Дніпропетровщина фармацевтична
В останні десятиліття прогрес у розвитку лікознавства, синтезу й виробництва нових лікарських форм ознаменувався своєрідним явищем, яке отримало назву «фармацевтичний бум». Тенденція до інтенсивного зростання фармацевтичної галузі охопила всі країни світу, у тому числі й Україну. Не виявилася осторонь цього фармацевтичного буму і Дніпропетровська область. Про це красномовно свідчать такі показники, як кількість аптек та особливості асортименту пропонованих ними ліків. Якщо до 1991 р. у регіоні налічувалося до 400 аптек, то нині, з урахуванням великої мережі приватних закладів, їхня кількість збільшилася в кілька разів. Арсенал медикаментів у недалекому минулому не перевищував 1500 найменувань, а тепер в Україні зареєстровано близько 10 тисяч препаратів.
Кваліфіковане обслуговування населення та оптимізація роботи аптек передбачають високий рівень підготовки провізорів і фармацевтів. А це означає, що фармацевтична освіта є обов’язковою складовою якісного медикаментозного забезпечення населення
Спочатку були курси
— Історія фарма-цевтичної освіти у Дніпропет-ровську бере свій початок із далекого 1920 р., коли вперше були організовані шести-місячні курси підвищення кваліфі-кації працівників аптек, згодом реорганізовані в річні та дворічні, — розповідає Олена Подплєтня, професор, д-р фарм. наук, завіду-вач кафедри загальної і клінічної фармації державного закладу «Дніпропет-ровська медична академія МОЗ України».
У 1925 р. за ініціативою відомого академіка Л.В. Писаржевського була створена аптечна секція на базі Гірничого інституту ім. Артема, який став основою Дніпропет-ровського медичного інституту.
Серед різних наукових дисциплін особ-лива увага приділялася питанням хімічної освіти під керівництвом професорів Ю.В. Коршуна та М.А. Розенберга.
У 1927 р. було створено спеціальну фармацевтичну вищу школу. У своїй діяльності фармацевтичний інститут опирався на науко-ві дослідження вчених Дніпропетровського медінституту. Так, під керівництвом професора Ю.А. Петровського на кафедрі фармакології була захищена ціла низка робіт, присвячених механізму дії лікарських речовин на жовчовивідну функцію печінки. Поміж дослідників виділялися випускники та працівники Фармацевтичного інституту, зокрема М.А. Науменко.
Із початком Великої Вітчизняної війни та окупації Дніпропетровська колектив Фармацевтичного інституту було евакуйовано до міста Семипалатинська (Казахстан), де він об’єднався з тамтешнім Хіміко-фармацевтичним інститутом. Після звільнення Дніпропетровська колектив інституту повернувся, і з 29 травня 1944 р. учбовий заклад розташувався у чотирьох корпусах на території Дніпропетровської обласної клінічної лікарні ім. І.І. Мечни-кова (колишньої земської лікарні).
Після евакуації
Після реевакуації фармацевтичний інститут очолювала доцент М.Б. Волинська, завідувач кафедри технології лікарських форм і галенових препаратів. На 18 кафедрах інституту працював досвідчений науково-педагогічний колектив. Їх очолювали професори та до-центи. Кафедрою аналітичної хімії завідував д-р хім. наук, професор В.Ф. Стефановський. Кафедрою неорганічної хімії керував д-р хім. наук, професор М.А. Розен-берг, фізичної і колоїдної хімії — д-р хім. наук, професор О.К. Скарре, органічної хімії — д-р хім. наук, професор Ф.І. Березовська, кафедрою фізики — профе-сор П.К. Міцкевич. Кафедру фармакології очолював доцент Ю.Г. Борисюк, фармако-логії — доцент А.В. Соколов, організації фарм-справи — доцент Н.А. Ломберг, мікробіології — доцент А.С. Ізралімський.
В умовах післявоєнної руйнації та загального економічного спаду працівникам інституту довелося докласти чимало зусиль для налагодження педагогічної та наукової роботи, організації лабораторій, придбання обладнання для проведення практикумів. Одночасно наукові кадри готували через аспірантуру та виконання викладачами кандидатських і докторських дисертацій. Зокрема, докторську дисертацію, присвячену механізму й фармакодинамічним аспектам пептонного шоку, захистила доцент Т.І. Батуренко, яка в подальшому стала професором та очолила кафедру фармакології. Кандидатську дисертацію підготувала Є.А. Ізралімська, розробивши технологію отримання й вивчивши під час експерименту дію ряду галенових препаратів, виготовлених зі свіжої рослинної сировини (наперстянки, красавки, пастушої сумки).
В інституті виконувалися роботи, присвячені вивченню методів хімічної обробки та отриманню лікарських форм із різних лікарських рослин. Також досліджувалися різні хімічні сполуки. Тематичним планом 1948 р. було охоплено 47 наукових працівників, які виконували 31 тему.
