Статті

Провізор Марія Боцюрків-Лушпинська: диплом усупереч арешту, ув’язненню, засланню

У книзі «За роками роки…» ([4], с. 129) зазначено, що у першому повоєнному випуску Львівського державного медичного інституту (нині Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького) 1946 р. було десять випускників, і серед них — Боцюрків–Лушпинська М. І. Проте виявилося, що перед одержанням диплому вона була заарештована [1, 5, 8]. Що стало причиною арешту?

Марія Боцюрків народилася 24 липня 1919 р. у м. Бучач тодішнього Станиславівського воєводства (нині Тернопільська область) у високопатріотичній українській родині Олени (з Лопушанських) (1887–1972) і відомого правника та громадського діяча, повітового комісара ЗУНР у Бучачі в 1918–1919 рр. Іларіона Боцюрківа (1880–1935), сина священника Осипа Боцюрківа.

Іларіон Боцюрків студіював право у Краківському університеті (1901–1903) і закінчив студії (1905) у Львівському університеті, судову практику проходив у Відні, здобув ступінь доктора права [3]. Провадив адвокатську практику у різних містах Галичини (Бучач, Львів) і активну громадську діяльність. Деякий час у 1918 р. працював головою міського суду у Києві. Восени 1919 р. був у складі дипломатичної місії УНР у Варшаві [3]. У 1920–1933 рр. — голова багатьох громадських товариств у м. Бучач: філії товариства «Просвіта», наглядової ради «Повітового Союзу кооператив», «Міщанського братства» [6]. За активну національно-патріотичну діяльність Іларіо­на Боцюрківа тричі арештовували польські власті. Помер у серпні 1935 р. від серцевого нападу в с. Сороки на Бучаччині, перепохований у м. Перемишляни на Львівщині.

Марія у рідному місті Бучач закінчила 4-річну початкову школу та 1–4 класи державної коедукаційної (навчали хлопців і дівчат) гімназії (1929–1933). У 1933 р. сім’я Боцюрківих переїхала до Львова. Там батько працював адвокатом, а Марія продовжила навчання у 5-му класі польської Державної жіночої гімназії ім. Королеви Ядвіги (1933/34 н.р.). У 6–8 класах навчалась у приватній жіночій гімназії Сестер Василіянок у Львові, де у 1937 р. отримала свідоцтво зрілості, склавши гімназійний розширений іспит зрілості типу гуманістичного.

У 1937/38 н.р. розпочала вивчення хімії на математично-природничому відділі у Львівському університеті Яна Казимира, а в 1938/39 н.р. закінчила 1-й курс фармацевтичного відділу медичного факультету цього ж університету [5].

18 листопада 1939 р. Марія вийшла заміж за Платона–Олександра Лушпинського (1912–1997), родом із Косівщини на Станиславівщині, сина Мальвіни (з Онуцьких) (1889–1927) і о. Іларіона Лушпинського (1884–1962), сина о. Леонтія Лушпинського (1844–1911). Крім Платона, у сім’ї був ще старший син Тарас і молодша донька Лідія. Мати померла, коли Платону було всього 15 років.

Батько о. Іларіон Лушпинський у період ЗУНР був капеланом лічниць 1-ї бригади Легіону Українських січових стрільців, згодом — парохом у селах Помірці та Ріпинці Бучацького повіту, де брав активну участь у створенні й роботі різних українських товариств [7].

Наприкінці Другої світової війни Тарас і Лідія Лушпинські емігрували на Захід і після тривалих поневірянь оселилися в США. Інакша доля чекала їхнього брата Платона…

Платон Лушпинський навчався в гімназії Бучача, потім м. Станиславів, де у 1932 р. склав іспит зрілості (матуру). За підтримки митрополита Андрея Шептицького почав вивчати стоматологію у Варшаві, проте навчання перервала Друга світова війна. Йому вдалося завершити студії в Берлінському університеті і в 1942 р. отримати диплом лікаря-стоматолога.

Після одруження подружжя Марії і Платона Лушпинських переїхало до м. Ярослав (нині Польща), і Марія перервала навчання. Платон працював за фахом у дивізії «Галичина», потрапив у радянський полон під Бродами, повернувся до рідних у м. Львів, лікував митрополитів Андрея Шептицького та Йосифа Сліпого [2].

У червні 1941 р. у львівській тюрмі було закатовано старшого брата Марії — Тараса Боцюрківа [8].

За часів німецької окупації в 1943 р. Марія повернулася до Львова, продовжила студії у Фармацевтичному інституті (тодішніх Державних фармацевтичних фахових курсах Die Staatl. Pharmazeutischen Fachkurse), де закінчила три семестри. Навчаючись, брала активну участь у студентських гуртках, роботі «Союзу Українок», товариства «Рідна школа», їздила селами з лекціями. Була членом ОУН [8].

З відновленням діяльності Львівського державного медичного інституту Марія Боцюрків–Лушпинська 15 вересня 1944 р. подала заяву до дирекції інституту з проханням прийняти її на 4-й курс фармацевтичного факультету, оскільки закінчила один курс за Польщі і три семестри за німецької окупації. Протягом 1944–1945 рр. склала всі іспити, крім державних.

