ФУНКЦІОНАЛЬНІ РОЗЛАДИ ТРАВНОЇ СИСТЕМИ

Функціональні захворювання ШКТ часто називають хворобами цивілізації, а ще — аліментарно-залежними станами, що розвинулись через похибки у харчуванні. Нерідко причиною розладів стають психоемоційні стреси — постійний атрибут сучасного життя. За даними ВООЗ, за останні 60 років частота функціональних розладів травної системи зросла у 24 рази

Функціональна диспепсія

За минуле століття уявлення про механізми виникнення та лікування диспепсії (від грец. dys – порушення, peptein – перетравлювати) зазнавали значних змін. Сьогодні диспепсією називають відчуття болю або дискомфорту (тяжкості, відчуття переповнення шлунку, раннього насичення) у надчеревній ділянці ближче до серединної лінії живота. Під «раннім насиченням» розуміють відчуття переповнення шлунка, що виникає відразу після початку їди незалежно від об’єму вжитого, а під «тяжкістю» і «переповненням» — неприємне відчуття, викликане затримкою їжі в шлунку, що може бути і не пов’язане з їжею. Згідно зі статистикою, описані відчуття періодично виникають у кожного третього та є причиною 4–5% усіх звернень до лікарів загальної практики.

Якщо симптоми диспепсії обумовлені виразковою або гастроезофагеальною рефлюксною хворобою, патологіями підшлункової залози, жовчного міхура тощо, то говорять про органічну диспепсію. Якщо при ретельному обстеженні ці захворювання виявити не вдалось, то встановлюють діагноз функціональної диспепсії. Серед можливих причин та механізмів, що сприяють розвитку функціональної диспепсії, розглядають гіперсекрецію соляної кислоти, похибки у харчуванні, інфекції, зумовлені Helicobacter pylori, шкідливі звички, прийом лікарських засобів, психоемоційний стрес. Єдиним патогенетичним фактором, значення якого у розвитку функціональної диспепсії можна вважати твердо доведеним, є порушення моторики шлунка та дванадцятипалої кишки. Внаслідок розладу акомодації шлунка. В результаті розподіл їжі в шлунку та перистальтики шлунка порушуються. Майже у половини пацієнтів з функціональною диспепсією виявляють уповільнення евакуації їжі зі шлунка та ослаблення моторики антрального відділу.

Враховуючи, що дані розлади зазвичай зумовлені порушенням нервової регуляції рухової функції верхніх відділів шлунково-кишкового тракту при функціональній диспепсії обґрунтованим є призначення прокінетиків — препаратів, що нормалізують моторику шлунка та дванадцятипалої кишки.

До лікарських засобів цієї групи відносяться блокатори допамінових рецепторів метоклопрамід та домперидон. Треба зауважити, що застосування метоклопраміду, зокрема тривале, у 20–30% хворих може викликати сонливість, втому, занепокоєння і навіть галакторею. Домперидон, позбавлений таких недоліків. Він блокує периферичні дофамінові рецептори в стінках шлунку та дванадцятипалої кишки, тим самим сприяючи підвищенню тонусу та посиленню перистальтики переважно верхніх відділів шлунково-кишкового тракту. При застосуванні домперидону зменшується вираженість клінічних симптомів та покращується евакуація зі шлунка твердої та рідкої їжі.

Дисфункціональні розлади біліарної системи

При підвищеній скорочувальній функції жовчного міхура або сфінктера Одді у правому підребер’ї періодично виникає колькоподібний біль, який іррадіює під праву лопатку, у праве плече та посилюється при глибокому вдиху. Зазвичай біль носить короткочасний характер і виникає на тлі похибок у дієті, при фізичному навантаженні, стресових ситуаціях, а іноді вночі. Із загальних симптомів можна відзначити дефіцит маси тіла, дратівливість, підвищену стомлюваність, пітливість, головний біль, тахікардію. При зниженій скорочувальній функції біліарного тракту пацієнти скаржаться на тупий біль у правому підребер’ї, нудоту, здуття живота, запор, відчувають тиск і розпирання також гіркоту в роті.

Первинні дисфункції жовчного міхура та сфінктера Одді, що протікають самостійно, зустрічаються відносно рідко та в середньому становлять 10–15%. Найчастіше дисфункціональні розлади біліарної системи супроводжують ознаками інших захворювань органів травлення — печінки (гепатит та цироз), підшлункової залози, шлунка та дванадцятипалої кишки, кишечнику; можуть спостерігатися при гормональних змінах – період вагітності, при цукровому діабеті. У розвитку дисфункціональних розладів біліарного тракту істотну роль грає психоемоційний стрес.

У лікуванні дисфункції жовчного міхура першочергове значення мають дрібне харчування (їжу приймають часто і невеликими порціями) та дієта, що виключає алкогольні напої, копчені, жирні та смажені страви, прянощі, газовану воду.

Що стосується фармакотерапії дисфункціональних розладів біліарного тракту, то при підвищеному тонусі жовчного міхура або сфінктера Одді назначають спазмолітичні засоби – холіноблокатори (гастроцепін) і міотропні спазмолітики (дротаверин, альверину цитрат, гімекромон та ін.), домперидон.

Успішне лікування вторинних дисфункціональних розладів біліарного тракту залежить від використання лікарських засобів, що впливають на етіологію захворювання. Оскільки функціональні порушення роботи жовчного міхура часто супроводжують гострим та хронічним захворюванням печінки, доцільним є використання препаратів, що впливають як на жовчовивідну систему, так і на печінку. Тож на особливу увагу заслуговують гепатопротектори рослинного походження, що надають комплексний терапевтичний ефект і характеризуються високою безпекою.

Чільне місце у терапії внутрішніх хвороб займають препарати, що містять екстракт плодів розторопші плямистої (Silybum marianum). Їхня основна діюча речовина — флавоноїд силімарин чинить гепатопротекторну дію: зв’язує вільні радикали в тканях печінки, має антиоксидантну, мембраностабілізуючу активність, а також стимулює синтез білка, що сприяє регенерації гепатоцитів. Силімарин має жовчогінні властивості за рахунок властивих йому холеретичного та холекінетичного ефектів. Холерез розвивається завдяки підвищенню секреції жовчних кислот та електролітів гепатоцитами. Холекінетичний ефект обумовлений зниженням тонусу сфінктерів жовчовивідних шляхів. Таким чином, силімарин нормалізує функцію печінки при гострих та хронічних захворюваннях цього органу та дисфункціональних розладах біліарного тракту. Тривалість курсів лікування силімарином становить до 1,5 місяців.