Статті

Інтегруватися у міжнародний науковий простір та забути про плагіат

На думку Ірини Тихонкової, канд. біол. наук, експерта з інформаційно-аналітичних ресурсів та навчання компанії Clarivate Analytics, що спеціалізується на питаннях науки та інтелектуальної власності, саме такі виклики стоять сьогодні перед українськими вченими

Інформаційна криза очима Юджина Гарфілда

— Що є найактуальнішою проблемою для сучасних науковців? Інформаційна криза, — запевняє Ірина Тихонкова. — Зазвичай під кризою ми розуміємо брак чогось, проте у даному випадку інформаційна криза — це надлишок. Надлишок наукової інформації.

За даними ЮНЕСКО, у світі налічується 7,8 млн науковців. Вони продукують велику кількість наукової інформації, тому вчений просто фізично неспроможний прочитати всі публікації на свою наукову тематику. За даними дослідників, упродовж року науковець читає близько 200 статей — а це всього-на-всього 0,4% від загальної кількості праць на його тематику.

Тому, з одного боку, необхідно відібрати основну літературу в сфері своїх досліджень, а з іншого — публікувати власні напрацювання так, щоб з ними могла ознайомитися якомога більша кількість зацікавлених колег. Це достатньо складна проблема, з якою свого часу зіштовхнувся американський вчений-хімік Юджин Гарфілд у середині 50-х років ХХ ст. Тоді у світі виходило 50 тис. наукових видань (сьогодні — вдвічі більше), ознайомитися з якими можна було в бібліотеках. При тому найбільш затребувані журнали постійно були «на руках», інші — припадали пилом на бібліотечних полицях.

На той час вже був відомим закон розподілу англійського математика і бібліографа Семуєля Бредфорда (1934 р.). Основний сенс виведеної ним закономірності: якщо наукові журнали розташувати в порядку спадання кількості статей з конкретної проблеми, то видання можна розбити на три зони таким чином, щоб кількість статей у кожній зоні на визначену тему була однаковою.

Упродовж року науковець читає близько 200 статей — а це всього-на-всього 0,4% від загальної кількості праць на його тематику

Отож, у першу зону, названу Бредфордом зоною ядра, входять профільні журнали, безпосередньо присвячені розглянутій тематиці. Кількість журналів у зоні ядра невелика. Другу зону утворюють журнали, частково присвячені обраній галузі, причому їх кількість суттєво збільшується порівняно з кількістю журналів у ядрі. Третя зона — найбільша за кількістю видань — об’єднує журнали, тематика яких є досить віддаленою від розглянутої предметної галузі.

При однаковій кількості публікацій у кожній зоні кількість джерел (у даному випадку — найменувань журналів) кратно зростає при переході від однієї зони до іншої.

Отже, за законом Бредфорда, 80% наукової інформації можна знайти у 20% наукових виданнях (так званий принцип Парето, характерний для багатьох дисциплін: емпіричне правило, яке стверджує, що для багатьох явищ 80% наслідків спричинені 20% причин).

Аналізуючи довідник юридичної літератури Шепарда, Гарфілд збагнув, що мірою визнаності публікації можуть бути отримані цитування — його стаття в журналі Science 1955 р. започаткувала нову еру наукової комунікації.

Згодом Гарфілд розробив чимало бібліографічних інновацій, зокрема індекс цитування наукових статей та інші бази даних. З 1955 р. він працював над створенням Інституту наукової інформації. Своєю чергою, індекс цитування дозволив вираховувати імпакт-фактор — показник впливовості журналів.

Імпакт-фактор — це співвідношення кількості цитувань, що в певному році отримали статті певного видання, опубліковані у двох попередніх роках, до кількості статей у цьому журналі у двох попередніх до року розрахунку. Розрахунки проводять для видань SCIESSCI за цитуваннями у Web of Sciecne Core Сollection.

