Керівник — це характер
Коли говорять про жінку — керівника великого успішного підприємства, як правило, в уяві вимальовується образ сильної та владної особистості, жорсткої й безкомпромісної до конкурентів, вимогливої до підлеглих і непоступливої. Часто-густо без родини, чоловіка й дітей, адже усе життя покладено на вівтар служіння СПРАВІ. Скільки фільмів, трагічних і комедійних, знято про таких керівників! Нерідко до слова «жінка-лідер» добирають прикметники «авторитарна», «деспотична», «доїдлива». Утім, цей стереотип не має жодного стосунку до Ольги Гребенюк, завідувача хмельницької міської комунальної аптеки «Віола»
Ольга Дмитрівна — справжня жінка: м’яка, незлостива, спокійна, якщо хочете, навіть домашня. Жінка-берегиня. Здається, вона ніколи не підвищує голосу ні вдома, ні на роботі. Жодних різких рухів, привіт-ність у голосі, тепло в погляді. Демократична й толерантна у стилі управління. Співчутлива до хворих, переймається проблемами колег. Бере чуже горе близько до серця і плаче разом з іншими, якщо біда. Лагідна вдача передалася їй від мами, сільської вчительки, надзвичайно мудрої та доброї людини. Але хто сказав, що такий характер — слабкість, а не сила лідера?
Фізика — ні, хімія — так!
Ольга Дмитрівна родом із Хмельнич-чини. Як і багато інших майбутніх аптекарів, школяркою понад усе любила хімію. Тому без вагань після закінчення школи вступила на фармацевтичне відділення Львівського медичного училища. Відмінниця з дипломом із відзнакою, вона без особливих зусиль потрапила у заповітні 5% випускників, які мали право продовжити навчання і здобути фах провізора у вищому навчальному закладі. Разом із подружкою обрали Львівський медичний інститут. Однак обидві «успішно» провалили фізику на вступних іспитах (ця дисципліна тоді на фармацевтичному факультеті була профілюючою). Ольга повернулася на Хмельниччину і влаштувалася в сільську аптеку Теофіпольського району. Цей рік був для неї часом надбання досвіду роботи на селі, усвідомлення й розуміння особливостей людей, котрі все життя важко працюють на землі, вирощуючи хліб.
Працювати було цікаво, але дів-чина все одно мріяла про вищу освіту. Тому знайшла компроміс — вирішила спробувати свої сили на заочному відділенні фармацевтичного факультету П’ятигорського медичного інституту. Чому ж так далеко від рідного дому? Бо в 70-х на весь Союз було лишень два заочних факультети — у Пермі та П’ятигорську. Коли приїхала до інституту, у приймальній комісії її вмовили подати документи на стаціонарне від-ділення. На щастя, профілюючим вступним іспитом там була хімія, тож наполеглива хмельничанка була цілком впевненою у своїх знаннях. За п’ять років із червоним дипломом і вже одруженою Ольга Гребенюк повернулася до України. До слова, через багато років фах провізора обере для себе й її молодша донька Валентина.
П’ять жінок у житті шостої
Згадуючи й переосмислюючи свій шлях у фармації, Ольга Дмитрівна із великою пошаною і вдячністю згадує імена п’ятьох жінок, які відіграли величезну роль у її становленні як особистості, так і професіонала.
Іра Абрамівна Волик — шкільна вчителька української літератури. Вона прищепила дів-чині любов до книги, поезії та читання.
Надія Миколаївна Горалько — завідувач фармацевтичного відділення Львів-ського медичного училища. Навчила вчитися, розви-нула потребу пізнавати світ і себе в ньому. Якщо щось робиш, роби це пра-вильно — її нау-ка. Ольга Дмитрівна пригадує, як викладачка прискіпливо навчала користуватися аптечними вагами. І старанна учениця доводила до автоматизму положення кожного пальця, вчилася фіксувати розміщення важок у долоні, міліметрові відхилення стрілок — у технології виготовлення ліків важливі чіткість і порядок.
Марія Йосипівна Перетятко — викладач фармакогнозії в училищі, Дора Олексіївна Муравйова — професор фармакогнозії П’ятигорського медінституту. Любов до природи й віра у силу цілющих рослин — це від них. На третьому курсі за програмою обміну студентів Дора Олексіївна повезла своїх вихованців до Братиславського університету. Потрапити за кордон для радянського студента — майже нездійсненна мрія. А тут така гарна нагода! Майбутні провізори знайомилися з чехословацькими аптеками, особливостями викладання профільних дисциплін, збирали у Татрах ятришник, лікувальним властивостям якого була присвячена докторська дисертація Муравйової, і навіть побували на прийомі в мера міста. А потім радо приймали чехословацьких студентів у П’ятигорську.
