«Для старания о всеобщем здравии граждан»
Аптекарський приказ започаткував на Русі державну медичну службу
Державна медична служба на Русі почала формуватися в XVII ст., із появою перших аптек. У тодішніх аптеках не тільки продавали ліки, даючи поради, як правильно їх застосовувати, а ще й лікували хворих. Аптекарів називали «зелейниками», «лавочними прикажчиками», адже лікарські трави продавали в зелейних (овочевих) і москательних крамничках. Продавці готували з них різноманітні суміші, вивчали цілющі властивості лікарських рослин.
Перший дипломований аптекар з’явився в Москві у 1581 р. Це був Джеймс Френчем, котрий на прохання Івана Грозного прибув із групою медиків і привіз рекомендованого листа від англійської королеви Єлизавети. Він відкрив аптеку у Кремлі навпроти Чудова монастиря, на ділянці, де тепер знаходиться Державна Дума. Ця аптека обслуговувала винятково царську сім’ю.
У 20-х роках XVII ст. було засновано Аптекарський приказ — центральний урядовий орган, який відповідав за лікувальну справу в державі — опікувався лікарями всіх категорій, призначав армійських лікарів, забезпечував полкові аптеки медикаментами, проводив судово-медичну експертизу, «прилагал старания о всеобщем здравии сограждан, о воспрепятствии распространению прилипчивых болезней», а також здійснював контроль за якістю ліків, які використовували лікарі та продавали в лавках.
Збір цілющого зілля покладався на податні стани як обов’язкова повинність. Людей, які заготовляли рослинну сировину, називали травниками. Зібрані лікарські рослини надходили на спеціальні склади — аптекарські подвір’я. У XVII ст. у Москві було п’ять таких складів.
Серед обов’язків Аптекарського приказу було вирощування і збирання лікарських рослин в аптекарських городах і садах (перші з них з’явилися ще за часів Івана III). За Петра I аптекарський город від кремлівської стіни перевели в Міщанську слободу, а в 1805 р. передали у власність Московського університету, і він став називатися ботанічним садом.
Перша аптека для населення в Москві відкрилася в 1672 р. Це був комерційний заклад, призначений для вільного продажу медикаментів за ціною, зазначеною в «указаній книзі» (так називався перший цінник ліків). Водночас аптеку зобов’язали забезпечувати ліками військо.
До наших днів дійшло зображення будівлі Земського приказу, зведеного царем Федором Олексійовичем у 1680 р. на Красній площі біля Воскресенських воріт, на місці сучасного Державного історичного музею. У 1699 р. Петро I відкрив там Головну казенну аптеку.
На початку XVIII ст. у Москві з населенням близько 200 тисяч осіб працювало всього дві аптеки, тому здебільшого городяни користувалися послугами зелейних лавок. У 1699 р., прийнявши ліки, придбані в овочевій крамничці, помер знаний боярин П.П. Салтиков. Після розслідування трагічного випадку вийшов указ про закриття зелейних лавок і виселення крамарів із міста.
Вирішення питань, безпосередньо пов’язаних зі зміцненням політичної сили держави, сприяло перетворенню Аптекарського приказу на важливу державну установу
Для забезпечення мешканців лікарською допомогою в 1701 р. у Москві відкрилися «вільні» (приватні) аптеки. «Всякий, русский или иностранец, который пожелает ввести вольную аптеку, — зазначалося в указі, — с разрешением правительства получает безденежное необходимое для сего место и жалованную грамоту на наследственную передачу его заведения».
- Карл Іванович Феррейн
Першим отримав привілей на відкриття аптеки в Москві іноземець, алхімік Аптекарського приказу Йоган Готфрид Грегоріус. Пам’ять про неї залишилася в назві Аптекарського провулку в Лефортово. Другу аптеку відкрив Даниїл Гурчин на Нікольській вулиці. Після зміни кількох власників вона перейшла до фармацевта Карла Івановича Феррейна, який працював там аж до революції 1917 р. Саме під цей аптечний заклад архітектор А. Еріхсон у 1895–1896 рр. спроектував нову будівлю. Аптека Феррейна відіграла величезну роль у розвитку фармацевтичної справи в Росії.
