Етичний кодекс фармацевтичних працівників України [Фармацевтичний етичний кодекс України]
Становлення і розвиток фармацевтичного ринку України зумовили необхідність вирішити цілу низку нових проблем, пов’язаних із захистом прав споживача від незаконної діяльності деяких суб’єктів господарювання, проникненням на ринок фальсифікованих, субстандартних, незареєстрованих лікарських засобів, нечесною конкуренцією, використанням досягнень фармації в антигуманних цілях.
Важливою умовою вирішення зазначених проблем є введення у фармацевтичну практику Етичного кодексу фармацевтичних працівників України.
Увазі спеціалістів, фармацевтичної громадськості, населення України пропонується проект Етичного кодексу фармацевтичних працівників України, розроблений громадською організацією „Харківська обласна асоціація фармацевтичних працівників” (президент – В.П Черних., віце-президент – А.С. Немченко), вченими Національного фармацевтичного університету, Державною інспекцією з контролю якості лікарських засобів в Харківській області, керівниками практичних закладів фармації м. Харкова
Розділ І. Загальні принципи та положення
Метою Етичного кодексу фармацевтичних працівників України (далі Кодекс) є декларація фундаментальних принципів професії, що ґрунтується на моральних цінностях і зобов’язаннях. Кодекс визначає етичні норми професійної поведінки і відповідальності, якими повинні керуватися провізори та фармацевти, працюючи в умовах формування ринкових відносин, коли зростає роль та значимість фармацевтичної професії.
Кодекс зазначає, що основним завданням у діяльності фармацевтичних працівників є збереження життя та охорона здоров’я людини згідно із принципом біоетики „не нашкодь” не тільки всьому живому, але й екосистемі загалом. Проект покликаний захищати гідність та право на охорону здоров’я людини і суспільства в цілому, а також визначати права та моральну відповідальність фармацевтичних працівників.
Кодекс є сукупністю норм фармацевтичної етики і деонтології в процесі надання кваліфікованої, доступної і своєчасної фармацевтичної допомоги населенню, спрямованих на формування довіри до професійної діяльності провізорів і фармацевтів та підвищення статусу й іміджу фармацевтичної професії у суспільстві.
Професійна етика фармацевтичних працівників – складова загальної етики – є наукою про норми поведінки працівників фармації у процесі здійснення професійної діяльності. Професійна етика має глибокі історичні корені, ґрунтується на прикладах моральної поведінки кращих представників фармацевтичної галузі багатьох поколінь.
Професійна етика фармацевтичного працівника будується на принципах законності, професіоналізму та компетентності, об’єктивності та чесності, партнерства та незалежності, гуманності, конфіденційності та індивідуального підходу до кожного пацієнта.
Кодекс призначений для регулювання етичних відносин у випадку конфліктних ситуацій шляхом залучення спеціальних уповноважених органів (комітетів з фармацевтичної етики, ін.).
Кодекс розроблений з урахуванням офіційних матеріалів Всесвітньої організації охорони здоров’я, Міжнародної фармацевтичної федерації, Міжнародної медичної асоціації, Фармацевтичної групи Європейського Союзу.
Законодавчою базою Кодексу є закони України „Про основи законодавства охорони здоров’я”, „Про лікарські засоби”, захисту прав споживачів, „Про рекламу”, Громадянський кодекс та інші законодавчі акти України.
Розділ ІІ. Фармацевтичний працівник у сучасному суспільстві
2.1. Основним завданням діяльності фармацевта є збереження та зміцнення здоров’я людини, а також відповідність таким основним вимогам:
високий професіоналізм та компетентність;
сприяння раціональному призначенню й використанню лікарських засобів (далі ЛЗ) та виробів медичного призначення (далі ВМП);
забезпечення гарантій якості та безпечності застосування ЛЗ та ВМП, а також недопущення помилок під час виготовлення, контролю, просування та відпуску ЛЗ;
участь у боротьбі з розробкою, виготовленням, просуванням та розповсюдженням фальсифікованих, субстандартних, незареєстрованих в Україні ЛЗ та ВМП в особистих комерційних інтересах.
