…І СВІТ ЗДРИГНУВСЯ ВІД БОЛЮ
Голокост — масове знищення нацистами єврейського населення Європи. У перекладі з грецької це слово означає «всеспалення», інше його значення — «катастрофа». Дату 27 січня обрали не випадково, саме цього дня 1945 р. було визволено Освенцим — найбільший із гітлерівських концтаборів. Як свідчать документи Нюрнберзького трибуналу, через нього пройшли 2,5 мільйона людей, 90% з яких — євреї. Усього у фашистських таборах смерті під час Другої світової війни було знищено 6 мільйонів євреїв
Щоб пам’ятали
— Історія становлення і розбудови міста Дубно (Рівненська область) тісно пов’язана з євреями, — розповідає завідуюча відділом історії Державного історико-культурного заповідника м. Дубно Тамара Дмитренко. — Перші письмові згадки про них відносяться до 1532 р. У XVII ст. єврейські поселення займали в Дубні дві вулиці на Чернеччині. У тогочасних Актах збереглися записи про дубенський єврейський кагал із 3000 осіб. У кагалах зосереджувалась адміністративна, судова і релігійна влада. Євреї сплачували податки і виконували повинності разом із християнами. Нарівні з міщанами вони ремонтували міські оборонні вали, мости, дороги.
Відомо, що дубенський кагал виділяв гроші на будівництво християнських храмів. Навзаєм на побудову нової мурованої головної синагоги в Дубні у XVIII ст. свої кошти вніс тодішній власник міста князь Любомирський.
На початку XIX ст. з 4425 мешканців Дубна 53% становили євреї, купців-християн було 10, а купців-євреїв — 40. Починаючи з 1877 р. торгівля і міські промисли в Дубні поступово перейшли до євреїв.
Здебільшого представники цієї нації займалися ремеслами і торгівлею, а також посідали почесні місця в медицині (акушерство, стоматологія) та фармакології. Збереглося багато схвальних відгуків про кількох дипломованих медичних сестер, які працювали в єврейській лікарні і приватному секторі. До слова, приватна єврейська лікарня у Дубні згадується в енциклопедії як одна із шести у світі.
За Польщі єврейська молодь навчалась у приватних національних школах, виховувалась у кількох молодіжних та спортивних організаціях. Одне з таких товариств опікувалося здоров’ям дітей, їх вивозили в табори для відпочинку й оздоровлення.
Найсвідоміші представники дубенського єврейства — фармацевти, лікарі, вчителі, підприємці, чиновники — входили до місцевої сіоністської організації і брали участь у з’їздах, що проводилися у Польщі. Натхненником сіоністів у Дубні був власник аптеки, письменник Ашкеназі.
На початку 30-х років XX ст. євреї почали виїжджати до Палестини.
— 25 червня 1941 р. німці зайняли Дубно, — продовжує розповідь Тамара Дмитренко.— Жахливою сторінкою окупації став геноцид місцевого єврейського населення. Із перших і до останніх днів окупації євреїв переслідували і знищували. У місті та на околицях масово розстрілювали дітей, жінок, цілі сім’ї. Поміж загиблих — медсестри, зубний лікар, акушерки, фельдшер. Із 12 тисяч жителів міста єврейської національності живими на кінець окупації залишилося кілька десятків.
Єврейське гетто займало територію від нинішньої Конторської вулиці до провулка Шолом-Алейхема. З тильного боку воно упиралося в непрохідні широкі заплави річки Іква, які були природною перешкодою. Його оточили колючим дротом і щоранку з шести чи восьми воріт випускали групи людей у місто на роботу.
Акції зі знищення євреїв розпочалися в 1942 р. і тривали до 1943 р. У 1944 р. Надзвичайна Комісія виявила у Дубні та неподалік міста 50 ям з людськими останками. Лише кілька десятків дубенських євреїв урятувалося після тотального знищення. З ризиком для життя їх переховували українські, чеські, польські сім’ї: родина Домбровських врятувала Лізу Лопатіну, родина чехів Кашпарів з села Молодава переховувала подружжя Гонів з Дубна, родина Михащуків із села Мильча врятувала життя п’яти осіб сім’ї Мантверів. Держава Ізраїль присвоїла рятівникам почесний титул «Праведник народів світу» і викарбувала їхні імена на своїх святинях.