Інститут надавав відчутну допомогу закладам охорони здоров’я, насамперед аптекам (у тому числі сільським), а також аптекоуправлінням різних областей — Дніпропетровської, Кіровоградської, Запорізької, Сталінської (Донецької), куди направляли студентів на виробничу практику.
Успішна реорганізація
На жаль, із року в рік зменшувалися план набору студентів, викладацький колектив і науковий потенціал. Тож у 1956 р. інститут реорганізували у фармацевтичний факультет Дніпропетровського медичного інституту, який очолив доцент М.А. Науменко.
Частина кафедр, наприклад, фармакології, аналітичної, органічної хімії, зли-лася з відповідними відділеннями медичного інституту. Профільні фармацевтичні кафедри продовжували працювати на території колишнього фармінституту.
Злиття з медичним навчальним закладом сприяло оновленню наукових досліджень — вони отримали чіткішу медичну спрямованість. Так, на кафедрі фармацевтичної хімії доцент В.К. Ященко на пропозицію завіду-вача кафедри фармакології Г.Є. Батрака розробив препарат-комплекс мінералів (макро- та мікроелементів) горицвіту весня-ного. Цей лікарський засіб (ЛЗ), який суттєво посилює кардіотонічний ефект серцевих глікозидів, був досліджений у докторській дисертації терапевта І.Т. Фурса.
Під консультативним наглядом ка-федри фармацевтичної хімії перебувала контрольно-аналітична лабораторія. Кафедра фармакології систематично проводила біологічну стандартизацію серцевих глікозидів, перевірку пірогенності інфузійних розчинів. Однак зростаючі вимоги до вдоскона-лення наукових профільних фармацевтичних досліджень, брак обладнання й сучасної апаратури, нестача кадрів вищої кваліфікації призвели до розформування фармацевтичного факультету в 1963 р.
— Попри те, високу якість дніпропет-ровської фармацевтичної школи підтвердила подальша професійна доля наших випускників, — зазначає Олена Под-плєтня. — Чимало з них завдяки здобутим знанням досягли вагомих успіхів у науці та практичній діяльності. До прикладу, Валентина Вікнянська зробила неоціненний внесок у створення унікальної аптеки № 297 у Дніпродзержинську. Валентина Баб’як стала заступником генерального директора Аптечного об’єднання київської міськдерж-адміністрації. Володимир Бояр — начальником «Придніпровськтрансфармації», Тамара Шураєва довго працю-вала відповідальним секретарем «Фармацевтичного журналу». Євгенія Цукур завідувала дніпропетровською обласною контрольно-аналітичною лабораторією. Згодом на цій посаді її замінила ще одна наша випускниця Лідія Копилова-Гаращенко. Її близька подруга, Людмила Мамонтова, понад 20 років була першим заступником начальника Дніпропетровського облаптекоуправління, там же заступником директора працювала Галина Рось. Юрій Поддубняк обіймав посаду доцента кафедри біологічної хімії Дніпропетровської державної медакадемії, Геннадій Дрозд — завідувач кафедри фармакогнозії Курського медичного інституту, Микола Фурса — профе-сор, завідувач кафедри фармакогнозії Ярославського медичного інституту. Цей перелік видатних особистостей можна продовжувати ще і ще…
Нова спеціальність
Запити фармацевтичної освіти в області не завжди могли задовольнятися за рахунок вищих навчальних закладів сусідніх регіонів. Тому з 1977 до 1989 р. спеціалісти кафедри фармакології на громадських засадах забезпечували підвищення кваліфікації провізорів Дніпропетровщини, читаючи щорічно 100-годинний курс лекцій. Як і раніше, на вимогу обласного аптечного управління проводилася біологічна стандартизація окремих партій препаратів.
Із роками зросла необхідність в органі-зації місцевої бази вдосконалення фармацевтичної освіти. Особлива потреба виникла у провізорах, які володіють знаннями з клінічної фармації, необхідними для якісного лікування хворих із врахуванням особли-востей індивідуальної фармакокінетики та вибору адекватних лікарських форм.
Спеціальність клінічного провізора виникла внаслідок значних успіхів науков-ців у синтезі нових сполук й отриманні різноманітних ЛЗ. Розуміння динаміки патологічного процесу й особливостей реакцій людського організму на введення фармакопрепаратів уже не гарантувало ефектив-ності терапії та можливості уникнення ускладнень. Моніторинг фармако-динаміки різних препаратів став необхідною ланкою повноцінної лікарської терапії.
Уперше в Україні навчання у вищій школі клінічної фармації розпочалося в 1999 р. у Національному фармацевтичному університеті. У Дніпропетровську перший набір студентів на спеціальність клінічного провізора проведено у 2001 р.
Підготувала Лариса Дедишина