту в рамках комплексної програми профілактики та фармакотерапії є важливим елементом поліпшення здоров’я населення з верифікованим станом гіпокальціємії або виявленою схильністю до його розвитку.
Оксана Лопатинська, канд. фарм. наук,
доцент кафедри клінічної фармації, фармакотерапії та медичної стандартизації
ЛНМУ ім. Данила Галицького
Список літератури знаходиться у редакції