У 1975 р. з червоним дипломом прові-зора Ольга Гребенюк за направленням приїхала до Хмельницького в міжлікарняну аптеку № 170 на посаду провізора-аналітика, де доля звела її ще з однією унікальною жінкою, заві-дувачем Ганною Андріївною Мідько — нова-тором у фармації. У 70-х аптека № 170 була всесоюзною школою передового досвіду з наукової організації праці. Бути в постійному пошуку нових і прогресивних методів ро-боти — це від Ганни Андріївни.
Після перемоги в конкурсі «Кращий за професією» Ользі Дмитрівні запропону-вали очолити відділ фармацевтичної інформації Хмельницького обласного аптекоуправління. Ця робота відрізнялася від звичних обов’язків аптекаря, тому видавалася цікавою й водночас відповідальною. Під етичною фармацевтичною інформацією малися на увазі лише дані й ніщо інше, нічого спільного з методами нинішніх медичних представників. Крім того, за результатами роботи служби фармацевтичної інформації вираховувалися запити населення і планувалися обсяги промислового фармацевтич-ного виробництва нових лікарських засобів. Невдовзі талановитого організатора Ольгу Гребенюк перевели на посаду заступника начальника Хмельницького обласного аптеко-управління.
Виготовлення рятує роздріб
У 1988 р. Ганна Мідько передала управ-ління аптечним закладом № 170 в руки Ольги Гребенюк. Ця міжлікарняна аптека закритого типу працювала на території лікарняного містечка з 1966 р. й обслугову-вала обласну клінічну лікарню, онко-логічний і психо-неврологічний диспансери, госпіталь УМВС.
Нині таких виробничих аптек у країні вже не залишилося. Окрім величезного асортименту готових лікарських форм, аптекарі у великих обсягах готували інфузійні, стерильні та екстемпоральні лікарські засоби. Лікарні потребували багато інфузійних розчинів, адже фармацевтичні заводи вироб-ляли винятково ампульні лікарські засоби. Отже, за зміну більш ніж 20 спеціалістів ап-теки випускали до 2000 флаконів стерильних розчинів. У пе-ріод епідемій грипу чи отруєнь грибами інфузії без перерви виготовляли із ранку до десятої години вечора.
— Після змін, які сталися в аптечній службі міста, у 1994 р. ми вийшли зі складу центральної міської аптеки й зареєструвалися як юридична особа під назвою «Міська комунальна аптека «Віола». Традиції міжлікарняного закладу зберігали ще з десяток літ, як основний профіль аптеки. Проте, намагаючись вижити у скрутний час, вимушено доповнили свою роботу деякими неспецифічними для міжлікарняних аптек видами діяльності. Через те, що з бюджету лікарні фінансувалися дуже погано й коштів на лікування хворих у стаціонарах хронічно не вистачало, пацієнти стали докуповувати необхідні медикаменти за власні гроші. Тому виникла потреба в розширенні номенкла-тури готових лікарських форм. Міжлікарняна аптека поступово почала розширюватися за рахунок роздрібних підрозділів.
Сьогодні в підпорядкуванні Ольги Гребенюк понад 70 осіб, базова виробнича аптека, соціальна аптека і 10 аптечних пунктів, розташованих у корпусах обласної лікарні, онко-диспансеру та в міських поліклініках. Соці-альну аптеку в центрі міста було від-крито три роки тому за сприяння мерії. Ціни на продукцію там нижчі, ніж у решти підрозділів, а націнка на соціально значущі препарати для лікування хронічних захворювань не пере-вищує 5%.
Про масштабне інфузійне виробництво давно довелося забути. Аби не дублювати промисловий асортимент, аптека готує лише кілька найменувань інфузій — деякі концент-рації калію хлориду, кальцію хлориду та гіпертонічного розчину натрію хлориду. Зі стерильних — розчин фурациліну, розчин борної кислоти, рідше — очні краплі. Також скоротилися об’єми виготовлення екстемпоральних ліків: лікарям і простіше, і вигідніше призначати готові лікарські форми. Багато субстанцій для аптечного виготовлення не зареєстровані як лікарські засоби. А це також не сприяє розвитку аптечного виготовлення.
— Незважаючи на всі труднощі, ми продовжуємо виготовляти ліки в умовах ап-теки, — каже Ольга Дмитрівна. — Інакше хворі просто не матимуть куди звернутися по допомогу. Наприклад, пасту Унна, яку широко й ефективно застосовують у судинній хірургії для лікування трофічних виразок, можна замовити тільки в аптеці «Віола».
Ольга Гребенюк категорично не погоджується з тим, що аптечне виготовлення є без-перспективним напрямком. Таким його зробили штучно. Цілком імовірно, що незабаром будемо шкодувати за втраченим і забутим. До прикладу, колишня працівниця аптеки «Віола», яка емігрувала за кордон, підтвердила свій диплом і працює у Бремені у виробничій аптеці, стверджує, що в Німеччині препарати аптечного виробництва коштують дорожче, аніж готові промислові форми. Німці віддають перевагу індивідуальному підходу до хворого. Відповідно, праця аптекаря, який може приготувати ліки сам, оцінюється дуже високо.
Лариса Дедишина
