Коли від цукру несолодко
Стрімке збільшення кількості хворих на цукровий діабет (ЦД) у світі, а також швидкий розвиток важких ускладнень цієї хвороби дали привід Всесвітній організації охорони здоров’я заявити, що ЦД набуває масштабів епідемії.
В нашій країні зареєстровано понад мільйон пацієнтів з таким діагнозом, однак насправді їх набагато більше, адже співвідношення числа зареєстрованих хворих і осіб з недіагностованим ЦД становить 1:3.
Про перебіг захворювання, проблеми його лікування ми розмовляємо з Петром Миколайовичем Боднаром, д-ром мед. наук, професором, завідувачем кафедри ендокринології Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця
— Петре Миколайовичу, якщо людина захворіла на ЦД, то вона має усвідомити, що це на все життя?
— При такому хронічному захворюванні, як ЦД, інколи спостерігаються періоди ремісії, але досвід показує, що після цього слід чекати якогось «сюрпризу». Найчастіше це трапляється в людей молодого віку: на кілька місяців хвороба стихає (можливо, це пов’язано з гіпертрофією інсулінпродукуючих клітин і гіперсекрецією інсуліну), потім знову починається її бурхливий розвиток — такий природний перебіг ЦД. На жаль, надій на абсолютне вилікування практично немає. Тому завдання лікарів, соціальних працівників полягає в тому, щоб допомогти хворим адаптуватся до життя.
— ЦД більш нещадний до молодих людей?
— Згідно з міжнародною класифікацією, розрізняють ЦД І та ІІ типу. поділяють Раніше І тип називали інсулінзалежним, хоча зараз доведено, що це не зовсім вірно, бо залежність від цього гормону не завжди відповідає типу перебігу захворювання. Так, інколи при ЦД ІІ типу, який формально називається інсуліннезалежним, хворим призначають інсулін.
Для ЦД І типу, на який хворіють переважно особи молодого віку, характерний бурхливий розвиток, важкий і лабільний перебіг. На ЦД ІІ типу найчастіше страждають люди похилого віку (кожний четвертий у віці понад 70 років).
На мою думку, більш бурхливий розвиток ЦД у молодих пов’язаний, по-перше, з тим, що всі процеси життєдіяльності у молодому віці досить активні, по-друге, з активністю контрінсулярних гормонів (в людей старшого віку їх роль значно слабша). Крім того, вважається, що ЦД І типу індукується вірусами. Хоча захворювання не можна назвати інфекційним, віруси стимулюють автоімунне ураження інсулінпродукуючих клітин — так званий автоімунний інсуліт. А потім вже на цій основі виникає ЦД. Часто він розвивається у дітей в пік сезонних вірусних захворювань.
— При якому типі ЦД буває більше ускладнень?
— Ускладненя можливі при ЦД і І типу, і ІІ, але вони різні. Для ЦД І типу характерні специфічні ураження мілких судин. Найчастіше їх виявляють у судинах очного дна, що призводить до зниження і втрати зору, у судинах ниркових клубочків, що спричиняє втрату функції нирок, у судинах підшлункової залози.
У людей старших вікових груп в першу чергу страждають крупні судини, тобто маємо звичайний атеросклероз. Через ЦД ІІ типу атеросклероз може проявитися раніше, відзначатися важкім перебігом і частіше супроводжується такими ускладненнями, як інфаркт міокарда і порушення мозкового кровообігу. В людей старших вікових груп часто виникає ще одне дуже небезпечне ускладнення ЦД — так званий синдром діабетичної стопи.
— Те, який саме орган буде уражений — очі, нирки, стопа, — залежить від типу ЦД чи від спадкових факторів? Чи хвороба вибирає найслабшу ланку в організмі?
— Досить складне запитання… Найчастіше уражаються судини в активно функціонуючих органів. Можливо, це також залежить від їх функціонального стану, патологічних змін, що вже відбулись. До цих змін додаються порушення обміну речовин внаслідок ЦД, і вони не витримують — «здають позиції». Але є органи, які захищені від цих ускладнень завдяки своїй функції. Наприклад, серце, в якому кровообіг покращується завдяки роботі м’язів.
— Що ви мали на увазі, коли говорили про адаптацію хворих на ЦД?
