ДИТЯЧИЙ ЛІКАР
День педіатрії був заснований у 1973 р. під час Всесвітнього конгресу педіатрів, проведеного в Аргентині. Дату було вибрано на честь заснування Аргентинської Педіатричної Асоціації (Sociedad Argentinade Pediatría) у 1916 р.
Від бабок-повитух до дипломованих спеціалістів
Майже до XIX ст. педіатрію не розглядали як окрему галузь медицини, більш того, нікому не спадало на думку, що така потреба взагалі існує. Даний підхід до проблеми пояснювався відсутністю систематизованих даних про анатомо-фізіологічні особливості дитячого організму в різні вікові періоди, а також нерозумінням причин виникнення і особливостей перебігу захворювань у дітей.
Незважаючи на це, бабки-«повитухи» практикували на Русі з давніх-давен. Саме їх можна вважати першими надавачами медичних послуг немовлятам і породіллям.
Перші друковані видання про дитячі недуги почали з’являтися з XV‒XVII ст. Зокрема «Книга про дитячі хвороби» Павла Багеллярда, викладача медицини в Падуанському університеті, датується 21 квітня 1472 р. У ній автор зібрав поради акушеркам стосовно вигодовування немовлят та догляду за ними, а також розповів про деякі дитячі захворювання.
Наступного року в Німеччині побачила світ книга Варфоломія Метлінгера «Регламент малих дітей. Як слід доглядати за дітьми — здоровими і хворими від їх народження до семирічного віку». Про важливість праці німецького лікаря свідчить той факт, що впродовж наступних 27 років її перевидавали 5 разів. Окрім рекомендацій щодо догляду за немовлятами і дітьми раннього віку Метлінгер описав 25 захворювань, які вважав основними причинами дитячої смертності. Серед них гідроцефалія, менінгіт, судоми, паралічі та ін.
В Україні зародження педіатрії пов’язують з діяльністю Києво-Могилянської академії (XVII ст.), вищого навчального закладу, де вперше в Україні у 1802 р. запровадили викладання курсу медичних дисциплін. Один з її випускників, відомий тогочасний лікар Нестор Амбодик-Максимович (1742‒1812) видав перший підручник з акушерства «Искусство повивания или наука о бабьичем деле». Одна з його частин була присвячена педіатричним аспектам: визначенню доношеності і недоношеності дітей; особливостям їхньої фізіології; методам лікування дитячих недуг (кір, кашлюк, гельмінтози).
У ХІХ ст. у галузі педіатрії працювали такі науковці, як С.Ф. Хотовицький, М.П. Гундобін, І.В. Троїцький. Зокрема С.Ф. Хотовицький видав перше в Російській імперії оригінальне керівництво «Педіятрика» (1847 р.), низку праць з гігієни, інфекційних захворювань, судової медицини, про вплив захворювань і звичок жінок на розвиток патологій плода.
Приблизно у той же час починають з’являтися перші дитячі лікарні, а педіатрію виділяють в окрему галузь наукової і практичної медицини. Медична рада Університету Святого Володимира з метою поглиблення знань з педіатрії скеровує першого керівника кафедри акушерства за кордон. Повернувшись, він повинен був написати курс лекцій для українських студентів. У 1848 р., коли кафедру очолював О.П. Матвєєв, її перейменували на «кафедру акушерства, женских и детских болезней» та запровадили окремий лекційний курс з педіатрії.
У 1865 р. він став обов’язковим для всіх слухачів медичного факультету Університету Святого Володимира у Києві. Водночас у Києві розпочало свою роботу перше в Україні «Общество детских врачей». Ще за п’ять років І.В. Троїцький створив і очолив Київський осередок педіатрів. Він також брав участь у заснуванні Міжнародного осередку дитячих лікарів і був дотичним до проведення першого міжнародного з’їзду педіатрів. Загалом виступав на 6 міжнародних з’їздах педіатрів з доповідями про історію педіатрії.
У 1891 р. на кошти дружини київського міського губернатора О.П. Демидової в Олександрівській лікарні побудували дитячу клініку. Очолив її основоположник дитячої хірургії в Україні, професор кафедри дитячих хвороб Київського університету В.Є. Чернов. Він був фахівцем широкого профілю — педіатром, дитячим інфекціоністом і хірургом водночас. У клініці впроваджували нові методи діагностики та лікування.
До київської школи педіатрів належали І.В. Троїцький, Є.Л. Скловський, Л.О. Фінкільштейн, А.О. Карницький, А.З. Лазарєв, С.Г. Гоготидзе, В.Л. Жуковський, І.М. Ямпольський, Е.Г. Сонгайло. Вони не лише розвивали педіатричну науку, але й переймалися проблемами практичної медицини — сприяли створенню дитячих консультацій, амбулаторій, ясел.
