ГЕНРІК ІБСЕН: СИЛЬНА СЛАБКА ЛЮДИНА
Наймогутніша людина та, яка на арені життя стоїть зовсім самотньо!
Г. Ібсен
Молоді роки
Генрік Ібсен народився 20 березня 1826 року в невеликому норвезькому містечку Шиен. Батько відрізнявся крутою вдачею, тому в родині його боялися. Особливо діставалося на горіхи синові Генріку. Подейкували, нібито батько вважав його позашлюбною дитиною. Важка атмосфера у родині відбився на вдачі майбутнього письменника. Хлопець відчував себе самотнім, ріс замкнутим. Все життя він тягнувся до людського тепла, але боявся прояву своїх почуттів. Норвезький письменник Дж. Пульсон зазначав: «Не можу пригадати, щоб з вуст Ібсена колись виривалися слова захоплення, які вказували б на те, що почуття грають якусь особливу роль в його житті».
У шкільні роки Генрік багато читав, писав вірші, захоплювався малюванням. Він мріяв стати художником. Проте піти цим шляхом не наважився: батько наполягав на виборі більш «земної» професії. Коли Генрік виповнилося 16 років, він почав працювати учнем аптекаря. Робота не приносила особливої радості, але дозволяла утримувати себе, що було дуже важливо, оскільки Ібсен рано осиротів. Попрацювавши учнем шість років, він вирішив продовжити навчання у медичній школі. Проте «провалив» іспити, і про медичну кар’єру довелося забути. Тоді хлопець наважився спробувати себе на іншій ниві – літературній і переїхав до Бергена.
Більшість людей помирає, так і не спробувавши пожити по-справжньому. На щастя для них вони цього просто не усвідомлюють. Г. Ібсен
Ази професії
У Бергені Генрік Ібсен познайомився з двома письменниками: О. Вінье та Р. Батен-Ганзеном. Молоді люди почали разом видавати щотижневий опозиційно-сатиричний листок Manden (Людина). Грошей не вистачало, тож письменник-початківець влаштувався у Бергенський театр, де йому доводилося бути і режисером, і декоратором, і адміністратором. Крім того, він повинен був писати п’єси для постановки щонайменше одну на рік. Так мимоволі Ібсен став драматургом. Для Бергенського театру були написані «Ніч Св. Іоана» (1853), «Фру Інгер з Естрота», «Бенкет у Сольгаузі», «Воїни у Хельгеланді» та «Олаф Лільєнкранс».
Щодо особистого життя письменника, то про його відносини з жінками ходили анекдоти. Можливо тому перше романтичне захоплення закінчилося скандалом. Справа в тому, що Ібсен без пам’яті закохався у п’ятнадцятирічну Рікке Хольст. Але був таким сором’язливим, що дівчина взяла ініціативу до своїх рук. Батьки Рікке не схвалювали вибір їхньої доньки. Письменник виглядав аж ніяк не героєм і, коли батько застав молодих зненацька, то втік не лише з дому Хольстів, але й із міста.
Молодий драматург
Ібсен оселився в Християнії (сучасний Осло), де поступив на роботу до театру (управляв артистичною частиною). Успіх його творів розширив коло спілкування. Серед нових знайомих виявилася і майбутня дружина письменника Сюзанна Торесен. Ця енергійна жінка була дочкою священика, що не заважало їй дотримуватися радикальних на той час поглядів на роль жінки у суспільстві. Ібсен обожнював Сюзанну і повністю перебував під її впливом. Його не полишала думка: якщо вони поєднають свої долі, він напевно прославиться. Одруження Ібсенів відбулося в 1858 році.
За 9 років роботи у столичному театрі Ібсен зазнав чимало радостей, але ще більше – прикростей. Пізніше письменник говорив, що покинути батьківщину його спонукало вкрай вороже ставлення норвезької критики, викликане, зокрема, п’єсою «Комедія любові» (1862). Важливу роль у прийнятті рішення про еміграцію зіграло і байдуже ставлення Норвегії до розгрому Данії Пруссією. Цій події він присвятив ряд віршів, пройнятих патріотичним духом («Брат у біді» та ін.).
