Арабіка, маракуйя та інжир
І ще понад 1200 лікарських, декоративних та біблійних рослин зростає у Ботанічному саду ЛНМУ ім. Данила Галицького
Одна з найкращих кафедр в Європі
Медицина і природничі науки тісно пов’язані з рослинним світом, тому віддавна обов’язковою тріадою всіх університетів були бібліотека, анатомічний музей і ботанічний сад. Ботанічні сади, які спершу створювалися для задоволення знаті, перетворилися на навчальні бази і осередки наукових досліджень.
Ростислав Гулько
З метою створення такого наукового центру молодий львівський професор Тадеуш Вільчинський у 1929 р. викупив ділянку з маленьким будиночком площею близько 6 га. Професор Вільчинський, викладач ботаніки і фармакогнозії, разом з відомими сьогодні ботаніками професором, доктором гонорис кауза С. Стойком і професорами К. Малиновським, Ю. Шевченком, М. Козієм почали збагачувати чорноземом викуплену ділянку, впорядковувати її, висаджувати лікарські і декоративні рослини, завезені з різних кінців світу.
Цілорічно всі університетські корпуси потопають у зелені високих і струнких туй, сріблястих ялин, каштанів, ялівцю, сосни. І мало хто знає, що дотепер курорти Моршин і Трускавець, Шкло і Любінь Великий, вулиці і парки Львова та Дрогобича прикрашають туї, деревовидні півонії, клематиси із саджанців університетського ботсаду.
Створена у власному будиночку професора Вільчинського кафедра фармакогнозії започаткувала організацію повноцінного навчального процесу та наукових досліджень лікарських рослин. Саме у цій невеликій будівлі створені навчальні і наукові лабораторії, де працюють молоді науковці, студенти, ентузіасти-дослідники флори західних областей України. Вони виїжджають в експедиції на Волинь і в Карпати, на Далекий Схід і Байкал, на схід України і Кавказ, привозять все нові і нові саджанці, інтродукують їх і вводять у культуру.
Так з’явилися на городі різні види термопсисів і дельфініумів, наперстянок і чемерників, гірчаків і пролісків, які в подальшому стали об’єктами фармакогностичних досліджень, що проводили молоді науковці з Івано-Франківська, Харкова, Дрогобича, Києва і Львова. Відтак, завдяки першим випускникам Львівського медінституту було створено львівську школу фармакогностів.
Поза тим, першими викладачами нової і необхідної дисципліни стали лікарі, зокрема, у 1855 р. фармакогнозію викладав професор теоретичної медицини і окулістики, доктор медицини Ігнацій Вікторин. З 1880 р. доцентом фармакогнозії призначено уродженця Львівщини Мечислава Дуніна-Вонсовича, який у 1875 р. склав в університеті Фрайбурга екзамен на звання магістра фармації і працював у Страсбурзі у фармакогностичному центрі професора Флегінхіра. Доцент Дунін-Вонсович був не тільки першим фармацевтом на посаді викладача фармакогнозії, але й єдиним представником аптекарства серед професорів і доцентів Львівського університету.
Отримавши від професора Гавранека опіку над фармацевтичною колекцією, він намагався в межах невеликої дотації (100 крон) збагачувати її видовий склад. На відміну від попередників Дунін-Вонсович викладав фармакогнозію вже не німецькою, а польською мовою, водночас очолював редакцію фахового видання і працював доцентом Фармацевтичної школи.
Надзвичайним професором фармакогнозії у 1891 р. було призначено Владислава Неміловича, уродженця Тернополя. Фармакогностичну колекцію перенесено до нового корпусу на вул. Длугоша, 6, і у 1892 р. створено надзвичайну кафедру фармакогнозії Львівського університету ім. Яна Казімежа. Перший професор фармакогнозії Владислав Немілович навчався у Кракові та Відні, у 1885 р. отримав звання доктора філософії, а у 1886 р., захистивши докторську дисертацію з медицини, став головним лікарем Віденського гарнізонного госпіталю. У 1890 р. габілітувався на приват-доцента з медичної хімії в університеті Відня, а через рік його запросили на посаду керівника кафедри фармакогнозії до Львівського університету.
Професор Немілович оснастив кафедру необхідними лабораторними столами, печами для висушування і спалювання рослин, підвів до лабораторії газ і воду.
Кафедра існувала недовго, оскільки у 1896 р. після заснування медичного факультету В. Неміловича було призначено професором медичної хімії, а кафедру з філософського факультету перенесено на медичний факультет і об’єднано з кафедрою фармакології, яку з 1896 р. очолював професор фармакології і фармакогнозії Вацлав Соберанський.
Вацлав Соберанський, доктор медицини, облаштував об’єднану кафедру згідно з вимогами тогочасної науки. Він мав намір виділити фармакогнозію в окрему кафедру і з цією метою підготував докторів Єжи Модраковського і Владислава Мазуркевича на доцентів фармакогнозії. Створена В. Соберанським кафедра була однією з найкращих у тогочасній Європі. Після смерті професора у 1902 р. посада керівника кафедри фармакології і фармакогнозії була вакантною до 1905 р., а заняття для студентів-фармацевтів проводив доцент Єжи Модраковський.
Лише 1 січня 1905 р. професором фармакології і фармакогнозії був призначений Леон Поп’єльський, доктор фізико-математичних наук (1884 р.), випускник Петербурзької військово-медичної академії (1894 р.). У 1895 р. він захистив докторську дисертацію і став доцентом фізіології, впродовж наступних років відвідував низку закордонних фармакологічних центрів. Він тісно співпрацював з видатними вченими — фізіологом І.П. Павловим і одним з видатних представників вітчизняної біохімії другої половини ХІХ ст. М.В. Нєнцьким.