Професор Є.Л. Скловський після 1917 р. очолив відділ охорони материнства і дитинства при Наркоматі охорони здоров’я, а від 1928 р. завідував кафедрою дитячих хвороб в Клінічному інституті підвищення кваліфікації лікарів (тепер Національна медична академія післядипломної освіти имені П.Л. Шупика).
Коли у 1921 р. об’єднали медичний факультет Київського університету і Жіночий медичний інститут та створили Київський медичний інститут, програму підготовки лікарів змінили. З 1925 р. студенти V курсу проходили спеціалізацію за напрямками: терапія, хірургія, охорона материнства і дитинства, санітарно-гігієнічна справа. Працівники кафедри педіатрії під керівництвом Ф.Д. Румянцева читали лекції на терапевтичному та санітарно-гігієнічному факультетах. Програма з педіатрії мала три розділи: пропедевтика, інфекційні та соматичні хвороби.
Після Другої світової війни педіатричні кафедри були розділені на кафедри пропедевтичної, факультетської і госпітальної педіатрії, а потім виокремилися кафедра дитячих інфекційних хвороб та кафедра педіатрії для студентів непедіатричного профілю. Медичні інститути та університети запрацювали у Сімферополі, Вінниці, Чернівцях, Тернополі, Донецьку, Ужгороді. Були створені науково-дослідні інститути охорони материнства і дитинства у Харкові (1923 р.), Києві (1929 р.), Одесі, Дніпропетровську, Львові. Також було сформовано систему післядипломного навчання лікарів.
Розвиток педіатрії у Львові
Викладання педіатрії у Львові розпочалося у 1904 р., коли на медичному факультеті Львівського університету відкрилася кафедра педіатрії — перша у Західному регіоні України. У 1909 р. для неї побудували дитячу клініку, фасад якої прикрасили фігуркою дитини «Сповинуте немовля». Ця емблема Флорентійського виховного дому для покинутих дітей, яку створив скульптор Лука делла Роббіа (орієнтовно у 1400 р.), згодом стала одним із символів педіатрії.
Професор Ян Рачинський, перший завідувач кафедри, очолював її з 1904 по 1918 р. Його доповідь у 1918 р. про вплив сонячного світла на мінеральний обмін, обмін фосфору і кальцію в кістках започаткувала боротьбу з рахітом у дітей. Колега Рачинського, професор Станіслав Прогульський, вивчав використання білкових сумішей для лікування диспепсії. Життя професора Прогульського завершилося трагічно — його розстріляли разом з 36 професорами львівських вищих навчальних закладів у липні 1941 р., під час окупації Львова німецькими військами.
Наступним завідувачем кафедри був професор Франц Гроєр, знаний науковець і лікар. Він керував кафедрою з 1918 по 1946 р. та поєднував науково-педагогічну діяльність з посадою Головного педіатра області, керівника Науково-дослідного інституту охорони материнства та дитинства. Під час його роботи клініка дитячих захворювань стала багатопрофільним дитячим стаціонаром, де проводили наукові дослідження низки інфекційних недуг: дифтерії, кору, туберкульозу; розробляли принципи дієтотерапії, діагностики і лікування ендокринних порушень. Після переїзду професора Ф. Гроєра до Польщі кафедрою педіатрії з 1946 по 1950 р. керував його учень професор С.І. Коржинський, автор книги «Невідкладна педіатрія», який заклав основи сучасної посиндромної інтенсивної терапії в педіатрії.
З 1950 по 1970 р. кафедру очолював професор С.І. Ігнатов, автор відомих монографій та підручників: «Кір», «Фармакотерапія», «Боротьба з шлунково-кишковими захворюваннями у дітей», «Клінічне обстеження дитини», «Черевний тиф і паратифи в дитячому віці». Професор Ігнатов був першим деканом педіатричного факультету, створеного у 1951 р., протягом 20 років очолював Львівське педіатричне товариство, був членом редакційної ради журналу «Педіатрія».
Основним напрямком наукових досліджень кафедри було вивчення вікових особливостей дитячого організму в нормі і при патології, а з 70-х років — визначення особливостей ліпідного і водно-сольового обміну, кислотно-основного балансу за різної патології у дітей.
З 2000 р. кафедру очолює д. мед. н., професор С.Л. Няньковський, член Правління асоціації педіатрів України. У 2016 р. кафедра педіатрії була реорганізована шляхом поділу її на дві кафедри: «Педіатрії № 1» та «Педіатрії № 2». Наукова та викладацька робота кафедр триває.