2.2. Фармацевтичний працівник повинен:
сприяти збереженню здоров’я населення, зокрема профілактиці захворювань;
дотримуватись норм фармацевтичної етики та деонтології, постійно підвищувати рівень професійних знань, умінь та навичок;
виконувати свої професійні обов’язки сумлінно, зберігаючи свою професійну незалежність;
берегти гідність та честь працівника фармацевтичної галузі, утримуватись від будь-яких вчинків та дій, що можуть викликати негативне ставлення до професії, навіть якщо це не пов’язано з практичною діяльністю;
володіти повною інформацією про ЛЗ, зокрема про їх побічну дію та протипоказання до вживання, а також гарантувати, що усі види інформації та реклами є правдивими й відповідають вимогам професійної етики.
2.3. Фармацевтичний працівник в процесі діяльності, яка пов’язана з рекламою ЛЗ та ВМП, повинен керуватися лише чинним законодавством з дотриманням таких етичних принципів та моральних норм:
рекламувати можна тільки безрецептурні ЛЗ та ВМП;
неприпустимою є реклама, яка порушує загальноприйняті норми гуманності та моралі, спонукає до насильства, агресії, небезпечних дій, що завдають шкоди здоров’ю людини, створює помилкові уявлення про рекламовану продукцію і стає причиною невиправданого самолікування;
неетичною слід вважати рекламу, яка вводить в оману споживача та містить некоректні порівняння з товарами інших виробників;
недотримання принципів законності, професіоналізму, об’єктивності, коректності реклами є порушенням етичних норм просування (дистрибуції) ЛЗ і ВМП.
2.4. З метою розвитку охорони здоров’я та фармацевтичної галузі, а також покращення іміджу професії, фармацевтичні працівники повинні брати активну участь у діяльності національних і міжнародних громадських та професійних організацій, сприяти вдосконаленню нормативно-правової бази фармацевтичної галузі, займати активну громадську позицію.
Розділ ІІІ. Відносини між фармацевтичним працівником і пацієнтом
3.1. Фармацевтичний працівник є головним спеціалістом із забезпечення пацієнтів ЛЗ та ВМП, який плідно співпрацює з лікарем та хворим.
Пріоритетом для фармацевтичного працівника повинні бути інтереси пацієнта, турбота про його здоров’я.
3.2. Фармацевтичний працівник зобов’язаний надавати фармацевтичну допомогу кожній людині незалежно від національності, політичних та релігійних переконань, майнового стану, статі, віку та соціального статусу.
3.3. Визначальними у відносинах між фармацевтичним працівником і пацієнтом є повага до пацієнта, а також пріоритет його прав та інтересів.
Фармацевтичний працівник повинен:
із повагою ставитись до пацієнта, знаходити індивідуальний підхід до кожного відвідувача;
володіти психологічними навичками спілкування для досягнення довіри та порозуміння між ним та пацієнтом;
діяти відкрито, чесно та об’єктивно, не використовуючи в особистих інтересах чи в інтересах своєї установи необізнаність та непоінформованість пацієнта про ЛЗ та ВМП, не чинити на нього тиску (у будь-якій формі).
3.4. Фармацевтичний працівник повинен виконувати вимоги деонтології, а саме:
бути чуйним, доброзичливим та уважним до пацієнта;
стежити за своїм мовленням, жестами та мімікою, звертатись до пацієнта чітко та достатньо голосно, привертаючи увагу своїм належним виглядом;
вміти вислухати пацієнта та завжди знаходити з ним спільну мову;
мати бездоганно чистий, охайний, спеціальний одяг ділового стилю.
