Лікарські засобипрофілактика і лікуванняСтатті

Ліки та печінка

28/07/2022

Печінка (грец. hepar) – найбільша залоза нашого організму. Саме тут метаболізуються лікарські засоби, які були прийняті перорально. При наявності захворювань органу фармакодинаміка та фармакокінетика препаратів може змінюватись

Симптоми лікарського ураження печінки

Якщо вплив лікарського засобу на орган занадто сильний, це може порушити її нормальне функціонування. При цьому симптоми, що виникають, будуть подібними до таких, які з’являються при хворобах печінки вірусної етіології або характерні для імунологічних порушень. Наприклад, лікарський гепатит подібний до вірусного. Обидва ці захворювання супроводжуються підвищенням рівня печінкових ферментів (АЛТ та АСТ) у плазмі крові, втратою апетиту, підвищеною стомлюваністю та нудотою. Індуковане прийомом медикаментів зменшення секреції або припинення виділення жовчі подібно до холестазу аутоімунного походження; при цьому спостерігається свербіж шкіри, в плазмі крові підвищується рівень білірубіну і алкалінфосфатази.

До неспецифічних симптомів, при яких важко діагностувати ушкодження печінки, належать:

  • – підвищена стомлюваність, слабкість;
  • – біль у животі неясної етіології;
  • – втрата апетиту.

Специфічними симптомами є:

  • – пожовтіння шкіри (жовтяниця), викликане кумуляцією білірубіну в крові;
  • – свербіж;
  • – часта поява саден, пов’язана зі зниженою концентрацією факторів згортання крові.

Причини ураження печінки

В першу чергу порушення функцій печінки може виникнути внаслідок прийому препаратів, що мають дозозалежну токсичність. Використання таких лікарських засобів протягом тривалого часу у високих дозах суттєво впливає на роботу печінки. Найбільш відомий приклад – прийом ацетамінофену у високих дозах. По-друге, причиною може стати підвищена чутливість організму до деяких препаратів. Найчастіше алергічні реакції спостерігаються на новокаїн та пеніцилін (до 16% випадків)

Найбільш рідкісною причиною негативного впливу на функції печінки є ідіосинкразична токсичність лікарського засобу (у 1–10 на 100 000 пацієнтів). Вона проявляється лише у людей зі специфічними генами, що контролюють хімічні перетворення певних речовин, метаболіти яких можуть накопичуватися в печінці та пошкоджувати її, а спільний прийом з іншими препаратами збільшує ймовірність порушень роботи печінки.

Печінка – орган, що виконує різні функції: бере участь у процесі травлення, обміні речовин, вітамінів, води, підтримує гомеостаз шляхом знешкодження ендогенних і екзогенних речовин

Види ушкоджень

Найбільш легким проявом шкідливого впливу лікарських засобів є незначне підвищення рівнів печінкових ферментів у плазмі крові. При цьому симптоми або ознаки захворювання печінки можуть бути відсутніми. Як правило, біохімічні показники крові швидко відновлюються після припинення прийому препарату. Тому зміни показників крові не є приводом для скасування прийому ліків. Такі властивості мають статини, антибіотики, антидепресанти, ацетилсаліцилова кислота, хінідин, а також засоби, що застосовуються для лікування цукрового діабету.

Безпосереднє ушкодження клітин печінки залежить від дози препарату. Такий стан може виникати на тлі прийому парацетамолу, саліцилатів у високих дозах (понад 2 г/добу) у хворих з патологією сполучної тканини, тетрациклінів (понад 2 г/добу перорально або більше 1 г/добу внутрішньовенно), метотрексату у хворих з псоріазом (після тривалого прийому цього препарату в дозі 1,5-2 г рекомендується контрольна біопсія печінки), азатіоприну та його метаболіту 6-меркаптопурину, препаратів заліза.

Гепатит – запалення печінки. Прийом деяких лікарських засобів є причиною гострого або хронічного гепатиту, на тлі якого може розвинутись некроз гепатоцитів. Гострий гепатит діагностують, якщо захворювання триває менше 3 місяців, хронічний – понад 3 місяці. Гострий медикаментозно індукований гепатит зустрічається приблизно в 9 разів частіше, ніж хронічний гепатит.

