Статті

До пацієнта – велосипедом, або Як розвивалися медицина і фармація на Чернігівщині

12/09/2019

Про те, як розвивалися медицина і фармація на Чернігівщині, розповідає Лариса Зайко, голова Ніжинського міського товариства греків імені Братів Зосимів

Перша аптека на Лівобережжі

Перша аптека на Чернігівщині була заснована Я. Штормом у Ніжині в 1740 р. Вона проіснувала два роки, після чого її закрили, оскільки ніжинські медики лікували своїх пацієнтів власноруч виготовленими ліками і не потребували аптечних. Після закриття аптечного закладу його засновник виїхав з міста. Тільки через 37 років, у 1777 р., в Ніжині, який вже став на той час великим торговим центром, знову відкрили аптеку. Її було створено з ініціативи відставного лікаря Ізюмського гусарського полку ніжинського грека Михайла Лігди та з дозволу медичної колегії.

Лариса Зайко

Лариса Зайко

Розташовувалася аптека в центрі міста, в одноповерховому будинку, мала широкий асортимент ліків, відповідні меблі, спеціальний аптечний посуд. Свого часу фармацевти-ентузіасти аптечної справи намагалися відкрити тут у 1995 р. аптеку-музей (особливу зацікавленість проявила провізор Л.М. Родригес), однак, як не прикро, ідею не вдалося втілити у життя. Лише у 2000 р. при аптеці № 200 м. Ніжина завдяки творчій ініціативі та наполегливості завідувачки Л.І. Костюк було відкрито кімнату-музей аптечної справи.

Натомість роком відкриття першої аптеки у Чернігові вважається 1782-й. У 1796 р. внаслідок адміністративних реформ було утворено малоросійську губернію з центром у м. Чернігів. У 1802 р. її перетворили на малоросійське генерал-губернаторство з Чернігівською і Полтавською губерніями. Територія Чернігівської губернії становила понад 48 тис. верст з населенням 1260 тис. осіб. До її складу входило 15 повітів. У краї розвивалися землеробство, промисловість, торгівля. Зростала й потреба у покращанні медикаментозного забезпечення населення. Збільшилася кількість аптек і відповідно необхідність у фармацевтичних кадрах.

Тогочасним порядком отримання фармацевтичної освіти передбачалася попередня практична робота в аптеці учнем впродовж 5–6 років, яка завершувалася здачею іспиту і отриманням звання помічника провізора. Після подальшої роботи в аптеці та навчання протягом 2–3 років учні складали іспит на звання провізора.

На Чернігівщині відкрилася низка приватних аптек. До їх відкриття і підготовки фармацевтичних кадрів виготовленням ліків займалися лікарі, які водночас вважалися й аптекарями. Діяльність аптечних закладів у XVIII ст. регламентував Перший російський Аптекарський статут, виданий у 1789 р. Його видання зберігається у ніжинській кімнаті-музеї.

До лютого 1905 р. праця аптечних працівників була надзвичайно тяжкою. Усі вони, за винятком завідувача, не мали права присісти під час роботи. Втім, тодішня конструкція аптечних меблів і не дозволяла працювати сидячи. Робочий день тривав з 8-ї ранку до 10-ї вечора, при цьому помічники змушені були чергувати в аптеці вночі, спати посеред ліків і зілля. Однак після страйку фармацевтів у 1905 р. в Києві та інших великих містах затвердили постанову про запровадження подвійної робочої зміни з 8-годинним робочим днем.

Спогади про Ніжин: медичне обслуговування

Про життя Ніжина на початку ХХ ст. можна дізнатися, зокрема, з книги О.М. Лазаренка «Спогади про Ніжин» (вдячні Ларисі Зайко за подарунок!). Олександр Лазаренко (1897–1997) був винахідником і колекціонером. «Воспоминания  о дореволюционном Нежине Александра Николаевича Лазаренко» в Україні були надруковані у 2015 р.

Уперше Ніжин згадується у Літописі руському за Іпатським списком («Повість временних літ») у 1078 р. Хоча у ХІХ ст. це було повітове місто Чернігівської губернії, воно жило повнокровним життям, бо через нього проходила залізниця, а в Чернігові була тільки вузькоколійка. За кількістю населення і торговим оборотом Ніжин вважався одним з найбільших тогочасних міст України. До слова, місцева залізниця вражала чіткістю і точністю своєї роботи –– за прибуттям і відправленням поїздів можна було звіряти годинник.

Чиновники після виходу на пенсію намагалися придбати собі житло в провінційних містечках, де воно було втричі дешевше, ніж у Петербурзі, Москві і Києві. Отож цілі вулички Ніжина відставні чиновники забудовували маленькими будиночками. На ніч у всіх будинках закривали ставні. Зрештою, як і зараз в історичному центрі Ніжина.

У Ніжині була велика грецька колонія. Греки мали значні привілеї у торгівлі і промислах. Відкривали також і аптеки.

Зі спогадів О.М. Лазаренка: «У Ніжині працювала земська лікарня загального профілю і міська психіатрична лічниця. Окрім того, практикували приватні лікарі. Вони посідали певні посади. Наприклад, Самойлович Іван Микитович був гімназійним лікарем, Наркевич — санітарним лікарем міста, Топаз мав електролічницю, Шафоренко мав кабінет фізичних методів лікування. Молодий лікар Добіаш та інші молоді лікарі були на державній службі. Крім лікарів, було кілька старих досвідчених фельдшерів, які мали велику приватну практику. Мою матір обслуговував фельдшер Бобок, якого запрошували під всілякими приводами до дорослих і дітей. Він влітку і взимку їздив до пацієнтів на велосипеді, оскільки возниці були йому не по кишені. Проте заробляв він настільки добре, що міг собі дозволити побудувати хороший будинок на вулиці Кушакевича, нині Батюка. Це був огрядний чоловік, веселий на вдачу, до всіх мав підхід. Дітям він дозволяв побавитися своїм золотим годинником на ланцюжку, що заспокоювало настрашену малечу.