Для кожного фармацевтичного працівника повсякденною нормою повинно стати: привітне звертання, ввічливість, прихильність та бажання полегшити хворобу пацієнта, що сприятиме підвищенню авторитету фахівця та довіри до його порад.
3.5. Фармацевтичний працівник зобов’язаний:
надати пацієнту всю необхідну інформацію про ЛЗ та ВМП (про спосіб вживання, терміни та частоту, протипоказання, побічні ефекти, зберігання в домашніх аптечках, взаємодію з іншими ліками, алкоголем, продуктами харчування тощо);
здійснити ефективну фармацевтичну опіку щодо профілактики або лікування того чи іншого захворювання;
дати пацієнту можливість остаточного вибору ЛЗ та ВМП;
зберігати конфіденційність інформації про хворобу пацієнта, що є професійною таємницею, окрім випадків, передбачених законодавством;
звертати увагу на можливу взаємодію ЛЗ у разі їх одночасного вживання, інформувати про це пацієнта;
у разі необхідності надати першу долікарняну допомогу хворому.
3.6. Фармацевтичний працівник має право відмовити у відпуску та продажу ЛЗ у разі, якщо немає рецепта, або коли ЛЗ може зашкодити здоров’ю пацієнта через його вік чи стан (алкогольне сп’яніння, наркотична залежність, відсутність медичних показань, тощо).
Розділ IV. Відносини між фармацевтичним працівником і лікарем
4.1. Головним у відносинах між фармацевтичним та медичним працівниками як колег є загальна мета – збереження здоров’я пацієнта.
Фармацевтичний працівник як фахівець в галузі лікознавства зобов’язаний:
інформувати лікаря про ЛЗ, їх наявність, особливості фармакотерапії, використання аналогів;
надавати лікарю повну інформацію про нові профілактичні, діагностичні та лікувальні засоби;
вимагати від лікаря чіткого виконання встановлених нормативними актами правил виписування рецептів;
виявляти помилки у прописуванні ЛЗ та обговорювати їх тільки з медичним працівником.
Слід пам’ятати, що навіть незначна неточність у прописуванні, виготовленні та наданні інформації щодо ЛЗ може призвести до невиправних наслідків та зашкодити здоров’ю пацієнта.
4.2. Професійні відносини між фармацевтичним працівником та лікарем повинні ґрунтуватись на засадах партнерства, взаємної поваги та довіри, підтримання авторитету один одного в очах громадськості.
Фармацевтичний працівник не повинен:
вибирати та пропонувати пацієнтові ЛЗ на власний розсуд, оскільки він не має достатньої інформації щодо індивідуальних особливостей організму пацієнта та перебігу хвороби;
допускати випадки нетактовних висловлювань на адресу лікаря у присутності пацієнта.
Разом із тим лікар не повинен принижувати професійну роль та гідність фармацевтичного працівника.
4.3. Співпраця фармацевтичного працівника та лікаря повинна бути спрямованою на вибір найбільш ефективних та доступних ЛЗ, оптимальної лікарської форми та дози, раціональної схеми лікування та способу їх вживання.
Фармацевтичний працівник повинен зробити все можливе для забезпечення пацієнта ЛЗ відповідно до показань, хімічного складу, дозування, форми відпуску та кількості, прописаних лікарем.
4.4. Співпраця фармацевтичного працівника з медичними представниками фармацевтичних компаній і лікарями з просування ЛЗ повинно базуватися не тільки на економічних характеристиках ліків, а й на показниках їх якості, ефективності та біодоступності.