— Як ми вже зазначали, ЦД — хронічне захворювання, але воно не є протипоказанням для будь-якого виду діяльності, крім важкої фізичної праці. Отже, хворі повинні навчитися жити з цією проблемою — здобувати освіту, працювати. Якість їх життя залежить не тільки від ліків, а й від того, як добре вони розуміють суть своєї хвороби, орієнтуються в симптомах, що виникають. А хворі на ЦД ставали навіть чемпіонами світу у різних видах спорту! Але треба враховувати, що фізична праця знижує рівень глюкози в крові, тому перед тренуванням слід знизити дозу інсуліну і збільшити прийом їжі.
Терапія ЦД — має бути спрямована на досягнення максимальної компенсації обміну речовин. Рівень глюкози повинен бути у межах норми або близький до неї. На превеликий жаль, у багатьох хворих не вдається нормалізувати обмін речовин, через це в них можливий розвиток гіпоглікемії.
У Київському міському центрі ендокринології та обміну речовин при Київській міській центральній лікарні проходить апробацію апарат для моніторування рівня глюкози. За допомогою спеціального сенсора, який вводиться під шкіру хворому, кожні кілька секунд фіксується рівень глюкози. Пацієнт носить апарат 3–5 діб. На основі отриманих даних будується графік, на якому видно, коли рівень глюкози знижується, коли підвищується. Це дає змогу науково обґрунтувати перебіг хвороби і спробувати добитися нормалізації рівня глюкози, що допоможе пацієнту адаптуватися до життя.
— Коли треба починати стежити за рівнем глюкози?
— Коли людина довідується, що вона хвора, а бажано навіть раніше. Поки що медицина не може визначати дефекти на генетичному рівні, тому на рівень глюкози слід звертати увагу тим, хто належить до групи ризику, — тобто ті, у кого в родині є хворі на ЦД, хто має надмірну вагу, хто страждає від хронічних інфекцій. Варто пам’ятати, що ускладнення найчастіше розвиваються, коли людина ігнорує лікування ЦД на початкових стадіях.
— Ознаками ЦД є важкість у ногах, швидка стомлюваність, але це характерно для багатьох хвороб і взагалі нашого способу життя. Які клінічні прояви повинні насторожити людину?
— Характерними симптомами ЦД — є підвищена спрага, відчуття сухості у роті, збільшення виділення сечі, зниження зору, проблеми з ногами. Слід перевірити рівень глюкози, якщо в дорослої людини з’являються симптоми гіпоглікемії, яка може бути проявом гіперінсулінізму, то це може призвести до виникнення ЦД ІІ типу. Ознаками надлишкової секреції гіперглікемізуючих факторів (адреналіну, глюкагону, кортизолу, гормону росту) є слабкість, тремор, тахікардія, підвищене потовиділення, відчуття тривоги і голоду.
Загальний спосіб життя повинен бути здоровим, потрібні фізичні навантаження. А за статистикою оздоровчими вправами в нас займається до 10% населення, тоді як, наприклад, у Фінляндії — 52%, тобто кожна друга людина.
— В Україні з 1999 року діє національна програма «Цукровий діабет». Чи вважаєте ви її ефективною?
— Якби на неї давали трішки більше грошей, то вона була б ефективнішою! В Україні створено більше 200 шкіл для хворих на ЦД, в яких фахівці допомагають пацієнтам адаптуватися до життя. Діє система кабінетів діабетичної стопи. Тільки у Києві їх близько десяти, але вони повинні бути при кожному лікувальному закладі, де спостерігають хворих на ЦД.
Діабетична стопа — це наслідок дії інфекційних агентів, травматичних уражень, поганого догляду за шкірою ніг. Вона буває невропатичною, ішемічною і змішаною. В молодих людей переважно зустрічається невропатична, в людей старшого віку, для яких це ускладнення більш характерне, — ішемічна. Якщо не боротися за нормалізацію показників рівня глюкози, вірогідність виникнення синдрому дуже велика.
У сучасній класифікації діабетичної стопи існує п’ять ступенів. Ускладнення першого і другого ступеня можна лікувати, на третьому, як правило, потрібне хірургічне втручання, а на четвертому і п’ятому — обов’язковою є ампутація. Стадії змінюються поступово, тому багато залежить від ставлення людини до своєї хвороби. Все, що полегшує кровообіг у стопі (гімнастичні вправи, масаж) є ефективним, особливо на перших стадіях захворювання. Зменшення кількості випадків ампутації кінцівок у наш час — один із результатів роботи таких кабінетів.
Успіх лікування ЦД лише на 15% залежить від забезпечення пацієнтів засобами контролю та лікарськими препаратами. Якість життя хворого значною мірою визначає ступінь його поінформованості про цю підступну хворобу.
Розмовляла Надія Юрченко
