Дихати на повні груди

Завдання — правильно встановити діагноз

— Бронхіальна астма є найбільш складною та дискутабельною проблемою в педіатрії й дитячій алергології, — стверджує Леся Беш, д-р мед. наук, професор кафедри факультетської та шпитальної педіат-рії ЛНМУ ім. Данила Галицького, керівник Львівського міського дитячого алерго-логічного цент-ру. — Дослідження останніх років доводять, що поширеність цієї хвороби серед дітей становить 5–10%, поміж до-рослих — 5–6%. На відміну від СНІДу чи онкологічних недуг, астма характеризується низькою леталь-ністю, але значно погіршує якість життя та нерідко призводить до втрати працездатності, а в окремих випадках — до стійкої інвалідності. Бронхіальна астма — це хронічне захворювання, патогенетичною основою якого є хронічний запальний процес і пов’язана з ним гіперреактивність бронхів, зумовлені специфічними імунологічними (сенсибілізація та алергія) чи неспецифічними механізмами. Найтиповійшими ознаками бронхіальної астми є утруднене дихання, напад ядухи внаслідок бронхо-спазму, набряку слизової оболонки бронхів, гіперсекреції. Виникненню астми сприяють фактори схильності — гене-тично детермінована схильність до алергічних захворювань, причинні фактори-алергени, що сенсибілізують дихальні шляхи й викли-кають початок недуги, та сприятливі чинники, які підвищують ризик виникнення хвороби на фоні впливу причинних факторів, а саме — куріння, забруд-нення навколишнього сере-довища, респіраторні вірусні інфекції, шкідливі антенатальні чинники й перинатальна патологія. Повторні загострення хвороби провокують алергени, хо-лодне повітря, респіраторні вірусні інфекції, метеофактори, фізичні або надмірні емоційні навантаження (стреси).

Запідозрити бронхіальну астму можна за наявності наступних ознак: сімейний атопічний анамнез; періодичність виникнення симптомів — ядуха, свистяче дихання, приступоподібний кашель, які найчастіше посилюються вночі та рано-вранці; сезонна варіабельність проявів хвороби й виникнення загострень, спровоко-ваних дією алергенів і фізичним навантаженням.

Таким чином, атопічний анамнез, типова клініка захворю-вання, показники функцій органів зовнішнього дихання, результати бронхолітичного тесту й оцінка бронхіальної гіперреактивності дають підстави для встановлення діагнозу бронхіальної астми. Проте на цьому діагностичний пошук не закінчується. Наступний етап — визна-чення причин недуги в кожної дитини. Це завдання вирішує специфічна алергодіагностика.

Коли прояви захворювання нетипові, а причини не завжди ві-домі, потрібні додаткові дослідження: рентгенографія органів грудної клітки і приносових пазух, реакція Манту, бронхоскопія, імунологічне обстеження.

У світі налічується близько 300 млн хворих на бронхіальну астму. За прогнозами експертів, до 2025 р. таких людей стане на 100 млн більше. За поширеністю бронхіальна астма випереджає такі захворювання, як ішемічна хвороба серця (у 300 разів), рак легенів (у 33 рази), рак молочної залози (у 20 разів), інсульт (у 15 разів)

Фармакотерапія бронхіальної астми

У кожної дитини недуга може мати свої особливості та вимагати індивідуального підходу відповідно до загальновідомого принципу «лікувати хворого, а не хво-робу». Однак існують загальні підходи до ліку-вання — елімінація тригерних і обтяжувальних чинників, специфічна імуно- та медикаментозна терапія. Найпоширенішим способом лікування бронхіальної астми залишається фармакотерапія.

Основу лікувальної стратегії у випадку захворювання на бронхіальну астму становлять: базисна терапія, спрямована на ліквідацію хронічного запального процесу, відновлення прохідності бронхів, запобігання розвитку повторних загострень хвороби, досягнення ремісії, профілактичні заходи для недопущення загострення хвороби.

Базисна терапія включає протизапа-льні препарати (натрію кромоглікат, натрію недо-кроміл), кортикостероїди, пролонговані бронхолітики (бета-2-агоністи пролонгованої дії, метилксан-тини), антилейкотріє-нові препарати.

У рамках бронхолітичної терапії призначають симпатоміметики (найчастіше — бета-2-агоністи короткої дії), холінолітики, препарати метилксантинового ряду, комбіновані препарати, до складу яких входять бронходилататори різних груп.