Розділ V. Відносини фармацевтичного працівника з колегами
5.1 Фармацевтичний працівник повинен будувати відносини з колегами на основі взаємної поваги, довіри, з дотриманням професійної етики. Він повинен:
бути носієм високих морально-етичних принципів своєї професії, бути добродійним, чесним і справедливим;
виявляти терпіння, лояльність і розуміння різних (альтернативних) думок, етнокультурних норм і вірувань своїх колег, поважати їх погляди і переконання;
бути коректним і доброзичливим до колег, поважати працю й досвід кожного члена колективу;
надавати допомогу і передавати професійний досвід молодим колегам, сприяти їх етичному вихованню;
поважати своїх наставників, старших колег, шанувати ветеранів закладу;
виявляти професійність і корпоративну солідарність, всіляко сприяти покращенню іміджу фармацевтичної професії;
дотримуватися прийнятих у колективі морально-етичних традицій;
бути прикладом моральної поведінки не тільки для колективу, але й для населення.
5.2. Фармацевтичний працівник повинен формувати і підтримувати сприятливий етично-психологічний клімат у колективі закладу, не мати шкідливих звичок, не виявляти особливостей свого характеру, що є морально неприйнятними.
5.3. Фармацевтичний працівник зобов’язаний засуджувати некомпетентність і непрофесійні дії колег, які можуть завдати шкоди здоров’ю населення. Критика на адресу колеги повинна бути аргументованою, висловленою в коректній формі та стосуватися професійної діяльності. Зауваження колегам у присутності пацієнтів, сторонніх осіб та поза стінами установи не допустимі.
5.4. Керівник фармацевтичної організації повинен пам’ятати, що право на керівництво повинне ґрунтуватися не тільки на адміністративному положенні, але й на принципах гуманізму та моралі, високої професійності та заслуженого авторитету.
Розділ VI. Фармацевт і науковий прогрес
6.1. Фармацевтичний працівник зобов’язаний підвищувати свій професійний рівень та практичні навички, а також використовувати у своїй діяльності сучасні досягнення фармацевтичної науки та суміжних з нею галузей знань (медицини, хімії, біології, психології, соціології, екології тощо).
6.2. Фармацевтичний працівник повинен сприяти проведенню різних досліджень (медико-фармацевтичних, організаційно-економічних, фармакоекономічних, маркетингових, соціологічних та інших), метою яких є підвищення ефективності та доступності надання населенню фармацевтичної допомоги та які узгоджені з етичним комітетом, а також запобігати проведенню псевдонаукових досліджень, що не відповідають загальновизнаним гуманним принципам, морально-етичним нормам та етнокультурним і релігійним особливостям регіонів, де вони працюють.
6.3. Під час проведення доклінічних, клінічних досліджень ЛЗ, реєстрації, виробництва та їх реалізації фармацевтичний працівник повинен керуватися вимогами міжнародних стандартів (GLP, GCP, GMP, GDP, GPP), рекомендаціями ВООЗ і ММФ, національної законодавчої бази, яка регулює фармацевтичну діяльність.
6.4. Клінічні дослідження нових ЛЗ повинні здійснюватись відповідно до біоетичних принципів, за добровільної згоди пацієнта та у випадку повної доступності інформації про заплановані дослідження.
Під час проведення медико-біологічних досліджень фармацевт повинен гуманно ставитись до піддослідних тварин.
Розділ VII. Дія Етичного кодексу фармацевтичного працівника. Відповідальність за його порушення та порядок його перегляду
7.1 Даний Кодекс діє на всій території України та регулює етичні норми професійної діяльності фармацевтичних працівників за усіма її напрямками. Етичного кодексу повинні дотримуватись усі фармацевтичні установи, заклади, організації в усіх сферах фармацевтичної галузі: освіти, науки, контролю якості ЛЗ, виробництва, оптової та роздрібної реалізації, інформації та реклами.
7.2 Фармацевтичний працівник несе відповідальність за порушення принципів та норм професійної етики і деонтології перед фармацевтичною спільнотою, а також згідно з діючим Законом України, якщо ці порушення одночасно стосуються його норм.
7.3 Перегляд, зміни та доповнення до Кодексу повинні вносити фармацевтичні асоціації під час з’їздів та конференцій, які проводить МОЗ України.