Це довело, що журнали Science і Nature були ядром для всієї точної науки. Робота Гарфілда зумовила розвиток декількох алгоритмів інформаційного пошуку, як, наприклад, Pagerank, які використовують структуровану цитату між веб-сайтами через гіперпосилання.

Платформа Web of Science

З часом напрацювання Гарфілда трансформувалися у міжнародну платформу Web of Science, що складається з 15 баз даних, індексує понад 34 тис. видань, майже 150 млн документів. Її основна колекція — перша в світі наукометрична база Web of Science Core Collection містить понад 20 тис. журналів — саме ті 20%, де сконцентровано до 80% необхідної інформації. Для більш ніж 12 тис. з них розраховують імпакт-фактор. У базі проіндексовано понад 70 млн документів, 1,4 млрд посилань, 97 тис. книг, 197 тис. матеріалів конференцій, 35 млн патентних родин. Видання до бази даних відбирає спеціальна комісія.

Аналізуючи довідник юридичної літератури Шепарда, Гарфілд збагнув, що мірою визнаності публікації можуть бути отримані цитування — його стаття в журналі Science 1955 р. започаткувала нову еру наукової комунікації

Проте, за словами Ірини Тихонкової, з появою електронних журналів, створення яких завдяки програмному забезпеченню не є складним, та наявністю нормативних документів (науковцю для отримання наукових звань чи ступенів потрібні публікації у міжнародних журналах) з’явилося багато хижацьких видань. Вони стверджують, що нібито входять до бази Web of Science, і розсилають науковцям запрошення до публікацій за порівняно невелику суму. Вони вводять в оману адресатів, маніпулюючи показником імпакт-фактор, а також в листах-запрошеннях до публікації подають псевдоімпакт-фактори (Global, International Cosmosetc impact factor). На жаль, через брак знань і довірливість деякі українські науковці друкують результати в таких виданнях. Що означають публікації у хижацьких журналах? Це втрачені результати, гроші, час і репутація. Тому науковцям не варто довіряти сумнівним сайтам і розсилкам, натомість слід навчитися перевіряти, чи дійсно видання входить до міжнародних баз даних.

Читайте також: Как отличить научные исследования от псевдонаучных?

Для чого українським вченим потрібні публікації в міжнародних виданнях? Для того щоб отримати ступінь кандидата чи доктора наук, вчений повинен мати певну кількість публікацій у журналах, однак лише тих, що знаходяться у міжнародній базі даних і, зокрема, Web of Science. Чи для того, щоб отримати міжнародний грант для своїх досліджень? Або все ж головна причина — це поділитися з колегами отриманими здобутками?

Що обов’язково має бути в публікації, щоб потрапити до міжнародного видання? Насамперед актуальна тема з новими, перевіреними і цікавими для наукової спільноти результатами власних досліджень, яка пропонує вирішення певної проблеми.

Показниками кваліфікації вченого є кількість публікацій; їх якість (цитування, індекс Гірша); отримані гранти; міжнародні партнери. Опублікувавши свої напрацювання в журналі, який індексується у Web of Science, науковці можуть бути впевнені, що з ними ознайомляться зацікавлені колеги у всьому світі, що, певна річ, відкриває перспективи для подальшої роботи, спільних досліджень і розвитку наукової кар’єри.

Міжнародну платформу Web of Science, що складається з 15 баз даних, індексує понад 34 тис. видань, майже 150 млн документів. Її основна колекція — перша в світі наукометрична база Web of Science Core Collection містить понад 20 тис. журналів — саме ті 20%, де сконцентровано до 80% необхідної інформації