Про реорганізацію Аптекарського приказу
Аптекарський приказ був одним із відділів складного двірського господарства і захищав інтереси осіб царського дому як лікарський і адміністративний орган. З ускладненням системи державного управління коло його діяльності розширилося, і приказ набув більшого значення — забезпечував армію лікарями та ліками, здійснював медичний огляд осіб, непридатних для військової (царської) служби, організовував боротьбу з епідеміями, які підривали військову міць армії.
Вирішення питань, безпосередньо пов’язаних зі зміцненням політичної сили держави, сприяло перетворенню Аптекарського приказу на важливу державну установу.
В історичній медичній літературі залишається спірним питання про дату перейменування Аптекарського приказу в Аптекарську канцелярію, хоча щодо самого факту перейменування ніхто не сперечається.
Існує думка, що Аптекарська канцелярія виникла не внаслідок реорганізації Аптекарського приказу, а як самостійний орган медичного управління у Санкт-Петербурзі — столиці, яку щойно збудували.
У справах Урядового сенату, заснованого Петром I в 1711 р., Аптекарська канцелярія згадується з 1712 р., а до того — тільки Аптекарський приказ. Ці дві установи деякий час існували паралельно, що підтверджує листування між закладами, яке збереглося у справах Головуючого сенату.
Із листа доктора Арескіна до сенату, датованого 1715 р., де він просив «об определении Степанова во дьяки в Аптекарский приказ»:
«…Понеже я ныне имею нужду ради управления дел его царского величества в Аптекарскую канцелярию в служителях приказных, ибо имею только одного дьяка, а потребно мне и другой, и чтобы один был при мне, и другой в Москве». Зрозуміло, що мова йде про дві медичні установи — Аптекарський приказ і Аптекарську канцелярію.
А от ще один лист Арескіна, також 1715 р. За його розпорядженням «послана из Санкт-Петербургской Аптекарской канцелярии лекарственным материалам расписка», а закупівлю ліків за розпискою було наказано здійснити за рахунок грошей «из Московской губернии и определенного числа в Аптекарский приказ».
Аптекарський приказ двічі згадується в указах, які увійшли до Повного збірника законів за 1713 і 1717–1718 рр. У першому випадку сенат наказав виплачувати Аптекарському приказу «жалованье полковым лекарям» із доходів Московської губернії, у другому — приписав Аптекарському приказу відіслати до Старооскольської та Білогородської провінції «лекарей для осмотрения на людях язвы, об устранении на дорогах крепких застав…».
Приказ втратив вищі адміністративні функції, які перейшли до Аптекарської канцелярії, у зв’язку з перенесенням із Москви до Петербурга всіх адміністративно-господарських центрів управління. Аптекарський приказ знаходився разом із Головною аптекою і керував медичним управлінням у Москві та Московській губернії, а згодом був перейменований у Московську медичну контору, яка функціонувала до середини XIX ст.
Коли відбулося перейменування, достеменно невідомо, перша згадка про Московську медичну контору зустрічається в указі сенату за 1732 р.
Варто сказати кілька слів і про управління Аптекарським приказом. Зазвичай історики медицини вказують на недосконалу систему керівництва, пояснюючи це тим, що управляли установою знатні бояри, котрі не мали жодного стосунку до медицини. Як ми вже знаємо, Аптекарський приказ був не тільки медичною структурою, а ще й адміністративно-судовим органом. Завідування справами Аптекарського приказу ввірялося суддям, дякам і піддячим. Суддею, як правило, призначали когось із членів боярської думи. Іноземців не запрошували до участі в управлінні медичними справами.
Ясна річ, ці функції ніколи не покладали і на лікарів-іноземців. Судові справи доручали особі, яка користувалася великою державною довірою. А на той час це і були бояри та князі.
Аптекарський приказ з’явився внаслідок історичних умов своєї епохи, відповідав її політичному та економічному укладу. Отже, така система управління медичними справами була виправдана насамперед політичними інтересами держави.
Підготувала Лариса Дедишина
