ФАРМАКОЛОГІЧНІ МОЖЛИВОСТІ ПОДОЛАННЯ БЕЗСОННЯ
Сон – найзагадковіший та найменш вивчений психічний процес, який в сумі займає майже третину життя кожної людини. Це запорука повноцінного та здорового активного дня. Кожна третя людна у світі стикається з таким розладом сну, як безсоння
Інсомнія може бути наслідком порушенням режиму, стресу, психолого-психіатричних проблем, соматичних розладів, зловживання кофеїнвмісними напоями тощо.
Пацієнти з безсонням скаржитися на труднощі із засинанням або пробудженням, часті переривання нічного сну, денну сонливість, втомлюваність, неможливість концентрації уваги, поганий настрій чи агресію. Все це, звичайно, призводить до порушення якості життя та потребує корекції, яка може бути нефармакологічною у вигляді гігієни сну, нормалізації режиму, когнітивно-поведінкової терапії, та фармакологічною, що здійснюється за допомогою гіпнотиків або снодійних препаратів.
Досі світ знаходить у пошуках «ідеального» снодійного засобу, який би не порушував структуру сну, полегшував засинання та не перешкоджав легкому пробудженню, не впливав би на увагу, пам’ять, реакцію, а його побічні ефекти були мінімізовані та не посилювались у випадку збільшення дози. Гіпнотики можна умовно поділити на п’ять поколінь:
І. Барбітурати та блокатори Н1-гістамінових рецепторів
ІІ. Бензодіазепіни
ІІІ. Z-препарати
IV. Мелатонінергічні препарати
V. Блокатори орексинових рецепторів
Тож розглянемо терапевтичні можливості та особливості застосування цих груп препаратів.
Блокатори гістамінових рецепторів типу Н1
Як відомо, гістамін – це «гормон неспання». Така властивість була помічена під час застосування антигістамінних препаратів першого покоління, що здатні долати гематоенцефалічний бар’єр та викликати сонливість. Наразі у якості снодійного засобу з цієї групи застосовується доксиламіну сукцинат. За типом дії він суттєво відрізняється від препаратів усіх інших груп, бо є препаратом «anti W» (anti-wake) – проти неспання. Тоді як барбітурати, бензодіазепіни та Z-препарати діють як засоби «pro S» (pro sleep) – для сну.
Доксиламіну сукцинат підвищує якість сну та швидкість засинання, при цьому не діє на фази сну і не порушує його структуру, після припинення прийому не розвивається синдрому «відміни» та не формується залежність. На жаль, йому властива холінолітична дія, що обмежує його застосування у пацієнтів з глаукомою, порушеннями серцевого ритму, аденомою передміхурової залози.
Барбітурати
Барбітурати широко використовували у якості снодійних засобів до початку 60-х років минулого століття. Снодійна дія їх обумовлена стимуляцією ГАМК-А-рецептору через зв’язування з b-одиницею, що призводить до збільшення току йонів хлору через канал та розвитку процесів гальмування в ЦНС. Барбітурати володіють широким спектром ефектів: седативний, наркотичний, протисудомний, анксіолітичний, міорелаксуючий, амнестичний.
Саме цій групі притаманна й найбільша кількість побічних ефектів. Вони здатні порушувати структуру сну, до препаратів душе швидко розвивається толерантність, що потребує постійного збільшення дози, барбітурати здатні до кумуляції. Також наслідками застосування цієї групи снодійних є формування залежності, тобто неможливості засинання без медичного «допінгу», розвиток синдромів «відміни» (соматичні порушення, судоми, марення) та «віддачі» (збільшення фази короткого сну та нічні жахи).
Бензодіазепіни
Бензодіазепіни також взаємодіють з ГАМК-А-рецептором ЦНС, що наділяє їх схожими ефектами барбітуратів. Бензодіазепіни позбавлені наркотичної дії, але можуть потенціювати дію алкоголю та засобів для наркозу. Широкого вжитку як гіпнотики вони набули з 1960-х по 1990-ті роки ХХ століття, а далі поступово витіснилися Z-препаратами. Найбільш загрозливим наслідком застосування бензодіазепінів залишається здатність їх викликати залежність. За механізмом розвитку вона нагадує алкогольну залежність та, навіть, має подібні клінічні симптоми. До речі, це дозволяє з успіхом використовувати бензодіазепіни для лікування алкогольного делірію та алкогольних судомних нападів.
Не позбавлені бензодіазепіни й інших побічних ефектів: пригнічення когнітивних функцій, слабкість, порушення структури сну, синдром «віддачі». Для зменшення проявів побічних ефектів можна використовувати препарати з коротким періодом напіввиведення, наприклад, мідазолам.
Z-препарати
До цієї групи препаратів належать золпідем, зопіклон та залепон, які за механізмом дії аналогічні до бензодіазепінів, але відрізняються від них хімічною структурою. Для них характерний лише снодійний та слабкий седативний ефекти. Їх дія на структуру сну не виражена – Z-препарати не пригнічують фазу глибокого сну, полегшують засинання та подовжують загальну тривалість. Як раз препарати цієї групи володіють коротким періодом напіввиведення, що знижує розвиток таких побічних ефектів, як сонливість, порушення пам’яті та концентрації, зниження реакцій. Короткотривале застосування препаратів у середньотерапевтичних дозах до 4-х тижнів не призводить до розвитку залежності.
Мелатонінергічні препарати
Мелатонін – гормон епіфізу, який бере участь у регулюванні циркадних ритмів організму. Є дві групи препаратів, що здатні діяти на систему мелатоніну: препарати самого мелатоніну (мелаксен, віта-мелатонін) та агоністи мелатонінових рецепторів (рамелтеон). Агоністи мелатонінових рецепторів стимулюють обидва їх підтипи – МТ1 та МТ2 – у супрахіазматичному ядрі, що сприяє сну. Рамелтеон можна використовувати у лікуванні хвороби Паркінсона та біполярного афективного розладу. Препарати мелатоніну лікують розлади циркадного ритму, хронічне безсоння, виступають в якості адаптогену. Прийом препаратів цієї групи не призводить до розвитку залежності, синдрому «віддачі» та «відміни», але вони здатні підвищувати рівень пролактину та посилювати депресію.
Блокатори орексинових рецепторів
Орексин – це нейропептид, рецептори до якого розміщені у базальних структурах головного мозку. Орексинові нейрони високоактивні під час неспання та подавляють сон. Якщо є недостатність орексину в структурах ЦНС, можливий розвиток нарколептичного синдрому, який проявляється нападами непереборної сонливості. Таким чином, фармакологічна блокада орексинових рецепторів призводить до засинання.
Селективним інгібітором орексинових рецепторів 1 та 2 є препарат суворексант, який має зворотню дію. Він успішно лікує проблему з засинанням та тривалістю сну. Для нього не зазначено небезпечних побічних ефектів, що притаманні попереднім поколінням снодійних лікарських засобів. Можна вважати, що суворексант наближається до «ідеального гіпнотика».
На сьогоднішній день можливості сомнології не обмежуються використанням лише гіпнотиків. Для корекції порушень сну використовують седативні препарати лікарських рослин, антидепресанти, застосування технік релаксації, методику обмеження сну тощо. Раціональна комбінація фармакологічних та нефармакологічних методів призводить до покращення якості сну та подолання інсомнії.
Інна Чеберніна, асистент кафедри фармакології, клінічної фармакології та клінічної фармації
ДЗ «Луганський державний медичний університет»