— Міжнародна компанія Clarivate Analytics до 2017 р. була підрозділом IP&Science Thomson Reuters, який спеціалізувався на питаннях науки та інтелектуальної власності. Ще раніше це був Інститут наукової інформації, створений у 60-х роках минулого століття Юджином Гарфілдом для того, щоб відбирати, аналізувати та надавати якісну інформацію для науковців, викладачів, видавців, бібліотекарів, медиків, працівників патентних відомств, представинків фармринку, управлінців, — розповідає Ірина Тихонкова. — На сьогодні вона створює і надає доступ до платформи Web of Science, аналітичних ресурсів кращих публікацій Essential Science Indicators, аналітики видань з імпакт-факторами Journal Citation Report, референс-менеджера End Note, а також авторського ідентифікатора Researcher ID, численних продуктів, що пов’язані з розробкою та комерціалізацію ЛЗ Cortellis, Integrity, Meta Core, Drug Research Advisor, Key Pathway Advisor, та ресурсів, що необхідні для захисту інформації та її комерціалізації, — Derwent, Compu Mark, SAEGIS, Domain Name Search.

Надрукувати щось можна лише один раз, і якщо повторюватися — то це буде самоплагіат. В академічному світі рецензенти, що помічають недоброчесні практики в статтях, грантах, тезах, повідомляють про це видання і грантодавців. Зрозуміло, що таким нечесним науковцям в подальшому буде неможливо опублікуватися в якісних журналах та отримати грант

В Україні про Web of Science відомо давно, оскільки СРСР був одним з перших передплатників ще паперових версій індексу цитування та Current Content, і українські вчені користувалися ними у бібліотеці ім. Вернадського та бібліотеках інших міст. Згодом, зважаючи на часи нестабільності, ресурси не були представлені в країні і фактично повернулися лише наприкінці 2015 р. Проте зараз, коли на зміну класичним бібліотекам приходять електронні, принципи пошуку і аналізу літератури не змінилися, і, безперечно, бібліотекам відводиться дуже важлива роль у навчанні молодих науковців основам наукової комунікації. Тому завжди приємна увага бібліотекарів до семінарів та вебінарів, які з 2016 р. проводить Clarivate Analytics в Україні.

Самоплагіат — це також плагіат

За словами Ірини Тихонкової, вимирання наукових шкіл в Україні впродовж останніх 15 років через те, що вчені активно почали виїжджати працювати за кордон, спричинило збільшення випадків академічної недоброчесності або ж, простіше кажучи, плагіату. Аби боротися з цим ганебним явищем, компанія Clarivate Analytics протягом останніх двох років на своїх семінарах (понад 200) у різних академічних установах нашої держави завжди акцентує увагу на основах академічної доброчесності, застерігає від хижацьких видань тощо.

— Ми не лише надаємо українським вченим доступ до платформи баз даних, але й пояснюємо, як правильно читати чиїсь наукові статті та писати свої, як складати успішні гранти, представляти результати власних досліджень, — зазначає Ірина Тихонкова. — Звісно, на цю тему є чимало літератури, але вона зазвичай англійською мовою, якою не всі наші вчені володіють на необхідному рівні. Буває, вони просто бояться подавати свої наробки в іноземні журнали, а тому дійсно вартісні праці публікують лише у місцевих виданнях, які, зрозуміло, закордонні колеги побачити не можуть. Українські вчені бояться рецензування і відмови у публікації. Але це цілком нормально, коли до статті з міжнародного журналу приходить перелік зауважень, тож автор повинен їх спокійно опрацювати. Тому процес рецензування і підготовки публікації до друку відбирає доволі багато часу.

Що стосується плагіату, то це насправді доволі болюча проблема. Надрукувати щось можна лише один раз, і якщо повторюватися — то це також буде самоплагіат. В академічному світі рецензенти, що помічають недоброчесні практики в статтях, грантах, тезах, повідомляють про це видання і грантодавців. Зрозуміло, що таким нечесним науковцям в подальшому буде неможливо опублікуватися в якісних журналах та отримати грант. З огляду на те, що неточне цитування (помилки в переліку літератури) також зараховують до ненавмисного плагіату, необхідно використовувати референс-менеджери, програми, які дозволяють сформувати науковцю картотеку статей на свою тему, та коректно оформлювати власну публікацію відповідно до формату обраного видання, зберігаючи час та репутацію вченого.

Лариса Дедишина

Фото: Ігор Садовий

“Фармацевт Практик” #6′ 2018