Статті

Дискримінація людей з інвалідністю

У світі налічується понад 1 млрд людей з інвалідністю, тобто приблизно 15% населення всього світу або кожна сьома людина [1]. Щорічно 3 грудня за ініціативи ООН у всьому світі відзначається Міжнародний день інвалідів, метою якого є просування прав інвалідів у всіх сферах суспільного життя, а також привернення уваги широкої громадськості до проблем інвалідів, боротьба з дискримінацією інвалідів. Стратегія ООН з інтеграції інвалідів спрямована  на зміцнення їхньої довіри та впевненості у тому, що їх цінують, а гідність і права поважають, а також на забезпечення сприятливих умов для повноцінної та ефективної участі у професійному і суспільному житті нарівні з іншими людьми.

У той же час у реальному житті люди з інвалідністю стикаються із поширеними перешкодами щодо доступу до охорони здоров’я, освіти, зайнятості та соціальних послуг.

«Інвалідність як складний феномен»

За даними ВООЗ, поширеність інвалідності зростає через старіння населення і глобальне збільшення кількості хронічних хвороб і є більш високою в країнах з низьким, ніж в країнах із високим рівнем доходів. Інвалідність непропорційно більшою мірою уражує жінок, осіб похилого віку та бідних. На національні структури інвалідності впливають тенденції у стані здоров’я та навколишнього середовища, а також інші чинники, такі як дорожньо-транспортні пригоди, падіння, насильство, надзвичайні гуманітарні ситуації, включаючи стихійні лиха та конфлікти, нездорове харчування та токсикоманію [1].

Інвалідність — це термін, що поєднує різні порушення, обмеження активності та можливої участі у житті суспільства. Своєю чергою, порушення — це проблеми, що виникають у функціях або структурах організму, обмеження активності — це труднощі, які людина відчуває при виконанні будь-яких завдань або дій, обмеження участі — це проблеми, що відчуває людина під час залучення у ті чи інші життєві ситуації.

Отже, інвалідність є не просто проблема зі здоров’ям. Це складний феномен, що відображає взаємодію особливостей людського організму та суспільства, в якому ця людина живе. Інваліди мають такі самі медичні потреби, як і люди без інвалідності (наприклад, в імунізації, скринінгу на рак тощо). У той же час їхнє здоров’я може бути більш уразливим через бідність та соціальне  відчуження, а також більш високий ризик розвитку вторинних станів, таких як пролежні або інфекції сечових шляхів. Фактичні дані свідчать про те, що в багатьох місцях інваліди стикаються і з перешкодами щодо отримання доступу до необхідних служб охорони здоров’я та реабілітації, а також з певними соціальними бар’єрами [2].

Соціальна дискримінація інвалідів

Ейблізм — це порівняно новий термін, що має на увазі негативне або упереджене ставлення до людей з інвалідністю, хронічними соматичними чи психічними розладами. Причини ейблізму полягають у стереотипах, що існують у суспільстві, зокрема, щодо сприйняття відхилень від норми. Зазвичай «нормальною» вважають молоду та здорову людину, тоді як інвалідність сприймають як щось таке, що вимагає усунення. Негативне ставлення не тільки обмежує інвалідів, а й змінює їхнє ставлення до себе. Одним з частих проявів дискримінації по відношенню до людей з інвалідністю є заперечення їхньої автономії. Як приклад можна навести ситуацію, коли медичний працівник або офіціант частіше звертається до особи, яка супроводжує інваліда, ніж до самої людини з інвалідністю.

Не секрет, що інваліди часто зазнають труднощів у пошуках роботи, оскільки роботодавці уникають таких кандидатів незалежно від рівня їхньої кваліфікації. Дискримінацію у сфері праці поділяють на пряму і непряму. Проявами прямої дискримінації є відмова у працевлаштуванні за причин, що не пов’язані з діловими якостями кандидата, відмова у навчанні та профорієнтації, а також працевлаштування на низькооплачувані та некваліфіковані робочі місця.

Непрямий ейблізм проявляється обмеженням доступу до інформації про вакансії, надмірними вимогами, що ставлять співробітників-інвалідів у нерівне становище, а також недотриманням правил трудового законодавства щодо умов праці.

Ще один прояв ейблізму — це вживання образливих слів по відношенню до інвалідів, що натякають на певні вади або, навпаки, відчайдушні спроби зробити вигляд, що інвалідності взагалі не існує, зокрема, навіть уникнення вживання слова «інвалід».

Ейблізм як насильство

У Великій Британії дискримінація людей з інвалідністю називається також дизейблізм, що вважають більш жорсткою формою дискримінації. У той час як ейблізм є скоріше набором стереотипів, дизейблізм характеризується безпосередньо насильницьким поводженням із людьми з інвалідністю та образливою поведінкою по відношенню до них.