Творчість
Свої найкращі твори Ібсен створив далеко від батьківщини. Найбільш відомі його філософсько-символічні драми «Бранд» (1865) та «Пер Ґінт» (1867). Бранд – воїн духу, приклад людської сили та волі. Своє життя він присвятив боротьбі за людську гідність та визволення душі від рутини життя. Бранд вважає головним – пізнати себе: «Всередину себе — ось справжній шлях». Інший герой, Пер Ґінт, це втілення ідеї компромісу. Він уособлює основну масу людей. Трагедія Пер Ґінта полягає у тому, що він не зміг бути собою.
-
- Приторочити яскраву бахрому,
- Щоб кістяк минулої брехні
- Було не видно нікому
- Г. Ібсен. Пер Ґінт
Публіка сприйняла ці твори неоднозначно. Ганс Християн Андерсен називав «Пер Ґінт» найгіршою з прочитаних ним книг. А Едвард Гріг, знаменитий композитор, дуже неохоче, тільки заради грошей погодився написати музику до цієї п’єси. Він кілька років відкладав виконання своєї обіцянки, але зрештою створив справжній шедевр, який зумовив успіх твору. Гріг посилив романтичне звучання драми завдяки образу Сольвейг.
Особливе місце у творчості Ібсена займає дилогія «Кесар і галілеєць» (1873). У творі описується доля Юліана-відступника, римського імператора, який зрікся християнства і намагався повернутися до богів античного світу. Але як не можна в ту саму річку увійти двічі, так неможливо повернутися в минуле. Головним меседжем дилогії є спроба поєднання «античного царства плоті та християнського царства духу».
Більшість своїх творів Ібсен присвятив звичайним людям, їхнім особистим драмам, які розігрувалися на тлі зовнішньо мирного та неквапливого життя провінційних міст. Так у п’єсі «Ляльковий дім» благополучна здавалося б сім’я адвоката Хельмера, живе у атмосфері брехні та егоїзму. Глава сім’ї виявляється себелюбцем та боягузом, а легковажна дружина Нора — сильною і самостійною людиною.
- Нора. Що ти вважаєш найсвятішими моїми обов’язками?
- Хельмер. І це ще треба казати тобі? Чи ти не маєш обов’язків перед твоїм чоловіком і перед твоїми дітьми?
- Нора. У мене є й інші, такі ж священні.
- Хельмер. Немає таких у тебе! Які це?
- Нора. Обов’язки перед собою.
- Хельмер. Ти перш за все дружина і мати.
- Нора. Я в це більше не вірю. Я думаю, що, насамперед, я людина, так само як і ти, або, принаймні, маю постаратися стати людиною.
- Г. Ібсен. Ляльковий дім
Співець жінок
Ібсен був людиною, яка часто захоплювалась жінками, вони теж любили його, щоправда, ці почуття були платонічними. За словами дружини Сюзанни, красиві жінки подобалися йому «суто естетично, начебто він розглядав картину чи статую». Ставлення Ібсена до прекрасної половини людства допомогло створити чудові й такі різні жіночі образи. Вірні та віддані – Сольвейг («Пер Ґінт»), тітонька Юліана («Гедда Ґаблер»), пані Лінден («Ляльковий дім»); ті, які намагаються уникнути реальності — Еліда («Жінка з моря»), Марта («Стовпи суспільства») або ті, у кого вистачило сил порвати з минулим та «вдарити в обличчя всій цій пристойності», — Лона і Діна («Стовпах суспільства») ), Нора («Ляльковий дім»). Були серед них і рабині подружнього і материнського обов’язку — Олена Альвінг («Привиди»), м’які та люблячі Кайя Фослі («Будівельник Сольнерс»), пані Ельвстед («Гедда Ґаблер»), із психологічно зламані декадентки на кшталт Гедда Ґаблер. У всіх цих образах Ібсен прагне показати особливу роль жінки, її право на рівність та самореалізацію, розвиток своєї особистості. Наприкінці XIX – початку XX століття подібні думки вважалися сміливими, майже революційними.
Генрік Ібсен прожив довге, насичене подіями життя і помер у віці 78 років.
Жінка є наймогутнішою у світі істотою, і від неї залежить спрямовувати чоловіка туди, куди його хоче повести Господь Бог. Г. Ібсен
Наталія Малішевська
