Фармацевт: погляд на професію із аптеки
У День фармацевтичного працівника, який в Україні відзначається у вересні, ми поговорили про роботу і відповідальність фармацевта
Каріна Доманська
– Фармацевт — це не лише той, хто відпускає ліки, — розповідає 19-річна Каріна Доманська, випускниця Житомирського базового фармацевтичного коледжу, яка працює в Бердичеві. — У перші 3 міс роботи більшу частину своєї зарплатні я залишала в аптеці. Мені було важко дивитись на бабусь, яким постійно не вистачало грошей на ліки або які просили замінити тонометр на інший, оскільки той «не підійшов». В аптеці товар не підлягає обміну, тож купувала необхідне за свій кошт.
Дівчина працює в аптеці лише рік і продовжує освіту на фармфакультеті у Вінницькому національному медичному університеті ім. М.І. Пирогова.
– Наша робоча зміна триває близько 12‒13 год, — продовжує Каріна. — Зазвичай вона починається о 8-й. Приходимо щонайменше за 10 хв до початку роботи, переодягаємось, вмикаємо комп’ютер, касовий апарат, відчиняємо двері. Необхідно записати в зошит показники температури та вологості у приміщенні, оскільки це важливо для зберігання ліків. Ввечері зазвичай затримуємось: потрібно обслужити останніх відвідувачів, порахувати кошти й перевдягнутись. Крім того, на початку та наприкінці зміни реєструємо власну температуру тіла, що обумовлено карантинними заходами. Обідня перерва триває 30 хв, проте найчастіше — всього 5.
Оксана Луцюк
Про те, як обрала свою професію, розповідає 49-річна Оксана Луцюк, яка закінчила Вінницький національний медичний університет імені М.І. Пирогова, працювала 25 років фармацевтом, а натепер вже 11 років завідує аптекою:
– Мене завжди цікавили хімія та біологія. Фармацевтом вирішила стати випадково, коли з’ясовувала, де можуть знадобитись ці предмети. Проте й сама аптека мене зачарувала, оскільки в ній виготовляли ліки. Це була своєрідна «кухня», де постійно щось змінюють, перевіряють, підігрівають. Помилок така робота не пробачає. Через свою професію я й досі навіть кулінарні рецепти не сприймаю, якщо там є слова «приблизно», «на око», «на смак». Тож фармакологія, де важливими є точність і співчуття, захопила мене.
Моя донька бачила, наскільки я люблю свою роботу, і з дитинства знала, що піде моїми стопами. Вона закінчила Київський медичний університет, де отримала диплом провізора та має другу освіту психолога. Тепер працює в аптеці в Києві. І як я, горить тим, що робить.
Навантаження в цій роботі великі. Чи ти фармацевт із середньою освітою, чи провізор із вищою, не має значення — всі стоять за першим столом. Як завідувачка я не просто сиджу й слідкую за роботою аптеки, мені доводиться відпускати ліки, відповідати за замовлення, вхідний контроль, сертифікати якості, матеріальну базу. І, звісно, вирішувати конфлікти, які час від часу виникають в торговому залі.
Дівчата, буває, кличуть: «Біжи, твій чай замерз!» Не встигаєш навіть згадати про те, що голодна. Але з часом звикаєш до цієї метушні. Якщо працюєш віддано, то нерідко у відпустках сумуєш за роботою.
Щодня аптекарям доводиться виконувати роль психолога, що стало особливо актуально під час пандемії. Ти маєш підтримати відвідувача, навіть якщо той намагається кричати на тебе, розуміти, що людина здебільшого злиться через хворобу. Крім того, буває таке, що в аптеці відсутні необхідні ліки або їхній відпуск можливий лише за рецептом, якого у відвідувача немає. Інколи людина не може пояснити симптоми і сформулювати, що їй потрібно. Важливо заспокоїти відвідувача, аби він не «накрутив» себе ще більше. Фармацевт — професія, що потребує високого рівня емпатії.
Часто люди звертаються до фармацевта як до лікаря «з усіх хвороб». В поліклініку приходять до окремого спеціаліста — хірурга, кардіолога тощо, в аптеці ж намагаються отримати відповідь на будь-яке питання, пов’язане зі здоров’ям.