Під керівництвом Л. Поп’єльського на кафедрі працювали доцент фармакогнозії і фармакології Єжи Модраковський, магістр фармації Стайн та з 1906 р. — асистент кафедри Владислав Мазуркевич, який у 1911 р. габілітувався на доцента фармакогнозії. У 1912 р. доцента Єжи Модраковського було призначено надзвичайним професором фармакогнозії. До 1920 р. фармакогнозію для студентів викладав професор Л. Поп’єльський.
Наукові захоплення професора Вільчинського
З 1920 р. на кафедрі ботаніки Львівського університету розпочав свою науково-педагогічну діяльність Тадеуш Вільчинський. Він народився 27 листопада 1888 р. у Польщі. На філософському факультеті Львівського університету вивчав природничі науки і, зокрема, ботаніку. У 1912 р. працював у доктора Маріана Раціборського, професора біолого-ботанічного інституту (кафедри) Львівського університету; асистентом хіміко-рільничої станції у Дублянах під керівництвом професора Б. Ніклявського і займався мікроскопічним аналізом рослин. У 1926 р. Тадеуш Вільчинський успішно захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора наук і його було обрано членом географічної комісії академії наук у Кракові.
З вересня 1929 р. він викладав ботаніку і фармакогнозію на фармацевтичному відділі Львівського університету. Одночасно виконував обов’язки керівника відділу фармакогнозії і ботаніки при кафедрі фармакології, яку з 1925 до 1939 р. очолював професор Влодзім’єж Косковський.
До 1939 р. Т. Вільчинський опікувався створенням навчальної бази, організовуючи з цією метою наукові експедиції в різні регіони Поділля, Полісся, Прикарпаття та Карпат, постійно поповнював нову колекцію рослин і створив город лікарських культур. Від початку своєї роботи на медичному факультеті він розпочав закладання на окремих ділянках колекції лікарських, екзотичних, декоративних і ефіроолійних рослин, створив лабораторію для одержання і дослідження рослинних ефірних олій.
Спектр наукових досліджень Т. Вільчинського був дуже широким. Це географія рослинності і систематика рослин, агрономія, дендрологія та інтродукція рослин. Провівши не одну експедицію в Карпати і Закарпаття, він був першим, хто висловився за необхідність створення національного парку на полонині «Пожежевська». Його мрія збулася у 1980 р. А захоплення грибами, вивчення і дослідження деяких їхніх видів лягло в основу докторської дисертації.
Основна частина наукової роботи вченого стосувалася лікарських рослин. Цінними були експерименти з акліматизації видів аридного екотипу, характерних для флори степової зони та Криму, що мають важливе значення для розширення сировинної бази цінних лікарських рослин, природні ресурси яких є обмеженими і потребують охорони.
У 1939 р. медичний факультет Львівського університету Яна Казимира був реорганізований у Львівський державний медичний інститут з двома факультетами — лікувальним та фармацевтичним (декан — професор Я. Парнас). Враховуючи велику роботу з організації навчальної та матеріально-технічної бази, яку створив професор Т. Вільчинський для викладання ботаніки і фармакогнозії студентам фармацевтичного факультету, його офіційно призначили завідувачем новоствореної кафедри ботаніки і фармакогнозії.
Невеликий колектив кафедри з п’яти осіб під керівництвом Т. Вільчинського розгорнув наукову роботу із вивчення географії лікарських рослин, їхньої інтродукції, зокрема, ефіроолійних видів.
У 1940 р. було розгорнуто будівництво нового приміщення кафедри, але з початком війни і будівельна, і науково-педагогічна робота припинилася до 1944 р.
Під час війни професор Т. Вільчинський продовжував працювати завідувачем кафедри фармакогнозії у фаховій медико-природничій школі у Львові з німецькою мовою викладання, оскільки медичний інститут було перейменовано на фахові курси. Навчальні програми не відрізнялися від довоєнних і відповідали навчальним програмам у тогочасній Німеччині. Випускники цієї школи не мали права на самостійну практику і лише згодом, після війни, всі абсольвенти одержали право нострифікації диплому про вищу освіту. У подальшому фахові курси отримали назву «Державні медико-профілактичні курси».
Із жовтня 1944 р. розпочався перший післявоєнний навчальний рік. Деканом фармфакультету і завідувачем кафедри фармакогнозії і ботаніки було призначено професора Т. Вільчинського. Основними напрямками наукової роботи повоєнного періоду були дослідження морфолого-анатомічних особливостей лікарських рослин і сировини з метою визначення їхньої тотожності. Отримані результати були використані при складанні фармакопейних статей, а за результатами проведених досліджень написані і захищені кандидатські дисертації.
Нині територія ботанічного саду ЛНМУ ім. Данила Галицького має дві ділянки площею 1,5 га. Через забудову в 60-х роках минулого століття його територія суттєво зменшилася. Однак сад лікарських рослин і сьогодні є науковою та навчальною базою для студентів фармацевтичного факультету, незважаючи на регулярні загрози Львівської обласної клінічної лікарні, яка за рахунок території саду намагається розширити свою парковку.
Ростислав Гулько, канд. фарм. наук, доцент,
директор Ботанічного саду ЛНМУ ім. Данила Галицького
“Фармацевт Практик” #7-9′ 2020
