Геннадій Казьмірчук: науковець-футболіст, який став художником
Пам’яті Геннадія Володимировича Казьмірчука (1948‒2020), доцента кафедри фармацевтичної, органічної і біоорганічної хімії ЛНМУ ім. Данила Галицького
Геннадій Володимирович Казьмірчук
— З Геннадієм Володимировичем Казьмірчуком я познайомився на першому курсі фармацевтичного факультету, щойно розпочалося навчання, — розповідає професор Роман Лесик, завідувач кафедри фармацевтичної, органічної і біоорганічної хімії ЛНМУ ім. Данила Галицького. — На той час він був доволі молодим викладачем провідної кафедри нашого факультету, де традиційно студентів-першокурсників залучали до наукової роботи через діяльність студентських наукових гуртків (до слова, студентський гурток діє на кафедрі з 1946 р.). Я також від початку навчання планував займатися науковою роботою, проте нас з Геннадієм Володимировичем «познайомила» не наука, а футбол. Точніше кажучи, один з футбольних матчів на першість тоді ще Львівського медичного інституту.
Причому його захоплення спортом було не любительське, а професійне. У 60-х роках Геннадій Казьмірчук грав у класі Б чемпіонату Радянського Союзу в іркутському «Локомотиві». На кафедрі фармацевтичної, органічної і біоорганічної хімії він організував футбольну команду, яка брала участь у студентському чемпіонаті. Геннадій Володимирович грав в інтелектуальний футбол, своїм талантом гравця перевершуючи усіх студентів укупі взятих.
Він був дуже товариським, швидко знаходив спільну мову з різними людьми, зі студентами спілкувався без пафосу і штучних бар’єрів. Поводився з нами як з рівними, тому в друзях мав багато моїх однокурсників.
Європеєць
— Повернувшись до навчання після армії, я почав серйозно займатися наукою у галузі фармацевтичної хімії, — каже Роман Лесик. — А коли навчався в аспірантурі, ми стали спілкуватися ще ближче.
Коли нарешті впала стіна, яка відділяла СРСР від решти цивілізованого світу, Геннадій Володимирович почав орієнтувати нас на західні стандарти, як наукові, так і моральні. Не можу сказати, що він був затятим антисовєтчіком, але СРСР не любив. За своєю суттю і ставленням до життя був європейцем, очевидно, давалося взнаки польське коріння (у м. Бар, що на Вінниччині, де народився Геннадій Казьмірчук, завжди діяло багато активних польських громад). Та й одягався по-панськи — елегантно й вишукано. Як полюбляв жартувати, — беру приклад з тренерів Ліги чемпіонів.
Геннадій Володимирович викладав на фармацевтичному факультеті органічну і біоорганічну хімію та захоплювався наукою. На кафедрі проводяться наукові дослідження в галузі синтезу, хімічних перетворень і дослідження біологічної активності гетероциклічних сполук (похідні тіазолідину, 1,3-тіазану, тіазолотіопірану та ін.), які є продовженням наукової школи професорів М. Туркевича, О. Владзімірської, Б. Зіменковського. Окрім традиційних синтетичних підходів, застосовуються інноваційні методи проєктування хімічної структури нових лікарських засобів, серед яких комп’ютерне моделювання та раціональні підходи до аналізу взаємозв’язку «структура‒дія».
Тематика Казьмірчука, зокрема, стосувалася похідних 1,3-тіазану. Кандидатську дисертацію він виконав під керівництвом проф. Б. Зіменковського, коли найбільше розвивалися два напрямки — тіазолідини і тіазани.
Зрештою, саме завдяки доценту Казьмірчуку і розпочалася багатолітня наукова співпраця науковців кафедри фармацевтичної, органічної і біоорганічної хімії ЛНМУ ім. Данила Галицького з польськими колегами з Ягеллонського університету (проф. Катажина Кієц-Кононовіч), Люблінського медичного університету (проф. Марія Добош та Моніка Вуєц), Познанського медичного університету (проф. Луціюш Запрутко та Едмунд Гжесков’як). Було реалізовано низку успішних проєктів у галузі синтезу та дослідження нових молекул гетероциклічної структури, студентських обмінів, стажування молодих викладачів. У Польщі Геннадія Казьмірчука добре знали і любили. А першим західним «дебютом» була наша участь у з’їзді польських фармацевтів у Познані в 2002 р. Наш наставник завжди намагався «вивезти» для участі у закордонних заходах якомога більшу кількість львівських науковців, аби продемонструвати, що в Україні науку творять не окремі люди, а лабораторії та школи вчених.
Пізніше ми розвинули ще один напрямок — стажування та обмін студентами і молодими вченими ЛНМУ і Познанського університету. Наші кращі студенти (близько 25) почали отримувати стипендії польського комітету ЮНЕСКО, Каси Йозефа М’яновського та Фундації королеви Ядвіги з Ягеллонського університету.
Цьому активному двосторонньому руху Геннадій Володимирович неймовірно тішився. Його кредо — разом (Україна і Польща) ми можемо бути неймовірно сильними і навіть диктувати свої правила гри на освітньому на науковому ринку.
Знань і досвіду Геннадія Казьмірчука потребувала й практична фармація. Останніми роками він працював науковим консультантом з впровадження нових препаратів на львівському фармацевтичному підприємстві «Фарма Лайф».
Соняхи як символ України
У 1970 р. важка травма поставила у професійній футбольній кар’єрі Геннадія Казьмірчука крапку, але не залишила по собі порожнечі. Під час складної і тривалої реабілітації він почав малювати. Квіти і пейзажі. За словами Романа Лесика, улюблена тема аматора-митця — соняхи як символ України. Пейзажі рідного Бару і мальовничої Вінниччини.
Невдовзі художні роботи Геннадія Казьмірчука можна буде побачити у фотоальбомі, який готують до друку його друзі, колеги та учні.
Лариса Дедишина
Фото: Ігор Садовий
В тексті представлено художні роботи Г.В. Казьмірчука