Люди, які вийшли з вантажівок, — чоловіки, жінки, діти різного віку — повинні були роздягнутися за наказом есесівців, які мали при собі канчуки, …скласти свій одяг у виділених місцях — таким чином відповідно розсортовували взуття, верхній і нижній одяг.
«5 жовтня 1942 року, коли я відвідав будівельну контору в Дубні, мій десятник повідав, що поблизу будівельної дільниці розстрілювали дубенських євреїв у 3-х великих ямах 30-ти метрової довжини і 3-метрової глибини кожна. Щодня вбивали близько 1500 чоловік. 500 євреїв, які ще залишались живими в Дубні, теж повинні бути ліквідовані.
Розстріли і будівельні роботи велися одночасно, тому я був дуже пригнічений побаченим.
Я поїхав на дільницю в супроводі свого десятника і побачив поблизу місця будівельних робіт великий земляний вал… Кілька вантажівок стояли перед насипом. Ми з десятником попрямували до ям, і ніхто нас не зупинив. Я почув залп…
Я бачив купу взуття, приблизно від 800 до 1000 пар, величезні гори білизни і одягу. Без криків і плачу ці голі люди стояли навколо сім’ями, цілували одне одного, прощаючись, і чекали знаку іншого есесівця, який стояв біля насипу з канчуком в руці. Протягом 15 хвилин, поки я там стояв, я не чув жодного прохання про милосердя. Я спостерігав за сім’єю, яка складалася з 8-ми людей: чоловіки і жінки у віці 50 років з дітьми близько 8–10 років і двома дорослими доньками 20- і 24-річного віку. Стара жінка зі сніжно-білим волоссям тримала на руках маленьку дитину, співала їй і бавилася з нею. Дитина воркотіла від задоволення. Батьки дивилися на неї зі сльозами на очах. Батько тримав за руку хлопчика 10 років і щось м’яко йому говорив — хлопчик боровся зі сльозами. Батько вказував на небо, гладив рукою по голові і, здавалося, щось йому пояснював. У цю хвилину есесівець біля насипу щось крикнув своєму товаришу. Останній відрахував близько 20 чоловік і наказав іти за насип. Серед них була і та сім’я, про яку я розповідав… Я пішов навколо насипу й опинився перед величезною могилою. Люди були щільно притиснуті одне до одного і лежали одне на одному так, що виднілися лише їх голови. Майже у всіх по плечах струмувала кров з голів. Декотрі розстріляні ще рухались. Окремі піднімали руки і повертали голови, щоб показати, що вони ще живі. Яма вже була заповнена на дві третини… Я пошукав очима людину, яка проводила розстріли. Це був есесівець, який сидів на краю вузького кінця ями. У нього на колінах лежав автомат, він палив цигарку. Люди, зовсім голі, сходили вниз кількома сходинками, вирубаними в глиняній ямі, і дерлися по головах мертвих до того місця, на яке вказували есесівці. Вони лягали перед мертвими чи пораненими людьми, деякі пестили тих, хто був ще живий, і щось тихо їм говорили. Потім я почув автоматну чергу. Я подивився в яму і побачив, що там бились в конвульсіях люди, їх голови лежали нерухомо на тілах, покладених перед тим. Із потилиць стікала кров…
Коли я, повертаючись, обгинав насип, то помітив другу, щойно прибулу вантажівку з людьми. Цього разу це були старі і хворі люди. Одну стару, неймовірно худу жінку, очевидно паралізовану, роздягнули інші, і двоє людей її підтримували. Голі люди пронесли її навколо насипу.
