Гуллівер: хірург, який любив море
Лемюель Гуллівер, головний герой роману Джонатана Свіфта «Мандри Гуллівера», від імені якого й ведеться розповідь у творі, був судновим хірургом
«Найкращі лікарі в світі — лікар Дієта, лікар Спокій і лікар Веселощі»
Джонатан Свіфт
Гостра сатира
«Мандри Гуллівера» — сатирично-фантастична книга Джонатана Свіфта, в якій яскраво і дотепно висміюються людські та суспільні вади.
Повна назва книги — «Мандри до деяких віддалених країн світу в чотирьох частинах: Твір Лемюеля Гуллівера, спочатку хірурга, а потім капітана кількох кораблів». Перше видання вийшло у 1726–1727 рр. у Лондоні. Книга стала класикою етично-політичної сатири, хоча особливо широкою популярністю дотепер користуються її скорочені переробки та екранізації для дітей.
Роман складається з чотирьох частин: Подорож до Ліліпутії; Подорож до Бробдінгнегу; Подорож до Лапути, Белнібарбі, Лаггнегг, Глаббдобдріб та Японії; Подорож в країну гуїгнгнмів. У кожній з них автор досліджує суспільство, державу та взаємовідносини людини і держави.
У своєму романі Джонатан Свіфт порушує цілу низку важливих політичних і суспільних питань: влада і народ; державний устрій; боротьба політичних партій; яким повинен бути правитель; загарбницькі війни і претензії на світове панування; виховання дітей; моральне і духовне життя суспільства. Демонструючи недосконалість суспільства, письменник змушував читачів замислитися над своїми вчинками, почуттями, характером.
«Ми досить релігійні, щоб ненавидіти один одного, але недостатньо релігійні, щоб любити один одного»
Джонатан Свіфт
Хірург-мандрівник
Головний герой роману Джонатана Свіфта «Мандри Гуллівера» — Лемюель Гуллівер, син дрібного англійського поміщика з графства Ноттінгемшир, третій серед п’яти синів родини.
Його ім’я має пуританське походження, оскільки англійські протестанти, які не визнавали авторитет офіційної церкви, називали дітей біблійними іменами. Також вказано, що Гуллівер три роки навчався у коледжі Емануїла Кембриджського університету, який славився пуританською орієнтацією. А місто Банбері, на цвинтарі якого поховані предки Гуллівера, було одним із центрів пуританства.
Ще чотири роки він навчався на хірурга, відтак якийсь час працював судновим хірургом. Пізніше Лемюель оселяється в Лондоні та одружується за порадою друзів, але після смерті свого наставника залишається і без них, і без грошей. Тому вирішує повернутися до роботи хірургом на кораблі.
Найбільшим захопленням в житті Гуллівера стали подорожі. Попри те, що він ходив у море як судновий лікар, однак так і не зумів проявити у мандрах свої медичні навички та знання. Він побував в Індії і на Карибах, а у 1699 р., під час чергового плавання, судно потрапило в шторм. Корабель розбився об скелі, Гуллівер дивом залишився живим і опинився на невідомому острові серед ліліпутів. До речі, вигадане Свіфтом слово «ліліпут» увійшло до багатьох мов світу.
Лемюель виявився здібним до іноземних мов, проте медицина його не дуже захоплювала, на відміну від морської справи. За характером він ѓрунтовний, надміру чесний, не боїться бути в очах читачів непривабливим чи навіть смішним. Не має у надлишку жодних вад, педантичний у питаннях честі, патріот. Вміє дружити, а у любовних справах радше стриманий.
Водночас Гуллівера важко назвати мислителем, він обділений гострим розумом, обмежений у судженнях і схильний до екзальтації. Він абсолютно серйозно виголошує сентенції, які автор через нього висміює.
І хоча Гуллівер був звичайною на зріст людиною, його прізвище донині використовують у переносному значенні для опису гігантів. Насправді таким він був лише в очах ліліпутів, а коли потрапив до країни велетнів, сам став ліліпутом для них.
«Коли на світ з’являється геній, то пізнати його можна хоча б тому, що всі тупоголові об’єднуються в боротьбі проти нього»
Джонатан Свіфт
Один роман і всесвітнє визнання
Джонатан Свіфт (1667–1745) — церковний діяч, публіцист, сатирик, англомовний ірландський письменник. Британська енциклопедія вважає його найвидатнішим англомовним прозаїком-сатириком усіх часів.
Прославився Свіфт після того як 1704 р. побачила світ «Казка бочки», де він відверто змалював католицизм, англіканство та пуританство. Ватикан додав «Казку» до переліку заборонених книжок. Саме через цю книгу Свіфта повернули до Дубліна, де він став настоятелем собору Святого Патріка.
У Дубліні Свіфт написав свій єдиний роман «Мандри Лемюеля Гуллівера до деяких віддалених частин світу».
Свого часу Свіфта характеризували як «майстра політичного памфлету». Згодом його твори втратили політичну гостроту на злобу дня, але вважалися зразком іронічної сатири. Його книги ще за життя здобули надзвичайну популярність як в Ірландії, так і Англії, де виходили великими тиражами. Деякі твори, незалежно від політичних обставин, що їх породили, зажили власним літературно-мистецьким життям.
Передусім це стосується тетралогії «Подорожі Гуллівера», яка стала однією з класичних і найпопулярніших книг у багатьох країнах світу, а також десятки разів екранізувалася. Роман є сатирою на недосконалість людської цивілізації. Щоправда, при адаптації для дітей і в кіно сатиричний сенс цієї книги вихолощено.
«Як багато правди говориться жартома»
Джонатан Свіфт
Людська гординя «виснажує терпіння»
Сатира Свіфта у «Мандрах Гуллівера» має дві основні цілі.
Його завжди дратувало надмірне людське вихваляння. У «Мандрах Гуллівера» він писав, що готовий поблажливо поставитися до будь-якого набору людських вад, але коли до них додається ще й гординя, «терпіння моє виснажується». У всіх частинах тетралогії Свіфт послідовно і виразно доводить, наскільки необґрунтованою є людська зарозумілість.
Письменник не поділяв ліберальної ідеї про найвищу цінність прав окремої людини. Він вважав, що поза суспільством людина неминуче скотиться до звірячого аморалізму єгу. Для самого ж Свіфта мораль завжди була однією з найважливіших людських чеснот. Проте морального прогресу людства він не бачив, навпаки, акцентував увагу на деградації і чесно зобразив це в «Мандрах Гуллівера».
Прихильники релігійних та ліберальних цінностей миттєво накинулися з різкою критикою на сатирика. Вони стверджували, що ображаючи людину, він ображає Бога як її творця. Крім богохульства, Свіфта звинувачували в мізантропії, грубості і поганому смаку, причому особливе обурення викликала четверта подорож Гуллівера.
Початок об’єктивному дослідженню творчості Свіфта поклав Вальтер Скотт (1814 р.). Наприкінці XIX ст. у Великій Британії та в інших країнах вийшло кілька глибоких наукових досліджень «Мандрів Гуллівера».
“Фармацевт Практик” #12′ 2020