Етичний кодекс фармацевтичних працівників України
[Фармацевтичний етичний кодекс України]
Становлення і розвиток фармацевтичного ринку України зумовили необхідність вирішити цілу низку нових проблем, пов’язаних із захистом прав споживача від незаконної діяльності деяких суб’єктів господарювання, проникненням на ринок фальсифікованих, субстандартних, незареєстрованих лікарських засобів, нечесною конкуренцією, використанням досягнень фармації в антигуманних цілях.
Важливою умовою вирішення зазначених проблем є введення у фармацевтичну практику Етичного кодексу фармацевтичних працівників України.
Увазі спеціалістів, фармацевтичної громадськості, населення України пропонується проект Етичного кодексу фармацевтичних працівників України, розроблений громадською організацією „Харківська обласна асоціація фармацевтичних працівників” (президент – В.П Черних., віце-президент – А.С. Немченко), вченими Національного фармацевтичного університету, Державною інспекцією з контролю якості лікарських засобів в Харківській області, керівниками практичних закладів фармації м. Харкова
Розділ І. Загальні принципи та положення
Метою Етичного кодексу фармацевтичних працівників України (далі Кодекс) є декларація фундаментальних принципів професії, що ґрунтується на моральних цінностях і зобов’язаннях. Кодекс визначає етичні норми професійної поведінки і відповідальності, якими повинні керуватися провізори та фармацевти, працюючи в умовах формування ринкових відносин, коли зростає роль та значимість фармацевтичної професії.
Кодекс зазначає, що основним завданням у діяльності фармацевтичних працівників є збереження життя та охорона здоров’я людини згідно із принципом біоетики „не нашкодь” не тільки всьому живому, але й екосистемі загалом. Проект покликаний захищати гідність та право на охорону здоров’я людини і суспільства в цілому, а також визначати права та моральну відповідальність фармацевтичних працівників.
Кодекс є сукупністю норм фармацевтичної етики і деонтології в процесі надання кваліфікованої, доступної і своєчасної фармацевтичної допомоги населенню, спрямованих на формування довіри до професійної діяльності провізорів і фармацевтів та підвищення статусу й іміджу фармацевтичної професії у суспільстві.
Професійна етика фармацевтичних працівників – складова загальної етики – є наукою про норми поведінки працівників фармації у процесі здійснення професійної діяльності. Професійна етика має глибокі історичні корені, ґрунтується на прикладах моральної поведінки кращих представників фармацевтичної галузі багатьох поколінь.
Професійна етика фармацевтичного працівника будується на принципах законності, професіоналізму та компетентності, об’єктивності та чесності, партнерства та незалежності, гуманності, конфіденційності та індивідуального підходу до кожного пацієнта.
Кодекс призначений для регулювання етичних відносин у випадку конфліктних ситуацій шляхом залучення спеціальних уповноважених органів (комітетів з фармацевтичної етики, ін.).
Кодекс розроблений з урахуванням офіційних матеріалів Всесвітньої організації охорони здоров’я, Міжнародної фармацевтичної федерації, Міжнародної медичної асоціації, Фармацевтичної групи Європейського Союзу.
Законодавчою базою Кодексу є закони України „Про основи законодавства охорони здоров’я”, „Про лікарські засоби”, захисту прав споживачів, „Про рекламу”, Громадянський кодекс та інші законодавчі акти України.
Розділ ІІ. Фармацевтичний працівник у сучасному суспільстві
2.1. Основним завданням діяльності фармацевта є збереження та зміцнення здоров’я людини, а також відповідність таким основним вимогам:
високий професіоналізм та компетентність;
сприяння раціональному призначенню й використанню лікарських засобів (далі ЛЗ) та виробів медичного призначення (далі ВМП);
забезпечення гарантій якості та безпечності застосування ЛЗ та ВМП, а також недопущення помилок під час виготовлення, контролю, просування та відпуску ЛЗ;
участь у боротьбі з розробкою, виготовленням, просуванням та розповсюдженням фальсифікованих, субстандартних, незареєстрованих в Україні ЛЗ та ВМП в особистих комерційних інтересах.