При лікуванні бронхіальної астми пере-вагу надають інгаляційному способу вве-дення ліків, який можна використову-вати навіть у немовлят. Введення препарату безпосередньо в дихальні шляхи дозволяє швидше досягти бажаного ефекту й має суттєву перевагу в разі застосування бронхо-дилататорів у випадках розвитку гострого бронхоспазму.

Для дітей найбільш оптимальним є інгалятор, який забезпечує рівномірний розподіл більшої частини введеної дози в дихальних шляхах, є найпростішим у застосуванні та дає найкращий клінічний ефект. Під час важкого нападу бронхіальної астми для повного терапевтичного ефекту при інгаляційному введенні ліків доцільніше використовувати небулайзер (розпилювач).

Навчання пацієнтів техніці проведення інгаляцій із подальшим контролем істотно підвищує відсоток безпомилкового виконання цієї дії. Лікар повинен не тільки розказати, а й показати техніку інгалювання. Для цього застосовують спеціальні інгаля-ційні пристрої, які містять плацебо.

«Дитяча» і «доросла» астма: зв’язок існує?

Перші спроби оцінити наслідки захворювання у дорослих, яким у дитинстві було встановленно діагноз бронхіальна астма, були зроблені ще в 50-х рр. минулого століття. Зокрема, у моно-графії С.Г. Звягінцевої (1958) відзна-чалося, що лише 1/3 пацієнтів, які брали участь у дослідженні, позбавилися від нападів бронхіальної астми, досягнувши дорослого віку. Автор наголошувала на обережному ставленні до поняття «видужання» стосовно бронхіальної астми, оскільки навіть у дітей, в яких хвороба вважалася виліковною, через 3–7 років, у період стате-вого дозрівання, знову з’являлися приступи ядухи.

Подальші дослідження показали, що недуга зникає у 30–50% дітей у пубертат-ному віці, але нерідко відновлю-ється в дорослому. Загалом, літературні дані про взаємозв’язок бронхіальної астми у дітей і дорослих доволі суперечливі. Одні автори стверджують, що бронхіальна астма у дітей має переважно сприятливий прогноз і часто закінчується спонтанним одужанням у пубертатному віці. Інші доводять, що захворювання залишається у 40–70% пацієнтів, які стали дорослими. Нерідко легкий перебіг хвороби трансформується у важкий.

На жаль, існуюча практика діагностики й обліку хворих на бронхіа-льну астму, відтворена в показниках офіційної статис-тики, часто демонструє відсутність безперервності та наступності у спостереженні за цією патологією, підкреслює професор Беш.

За даними літератури, переломним щодо прогнозу бронхіальної астми є пубертатний вік. На перебіг хвороби у підлітків можуть впливати різноманітні фактори, від яких залежить її прогресування, зокрема, неадекватна реакція на лікування; супутня соматична патологія; вживання психо-активних речовин (алкоголь, тютюн, наркотики); ВІЛ-інфекція; так звана ендокринна революція; перший статевий досвід; нестійкість центральної нервової системи; психологічна неврівноваженість. Характерною для підлітків є відмова від інгаляційної терапії, пов’язана з особливостями станов-лення психоемоційного статусу в цьому віці, значним впливом оточення на поведінку дитини, небажанням виглядати хворим в очах однолітків.

На думку багатьох науковців і практиків, наслідки бронхіальної астми визначаються генетичними факторами, імунологічною реактивністю орга-нізму, станом довкілля, мікроекологією житла, клімато-географічними показниками, ступенем урбанізації, рівнем санітарно-гігієнічної культури, соціально-економічними чин-никами.

Як бачимо, наслідки астми у дітей, а також імовірність і частоту її трансформації в астму у дорослих фахівці оці-нюють неодноз-начно. Це поясню-ється різними підходами до вив-чення проб-леми і недоскона-лістю прогнозу захворю-вання, оскільки знач-ну кількість даних одержано шляхом анкетування.

Однак беззаперечно можна стверджувати, що зв’язок між «дитячою» і «дорослою» бронхіальною астмою існує. При цьому варто пам’ятати, що дитина — це не маленький дорослий, і в педіатричній практиці завжди існує можливість адекватного лікування та досягнення тривалої ремісії.

Лариса Дедишина

Чинники ризику негативного прогнозу бронхіальної астми:

• важкий перебіг хвороби;
• жіноча стать;
• несвоєчасна діагностика;
• неадекватне лікування;
• супутні алергічні недуги;
• зловживання антибіотиками;
• хронічні вогнища інфекції та мікотичні ураження дихальних шляхів

«Фармацевт Практик» #05′  2012