Основні симптоми захворювання – втрата апетиту, нудота, блювання, лихоманка, слабкість, підвищена стомлюваність, біль у животі. У важких випадках відзначаються потемніння сечі, кал світлого кольору, пожовтіння шкіри та склер. Зазвичай у плазмі крові підвищується рівень печінкових ферментів (АЛТ, АСТ та білірубіну). Як правило, гострий чи хронічний гепатит проходить після відміни препарату. Однак у деяких випадках гострий гепатит може спричинити розвиток гострої печінкової недостатності, а хронічний — поступового руйнування клітин печінки та цирозу.

До препаратів, прийом яких може призвести до розвитку гострого гепатиту, належать ацетамінофен, фенітоїн, ацетилсаліцилова кислота, ізоніазид, диклофенак, амоксицилін/клавуланова кислота; хронічного гепатиту – тетрацикліни, нітрофурантоїн, фенітоїн, пропілтіоурацил, фенофібрат, метамфетамін.

Холестаз – зменшення секреції або припинення виділення жовчі. Після припинення прийому препарату, як правило, настає одужання. Однак у деяких пацієнтів симптоми холестазу (жовтяниця, свербіж, підвищені рівні печінкових ферментів у плазмі крові) присутні ще протягом кількох місяців. Якщо захворювання триває понад 3 місяці, його називають хронічним.

До препаратів, прийом яких може призвести до розвитку холестазу, відносяться еритроміцин, хлорпромазин, сульфаметоксазол і триметоприм, амітриптилін, карбамазепін, ампіцилін, ампіцилін/клавуланова кислота, рифампіцин, естрадіол, каптоприл, пертоцикл антидепресанти, тетрациклін та фенітоїн.

Стеатоз печінки (жировий гепатоз, жирова інфільтрація, жирова дистрофія печінки та ін) – вид гепатозу, що проявляється жировою дистрофією гепатоцитів; може бути самостійним захворюванням або мати характер синдрому. Найчастіше виникає на тлі алкоголізму, ожиріння та цукрового діабету. У пацієнтів з медикаментозно індукованим стеатозом можуть бути характерні симптоми: підвищення в плазмі крові рівня печінкових ферментів, збільшення розмірів печінки. У деяких випадках захворювання призводить до цирозу та печінкової недостатності. Стеатоз печінки може розвинутись на тлі парентерального харчування, прийому метотрексату, гризеофульвіну, тамоксифену, стероїдів, валпройової кислоти, аміодарону.

Цироз печінки – захворювання, що характеризується дистрофією печінкових клітин, вузловою регенерацією печінкової тканини, розвитком сполучної тканини, дифузною перебудовою структури та судинної системи печінки. Цироз може розвинутись як результат хронічного гепатиту, холестазу або стеатозу. Препарати, прийом яких може спричинити цироз: метотрексат, аміодарон, метилдопа.

Фульмінантний гепатит (гостра печінкова недостатність) дуже рідко розвивається через прийом лікарських препаратів. При цьому захворюванні спочатку з’являються симптоми гострого гепатиту, а потім сплутаність свідомості або кома (енцефалопатія). Приблизно 80% пацієнтів із фульмінантним гепатитом помирають протягом кількох днів чи тижнів після розвитку хвороби. Причиною фульмінантного гепатиту може стати прийом ацетамінофену.

Тромбоз вен печінки призводить до її збільшення, появи болю в животі, накопичення рідини в черевній порожнині (асциту) та печінкової недостатності.

Препарати, прийом яких може стати причиною захворювання: пероральні контрацептиви, пірролізидинові алкалоїди, виявлені в деяких рослинах (живокіст, огірочник лікарський, жовтозілля).

Слід нагадати, що суворе дотримання режиму дозування та негайне звернення до лікаря з появою перших загрозливих симптомів знизить можливість розвитку ускладнень при лікуванні препаратами, що мають високу токсичність.

Підготувала Наталія Малішевська

Вам також буде цікаво це:

https://rx.ua
ПЕРЕДПЛАТА
КУПИТИ КНИГИ