2.2. Фармацевтичний працівник повинен:
сприяти збереженню здоров’я населення, зокрема профілактиці захворювань;
дотримуватись норм фармацевтичної етики та деонтології, постійно підвищувати рівень професійних знань, умінь та навичок;
виконувати свої професійні обов’язки сумлінно, зберігаючи свою професійну незалежність;
берегти гідність та честь працівника фармацевтичної галузі, утримуватись від будь-яких вчинків та дій, що можуть викликати негативне ставлення до професії, навіть якщо це не пов’язано з практичною діяльністю;
володіти повною інформацією про ЛЗ, зокрема про їх побічну дію та протипоказання до вживання, а також гарантувати, що усі види інформації та реклами є правдивими й відповідають вимогам професійної етики.
2.3. Фармацевтичний працівник в процесі діяльності, яка пов’язана з рекламою ЛЗ та ВМП, повинен керуватися лише чинним законодавством з дотриманням таких етичних принципів та моральних норм:
рекламувати можна тільки безрецептурні ЛЗ та ВМП;
неприпустимою є реклама, яка порушує загальноприйняті норми гуманності та моралі, спонукає до насильства, агресії, небезпечних дій, що завдають шкоди здоров'ю людини, створює помилкові уявлення про рекламовану продукцію і стає причиною невиправданого самолікування;
неетичною слід вважати рекламу, яка вводить в оману споживача та містить некоректні порівняння з товарами інших виробників;
недотримання принципів законності, професіоналізму, об'єктивності, коректності реклами є порушенням етичних норм просування (дистрибуції) ЛЗ і ВМП.
2.4. З метою розвитку охорони здоров’я та фармацевтичної галузі, а також покращення іміджу професії, фармацевтичні працівники повинні брати активну участь у діяльності національних і міжнародних громадських та професійних організацій, сприяти вдосконаленню нормативно-правової бази фармацевтичної галузі, займати активну громадську позицію.
Розділ ІІІ. Відносини між фармацевтичним працівником і пацієнтом
3.1. Фармацевтичний працівник є головним спеціалістом із забезпечення пацієнтів ЛЗ та ВМП, який плідно співпрацює з лікарем та хворим.
Пріоритетом для фармацевтичного працівника повинні бути інтереси пацієнта, турбота про його здоров’я.
3.2. Фармацевтичний працівник зобов’язаний надавати фармацевтичну допомогу кожній людині незалежно від національності, політичних та релігійних переконань, майнового стану, статі, віку та соціального статусу.
3.3. Визначальними у відносинах між фармацевтичним працівником і пацієнтом є повага до пацієнта, а також пріоритет його прав та інтересів.
Фармацевтичний працівник повинен:
із повагою ставитись до пацієнта, знаходити індивідуальний підхід до кожного відвідувача;
володіти психологічними навичками спілкування для досягнення довіри та порозуміння між ним та пацієнтом;
діяти відкрито, чесно та об’єктивно, не використовуючи в особистих інтересах чи в інтересах своєї установи необізнаність та непоінформованість пацієнта про ЛЗ та ВМП, не чинити на нього тиску (у будь-якій формі).
3.4. Фармацевтичний працівник повинен виконувати вимоги деонтології, а саме:
бути чуйним, доброзичливим та уважним до пацієнта;
стежити за своїм мовленням, жестами та мімікою, звертатись до пацієнта чітко та достатньо голосно, привертаючи увагу своїм належним виглядом;
вміти вислухати пацієнта та завжди знаходити з ним спільну мову;
мати бездоганно чистий, охайний, спеціальний одяг ділового стилю.