Правду кажучи, ейблізм — це не просто абстрактний перелік «поганих слів». Ейблізм — це насильство, і він може вбивати. Жахливим прикладом є випадок, що стався 26 липня 2016 р. в Японії. Колишній працівник будинку для інвалідів увірвався з ножем до цього будинку та скоїв напад на його мешканців, вбивши 19 та поранивши 25 осіб, включаючи дітей та людей похилого віку. Нападник пояснив поліції, що хоче позбавити світ від інвалідів. При цьому він додав: «Не намагайтесь більше казати мені, що ніхто не може ненавидіти інвалідів!».

На жаль, інвалідам не треба говорити про ненависть — вони стикаються з нею буквально скрізь. За свідченням людей, які зазнали проявів ейблізму, він виражається у постійному виправданні членів сімей та опікунів, які вбивають своїх підлеглих інвалідів через те, що вони були «занадто важкими інвалідами», тобто тягарем.

Ейблізм — це той факт, що від 83 до 90% жінок та близько 40% чоловіків з інтелектуальною (ментальною) інвалідністю щонайменше один раз у житті зазнають сексуального насильства.

Ейблізм — це те, що у середньому люди з аутизмом вмирають на 30 років раніше здорових, при цьому другою за поширеністю причиною їхньої смерті є самогубство. Насправді, багато хто з них розуміє, що більше не має сил виживати у світі, який в буквальному сенсі намагається зламати їх із самого моменту народження.

Дискримінація інвалідів в Україні

За даними статистики, в Україні інвалідність відзначають у 2,6 млн осіб. Останнім часом Кабінет Міністрів України планує замість радянської системи груп інвалідності запровадити європейські стандарти Міжнародної класифікації функціонування відповідно до рекомендацій ВООЗ. Це відповідає Наказу МОЗ України № 552 від 23.03.2018 р. «Про затвердження плану заходів Міністерства охорони здоров’я України з виконання плану заходів із впровадження в Україні Міжнародної класифікації функціонування…».

Людей з фізичними вадами поділятимуть за різними рівнями працездатності, а не за групою інвалідності. Своєю чергою, це дозволить збільшити кількість працівників з інвалідністю.

Експерти зазначають, що сьогодні існує не дуже ефективна норма щодо обов’язкової квоти відносно людей з інвалідністю у трудових колективах у приватному секторі економіки.

Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» не допускає прямої та непрямої дискримінації, а також підбурювання до неї за ознакою інвалідності і гарантує рівні права в усіх сферах суспільного життя [3]

Тобто, якщо у роботодавця немає за квотою 4% працевлаштованих людей з інвалідністю, то він має сплатити штраф. Отже, роботодавці платять зарплати не людям з інвалідністю за роботу, а скоріше задля того, щоб прозвітувати на папірцях. Ситуація аналогічна із тією, що склалася із аптечними пандусами, деякі з яких існують лише для «галочки» та є непридатними для користування.

Натомість заплановано перехід до європейських норм, а саме щодо створення та обладнання справжніх робочих місць, інформація про які має бути наявною у центрах зайнятості. В Європі роботодавець створює для людей з інвалідністю належні умови роботи. Наприклад, для працівників  на візочку мають бути обладнані ліфти. Якщо у людини немає кінцівок, то мають бути спеціальні комп’ютерні клавіатури. Якщо людина незряча, то вона може, наприклад, працювати у колцентрі, але для цього їй потрібна тактильна клавіатура [4].

Заплановані заходи є вкрай важливими кроками щодо вирішення проблеми ейблізму в Україні. Стосовно інших аспектів дискримінації інвалідів, то, мабуть, варто згадати видатного педагога Василя Сухомлинського, який слушно стверджував, що «навчати людяності — найскладніша та неймовірно важка справа»…

Останнім часом великі корпорації, які виробляють комп’ютерну техніку та програмне  забезпечення, розширюють клавіатуру «емодзі», також відомих як «смайлики», шляхом введення символів, що представляють людей із обмеженими можливостями. Серед нових символів — собака-поводир, вухо зі слуховим апаратом, люди в інвалідних візочках, протез кінцівки

Підготувала Олександра Демецька,

канд. біол. наук

Література

1. Инвалидность. Проект Глобального плана ВОЗ по инвалидности на 2014–2021 гг.: Лучшее здоровье для всех людей с инвалидностью. 
2. ВОЗ. Инвалидность.
3. https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/5207-17
4. https://glavcom.ua/interviews/v-ukrajiniskasuyut-grupi-invalidnosti-shcho-zadumalavlada-639425.html

“Фармацевт Практик” #12′ 2019