Я залишив це місце і разом з десятником поїхав автомашиною в Дубно. Вранці наступного дня я знову відвідав будівельну дільницю і побачив близько 30 роздягнених людей, які лежали на відстані 30–50 метрів від ями. Окремі з них були ще живі і дивилися нерухомим поглядом перед собою. Здавалося, що вони не помічали ні вранішнього холоду, ні робітників моєї фірми, які стояли навколо. Дівчина років 20 заговорила зі мною, попросила одяг і допомогти втекти. Цієї хвилини ми почули гул автомашини, яка швидко наближалась. Я помітив, що це була команда СС. Я відійшов назад до своєї дільниці. Хвилин через 10 ми почули постріли з боку ям: живим євреям наказали вкинути тіла в яму, потім вони самі повинні були туди лягти і були розстріляні в потилицю».
Зі свідчень інженера Граббе на Нюрнберзькому процесі (текст передано Дубенському заповіднику уродженцем Дубна Цві Маляром з Ізраїлю)
«Хай будуть благословенні діти, що тут народилися, та їхні батьки» — пам’ятний знак з такими словами нещодавно з’явився при вході в одну з палат пологового відділення Дубенської міської лікарні матері та дитини. Поруч — фото та біографія Рози Ліпін, уродженки Дубна, яка в 1942 р. дивом врятувалася від фашистського геноциду та допомагала вижити іншим.
Так сталося, що в Рози своїх дітей не було, але були племінники. Нині вони мешкають в Ізраїлі. Лея Мешулам та Барах Корен-Цві, прагнучи увіковічнити пам’ять про свою тітку, за власні кошти допомогли обладнати в лікарні післяпологову палату та придбали сучасне багатофункціональне пологове ліжко вартістю 18 тисяч гривень. До облаштування палати приєдналася й місцева влада, виділивши гроші з бюджету на ремонт і нові меблі.
— Тепер дубенчанки мають змогу народжувати в комфортніших умовах, а також після пологів перебувати в сучасній палаті разом із немовлятком і кимось із родичів, — розповідає Ольга Коцюба, заступник головного лікаря з медичної частини Дубенської міської лікарні матері та дитини. — Особливо це зручно для жінок, які народжували за допомогою кесарева розтину і яким дуже потрібна допомога рідних. Спільне перебування матері і дитини входить у концепцію «Лікарні, доброзичливої до дитини». Це звання нашому медичному закладу присвоїли серед перших в Україні і як єдиній лікарні районного масштабу* на Рівненщині.
Дубенська міська лікарня матері і дитини розрахована на 80 ліжок. Тут є гінекологічне та акушерське відділення з патологією вагітних, жіноча консультація і дитяче поліклінічне відділення. Як «Лікарня, доброзичлива до дитини» всебічно підтримуємо партнерські пологи, викладання немовлятка на груди матері чи батька одразу після народження для адаптації до мікрофлори сім’ї, сповідуємо принципи грудного вигодовування. У відділеннях проводиться до- і післяпологове навчання майбутніх і молодих мам за участю акушерів, педіатрів, психологів.
Анонімне анкетування серед персоналу і пацієнток лікарні довело, що 90% респондентів схвалюють зміни, що відбулися в медичному закладі, відтак народжуваність тут останнім часом зросла на 20%. Зменшилися показники перинатальної та ранньої неонатальної смертності. Щоденно в лікарні з’являються на світ 3–4 немовлят. Вперше у краї за часи незалежності держави зареєстровано позитивний приріст населення.
Дубенська організація жіночого клубу «Волинська азалія» вирішила дарувати всім породіллям, які перебуватимуть в іменній палаті, троянди «від Рози» на знак світлої пам’яті про добру і мужню жінку Розу Ліпін.
*Статус «Лікарня, доброзичлива до дитини» і пам’ятний знак медичні заклади отримують після проведення оцінювання їх діяльності національними експертами відповідно до положень Глобальних критеріїв ВООЗ/ЮНІСЕФ та затвердження результатів оцінювання Координаційною радою МОЗ України.
Лариса Дедишина