Зелепуха був фельдшером в домашній лікарні на 6–8 ліжок інституту князя Безбородька. Пізніше він вступив навчатися на медичний факультет університету в Києві і вже як лікар користувався авторитетом і зміг купити будинок № 7 на Мільйонній вулиці у Тихановського.

Третім фельдшером, що займався практикою, був Маляревський, який провадив прийом в будинку Тихановських на Мільйонній вулиці, № 5. Щоб мати право виписувати рецепти, Маляревський закінчив курси зубних лікарів і як практикуючий лікар мав свою печатку.

У психіатричній лікарні завідував лікар Буштет.

Найбільш відомою акушеркою і масажисткою у місті була Розалія Веніамінівна Йоффе, яка жила на Мільйонній вулиці у будинку Рабиновича, № 8. Оскільки вона приймала всіх новонароджених, у місті її називали РоЖалія. Її син Беня навчався зі мною в гімназії і потім був у Саратові лікарем.

Проте найзнаменитішим лікарем на весь Ніжин і весь повіт був Галицький. Микола Петрович Галицький (1853–1928) – лікар-хірург польського походження. З 1883 до 1925 р. обіймав посаду земського лікаря в Ніжині. У 1908 р. йому було присвоєно звання «Почесний громадянин Ніжина».

Будучи універсальним лікарем, М.П. Галицький завідував земською лікарнею, там і мешкав. Вранці він оперував у лікарні і проводив обхід. Потім після обіду у власному екіпажі, запряженому двома поні, бо коня забрали під час мобілізації 1914 р., їздив на виклики до приватних осіб. Такий виклик коштував 3–5 рублів. Тому менш заможні люди не викликали його додому, а приходили на прийом на квартиру увечері, за що платили 1 рубль.

Він приймав у своїй квартирі, а пацієнти сиділи за перегородкою, тому можна було чути, коли він підвищував голос. Моя мама розповідала, як вона стала свідком такої ситуації. Перед нею доктор Галицький приймав дебелу єврейку, яка кілька разів повторила: «У мене такі дітки, що мені ні в чому не відмовлять. На яку курорту мені поїхати?» Коли він сказав жінці, що вона здорова, але та продовжувала наполягати, то він із притаманними йому різкістю і прямотою сказав: «Можете їхати хоч до чорта в зуби!» Працював з ранку до ночі, тож міг дозволити собі купити дачу в Криму.

У Ніжині було два зуболікарських кабінети: Вайсбанда на Гоголівській вулиці і Кранц (яка згодом вийшла заміж за лікаря Шафаренка) на Ліцейській вулиці. Ці кабінети були універсальними: терапія, хірургія і протезування. У кожного лікаря був свій технік-протезист. Я лікувався у Кранц, а Вайсбана знав тому, що він був нумізматом і товаришував з моїм батьком.

У Ніжині була ветеринарна лічниця, яка розташовувалася за територією сільгоспвиставки на Київській вулиці. Тривалий час беззмінним лікарем там був Ентін.

Для перестарілих людей у Ніжині була богадільня на Судейській вулиці. У ній була велика двоповерхова кам’яниця у дворі і одноповерховий будинок на вулицю, де жила завідувачка богадільні Макарова.

Патронесою закладу була дружина професора Фогеля. Мій батько вніс у богадільню певну суму, що дало право помістити туди нашу кухарку бабу Мокрину з кріпосних, яка у нас прослужила понад 30 років. Вона була завжди акуратно одягнена і ніколи не скаржилася на недостатнє чи погане харчування».

Дореволюційна Чернігівська губернія вважалася однією із найвідсталіших губерній царської Росії, відтак стан медичної і аптечної справи тут був відповідним. Медичну допомогу населенню надавали лише 75 малопотужних лікарень. У Чернігові у 1913 р. працювала одна губернська лікарня на 120 ліжок, а загалом ліжковий фонд лікарняних закладів губернії складався з 2231 ліжка. На 2 млн 956 тис. мешканців краю припадало 230 лікарів. Страшним лихом були інфекційні та соціальні хвороби. У цілій губернії, де захворюваність на туберкульоз з 1890 до 1905 р. зросла втричі, не було жодного лікаря-фтизіатра, потрібних ліків та працював тільки один рентгенапарат. Смертність була вкрай висока, з 1000 народжених дітей помирали 200.

У 1914 р. в губернії існувало 57 приватних аптек, 4 земських і одна аптека Червоного Хреста. У Чернігові, де проживало 35,8 тис. осіб, діяло три аптеки. В архівних документах збереглися прохання на ім’я губернатора та його відмова з приводу відкриття в місті четвертого аптечного закладу. Причина – кількість населення у місті не перевищувала 40 тис.

subscribe

Підготувала Лариса Дедишина
Фото: Ігор Садовий

На фото представлені експонати кімнати-музею аптечної справи при аптеці № 200 м. Ніжина, яка розташована в будівлі Аптеки Михайла Лігди (1777)

ПЕРЕДПЛАТА
КУПИТИ КНИГИ