Для кожного фармацевтичного працівника повсякденною нормою повинно стати: привітне звертання, ввічливість, прихильність та бажання полегшити хворобу пацієнта, що сприятиме підвищенню авторитету фахівця та довіри до його порад.
3.5. Фармацевтичний працівник зобов’язаний:
надати пацієнту всю необхідну інформацію про ЛЗ та ВМП (про спосіб вживання, терміни та частоту, протипоказання, побічні ефекти, зберігання в домашніх аптечках, взаємодію з іншими ліками, алкоголем, продуктами харчування тощо);
здійснити ефективну фармацевтичну опіку щодо профілактики або лікування того чи іншого захворювання;
дати пацієнту можливість остаточного вибору ЛЗ та ВМП;
зберігати конфіденційність інформації про хворобу пацієнта, що є професійною таємницею, окрім випадків, передбачених законодавством;
звертати увагу на можливу взаємодію ЛЗ у разі їх одночасного вживання, інформувати про це пацієнта;
у разі необхідності надати першу долікарняну допомогу хворому.
3.6. Фармацевтичний працівник має право відмовити у відпуску та продажу ЛЗ у разі, якщо немає рецепта, або коли ЛЗ може зашкодити здоров’ю пацієнта через його вік чи стан (алкогольне сп’яніння, наркотична залежність, відсутність медичних показань, тощо).
Розділ IV. Відносини між фармацевтичним працівником і лікарем
4.1. Головним у відносинах між фармацевтичним та медичним працівниками як колег є загальна мета – збереження здоров’я пацієнта.
Фармацевтичний працівник як фахівець в галузі лікознавства зобов’язаний:
інформувати лікаря про ЛЗ, їх наявність, особливості фармакотерапії, використання аналогів;
надавати лікарю повну інформацію про нові профілактичні, діагностичні та лікувальні засоби;
вимагати від лікаря чіткого виконання встановлених нормативними актами правил виписування рецептів;
виявляти помилки у прописуванні ЛЗ та обговорювати їх тільки з медичним працівником.
Слід пам’ятати, що навіть незначна неточність у прописуванні, виготовленні та наданні інформації щодо ЛЗ може призвести до невиправних наслідків та зашкодити здоров’ю пацієнта.
4.2. Професійні відносини між фармацевтичним працівником та лікарем повинні ґрунтуватись на засадах партнерства, взаємної поваги та довіри, підтримання авторитету один одного в очах громадськості.
Фармацевтичний працівник не повинен:
вибирати та пропонувати пацієнтові ЛЗ на власний розсуд, оскільки він не має достатньої інформації щодо індивідуальних особливостей організму пацієнта та перебігу хвороби;
допускати випадки нетактовних висловлювань на адресу лікаря у присутності пацієнта.
Разом із тим лікар не повинен принижувати професійну роль та гідність фармацевтичного працівника.
4.3. Співпраця фармацевтичного працівника та лікаря повинна бути спрямованою на вибір найбільш ефективних та доступних ЛЗ, оптимальної лікарської форми та дози, раціональної схеми лікування та способу їх вживання.
Фармацевтичний працівник повинен зробити все можливе для забезпечення пацієнта ЛЗ відповідно до показань, хімічного складу, дозування, форми відпуску та кількості, прописаних лікарем.
4.4. Співпраця фармацевтичного працівника з медичними представниками фармацевтичних компаній і лікарями з просування ЛЗ повинно базуватися не тільки на економічних характеристиках ліків, а й на показниках їх якості, ефективності та біодоступності.