Будь-які ліки в руках неука — отрута. Але часто доводиться стикатись із ситуацією, коли в черзі трапляються «порадники». Якщо клієнт повністю перемикається на когось з черги, я замовкаю. Вважаю, що людина, яка вміє критично мислити, не стане слухати будь-кого. Ми обов’язково радимо ті чи інші ліки, якщо цього просить клієнт. Попереджаємо, що навіть найефективніші препарати можуть зашкодити, якщо застосовувати їх неправильно. Прагнемо навчити людину брати на себе відповідальність за своє здоров’я. Ми звикли, що раніше за нас вирішували: коли відпочити, лікуватись, робити щеплення, проходити медогляд. Можливо, тому люди не звикли турбуватися про себе і часто сподіваються на когось. Думка «я прийшов до лікаря, а все інше — його обов’язок» є неправильною. Те саме стосується і твердження «клієнт завжди правий». Далеко не завжди…
Фармацевтичний ринок, як зазначає Оксана Луцюк, під час карантину дуже змінився. І здебільшого не так, як це уявлялось раніше:
– У березні 2020 р. був великий попит на парацетамол, противірусні засоби, антибіотики, а також маски. Проте ажіотаж впав так само швидко, як і виник. Довгий час було затишшя, попри збільшення хворих на COVID-19. Деякі аптеки зробили запас препаратів майже на 6 міс, але люди не купують багато. На сьогодні все частіше до аптек звертаються люди у депресивному стані. Той обсяг антидепресантів і заспокійливих препаратів, який ми раніше продавали за місяць, тепер відпускаємо за тиждень.
Попри думки багатьох про надприбутки аптек, під час пандемії зарплата не стала більше, а, навпаки, багатьом фармацевтам її знизили через менший потік людей.
Щодо дотримання правил карантину, то Оксана Луцюк розповідає, що зараз всі фармацевти працюють у рукавичках, за захисним склом і в масці. Вимагають вони і від відвідувачів правильно носити маски. В нашій професії потрібно думати насамперед про відповідальність перед людьми.
Оксана Кузнєцова
З цим погоджується й 38-річна Оксана Кузнєцова з міста Бердичів, яка закінчила Харківський національний фармацевтичний університет, працювала 15 років фармацевтом, а тепер — медичним представником:
– Люди покладаються на грамотність фармацевта, що обумовлює велику відповідальність нашої професії. Фармацевт не має права змінювати призначення лікаря, але часто до нас звертаються без таких рекомендацій або навіть приходять з рецептом і питають, чи дійсно це допоможе вилікувати хворобу.
Був випадок у моїй професійній діяльності, коли від наших дій залежало життя людини. До однієї жінки на роботу приїхала дитина, яка на той час приймала антибіотики в сиропі. Мама дала дитині ліки з мірної ложки, яку потім облизала. У жінки почалась алергічна реакція — набряк Квінке, почало пухнути лице і руки. На щастя, вона швидко зрозуміла, що відбувається, і прибігла до нашої аптеки. Попри те, що жінка є нашою постійною клієнткою, ми її ледве впізнали. Викликати «швидку» вже не було сенсу, оскільки часу було обмаль. Прямо в торговому залі вкололи їй дексаметазон, завдяки чому набряк миттєво почав сходити. Жінка досі дякує, що ми врятували їй життя і, до речі, ходить тепер лише в нашу аптеку.
Нерідко в аптеці стає комусь погано, і нам доводиться допомагати людині самим або викликати «швидку». Проте часто клієнти не прислухаються до нас. Так, звичною вже стала картина, як кілька бабусь в торговому залі дають одна одній рекомендації щодо препаратів. (Інколи це навіть поради прополоскати горло перекисом водню.) Наслухається людина таких порад, а потім запитує в провізора, що брати. Я завжди попереджаю, що не всі поради є ефективними. Краще звернутися до лікаря або прислухатись до рекомендацій фармацевта.
Найбільш небезпечними є поради, пов’язані з прийомом антибіотиків. У нас люди звикли самі собі призначати і відміняти препарати, от і лікують антибіотиками навіть застуду. Або не дотримуються призначеного курсу лікування, оскільки на 3-й день відчули себе краще. А потім хворих з двосторонньою пневмонією лікарі не можуть врятувати через те, що організм не реагує на антибіотик.
З цим погоджується Оксана Андрушенко, випускниця Вінницького національного медичного університету, яка вже 17 років працює в аптеці Бердичева фармацевтом:
– Ситуація з коронавірусом створила проблему, коли пацієнту важко записатися до лікаря, а тому простіше зайти в аптеку за «легеньким антибіотиком». У нас їх звикли приймати від будь-якої хвороби.
Ми вже призвичаїлись з гумором ставитись до відвідувачів, які здатні навіть роздягнутись, аби показати висип, наче прийшли на огляд до лікаря. Часто вони забувають назви препаратів, просять продати їм «серпантин» замість септефрилу або, до прикладу, пояснюють, що він починається з літери «К», якої там взагалі нема. Бувають клієнти, які, купуючи ті чи інші ліки, ніяковіють, намагаються сховати очі, насувають кепки чи капюшони. Фармацевт, як і лікар, має зберегти таємницю, особливо в невеликих містах.
Вероніка Нановська