Розділ V. Відносини фармацевтичного працівника з колегами
5.1 Фармацевтичний працівник повинен будувати відносини з колегами на основі взаємної поваги, довіри, з дотриманням професійної етики. Він повинен:
бути носієм високих морально-етичних принципів своєї професії, бути добродійним, чесним і справедливим;
виявляти терпіння, лояльність і розуміння різних (альтернативних) думок, етнокультурних норм і вірувань своїх колег, поважати їх погляди і переконання;
бути коректним і доброзичливим до колег, поважати працю й досвід кожного члена колективу;
надавати допомогу і передавати професійний досвід молодим колегам, сприяти їх етичному вихованню;
поважати своїх наставників, старших колег, шанувати ветеранів закладу;
виявляти професійність і корпоративну солідарність, всіляко сприяти покращенню іміджу фармацевтичної професії;
дотримуватися прийнятих у колективі морально-етичних традицій;
бути прикладом моральної поведінки не тільки для колективу, але й для населення.
5.2. Фармацевтичний працівник повинен формувати і підтримувати сприятливий етично-психологічний клімат у колективі закладу, не мати шкідливих звичок, не виявляти особливостей свого характеру, що є морально неприйнятними.
5.3. Фармацевтичний працівник зобов’язаний засуджувати некомпетентність і непрофесійні дії колег, які можуть завдати шкоди здоров'ю населення. Критика на адресу колеги повинна бути аргументованою, висловленою в коректній формі та стосуватися професійної діяльності. Зауваження колегам у присутності пацієнтів, сторонніх осіб та поза стінами установи не допустимі.
5.4. Керівник фармацевтичної організації повинен пам'ятати, що право на керівництво повинне ґрунтуватися не тільки на адміністративному положенні, але й на принципах гуманізму та моралі, високої професійності та заслуженого авторитету.
Розділ VI. Фармацевт і науковий прогрес
6.1. Фармацевтичний працівник зобов’язаний підвищувати свій професійний рівень та практичні навички, а також використовувати у своїй діяльності сучасні досягнення фармацевтичної науки та суміжних з нею галузей знань (медицини, хімії, біології, психології, соціології, екології тощо).
6.2. Фармацевтичний працівник повинен сприяти проведенню різних досліджень (медико-фармацевтичних, організаційно-економічних, фармакоекономічних, маркетингових, соціологічних та інших), метою яких є підвищення ефективності та доступності надання населенню фармацевтичної допомоги та які узгоджені з етичним комітетом, а також запобігати проведенню псевдонаукових досліджень, що не відповідають загальновизнаним гуманним принципам, морально-етичним нормам та етнокультурним і релігійним особливостям регіонів, де вони працюють.
6.3. Під час проведення доклінічних, клінічних досліджень ЛЗ, реєстрації, виробництва та їх реалізації фармацевтичний працівник повинен керуватися вимогами міжнародних стандартів (GLP, GCP, GMP, GDP, GPP), рекомендаціями ВООЗ і ММФ, національної законодавчої бази, яка регулює фармацевтичну діяльність.
6.4. Клінічні дослідження нових ЛЗ повинні здійснюватись відповідно до біоетичних принципів, за добровільної згоди пацієнта та у випадку повної доступності інформації про заплановані дослідження.
Під час проведення медико-біологічних досліджень фармацевт повинен гуманно ставитись до піддослідних тварин.
Розділ VII. Дія Етичного кодексу фармацевтичного працівника. Відповідальність за його порушення та порядок його перегляду
7.1 Даний Кодекс діє на всій території України та регулює етичні норми професійної діяльності фармацевтичних працівників за усіма її напрямками. Етичного кодексу повинні дотримуватись усі фармацевтичні установи, заклади, організації в усіх сферах фармацевтичної галузі: освіти, науки, контролю якості ЛЗ, виробництва, оптової та роздрібної реалізації, інформації та реклами.
7.2 Фармацевтичний працівник несе відповідальність за порушення принципів та норм професійної етики і деонтології перед фармацевтичною спільнотою, а також згідно з діючим Законом України, якщо ці порушення одночасно стосуються його норм.
7.3 Перегляд, зміни та доповнення до Кодексу повинні вносити фармацевтичні асоціації під час з’їздів та конференцій, які проводить МОЗ України.