З академічної довідки, виданої 25 серпня 1959 року, що є в особовій справі [5], видно, що в 1944/45 н.р. Марія навчалась у 7-му і 8-му семестрах фармацевтичного факультету. За вказаний період склала 7 екзаменів (мікробіологія, гігієна, біохімія, фармакогнозія, фармакологія, судова хімія, медичне постачання і основи санітарної тактики) та 10 заліків.

На другий день після арешту (11 квітня 1945 р.) митрополита Йосифа Сліпого та інших єпископів греко-католицької церкви, органами НКВС було заарештовано також лікаря Платона Лушпинського і засуджено на 15 років каторжних робіт у таборах ГУЛАГу. Відбував покарання у Тайшеті Іркутської області, де зустрівся з ув’язненим лікарем Василем Кархутом [2] (особистим лікарем митрополита Андрея Шептицького).

У серпні 1945 р. Марію також заарештували, й у вересні вона «выбыла из института за непосещение занятий». У 1946 р. була засуд­жена Військовим трибуналом до 10 років таборів ГУЛАГу. Відбувала покарання в Комі АРСР. Мати Марії Олена Боцюрків, як член родини арештованого, була депортована до Казахстану.

У 1948 р. Платона Лушпинського перевели у Магаданські табори на Колимі, де він працював табірним стоматологом.

Марію звільнили з табору в 1955 р. й разом із звільненим чоловіком-інвалідом відправили на заслання до депортованої матері в м. Анжеро-Судженськ (Кемеровська область). Від серпня 1956 р. до травня 1959 р. Марія працювала у м. Анжеро-Судженську в центральній аптеці № 49 на посаді ручніста, а потім асистента.

Родина повернулася в Україну влітку 1959 р. Не отримавши дозволу поселитись у власному будинку у Львові, переїхали у м. Перемишляни, що за 45 км від Львова. Тут Платон Лушпинський працював стоматологом у районній лікарні, а Марія — на тимчасових посадах фармацевта (ручніста, асистента) в аптеці № 87.

За дозволом Міністерства охорони здоров’я УРСР Марія Лушпинська восени 1959 р. була зарахована на 4-й курс заочного факультету Запорізького фармацевтичного інституту. Протягом 1959/60 н.р. вислала (і були зараховані) усі контрольні роботи, згідно з навчальним планом. Екзаменів і заліків не складала.

У червні 1960 р. Марія Лушпинська, на її прохання, була переведена у Львівський державний медичний інститут на заочний відділ фармацевтичного факультету.

Склавши додатково необхідні іспити за попередній рік, а також державні іспити, Лушпинська М. І. в 1961 р. все-таки отримала довгоочікуваний диплом про вищу фармацевтичну освіту (через 23 роки!) ([4], с. 161, [5]). Рішенням ДЕК від 16 червня 1961 р. їй присвоєна кваліфікація провізора.

Спочатку керувала у Перемишлянах лікарняною аптекою, а після отримання диплома про вищу освіту — центральною районною аптекою № 87 (донині працює частково у старому приміщенні) до виходу на пенсію в 1972 р.

Марія Іларіонівна відійшла у вічність 29 листопада 1998 р. на 80 році життя, а Платон Іларіонович — 25 червня 1997 р., проживши 85 років. Поховане подружжя Лушпинських і батьки Марії на цвинтарі у м. Перемишляни на Львівщині.

Лідія Яворська, Тернопільський національний медичний університет ім. І. Я. Горбачевського,
кафедра фармації ФПО післядипломної освіти

Література

1. Боцюрків–Лушпинська М. І. Особова справа № 13017. Архів Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького.
2. Ганіткевич Я., Пундій П. Українські лікарі. Біобібліографічний довідник. Кн. 3. Учасники національно-визвольної боротьби та українського державотворення. Репресовані та реабілітовані лікарі України / Науковий редактор Любомир Пиріг. – Львів, 2008. – С. 120–121.
3. Гуцал П. Українські правники Тернопільського краю: біографічний довідник / Петро Гуцал. – Тернопіль, 2008. – С. 24.
4. За роками роки… До 160-річчя фармац. ф-ту ЛНМУ ім. Данила Галицького: 1853–2013. Б. С. Зіменковський, Т. Г. Калинюк, Р. Б. Лесик [та ін.]. – Львів: Ліга-Прес, 2013.– С. 129, 161.
5. Лушпинська М. І. Особова справа № 12108. Архів Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького.
6. Тернопільський енциклопедичний словник. – Т. 1. – Тернопіль: ВАТ ТВПК «Збруч», 2004. – С. 180.
7. Тернопільський енциклопедичний словник. – Т. 4 (додатковий). – Тернопіль: ВАТ ТВПК «Збруч», 2004. – С. 363.
8. Українська жінка у визвольній боротьбі (1940–1950 рр.): Біографічний довідник / Упорядник Мудра Н. П. – Вип. 2. – Львів: Світ, 2006. – С. 23.

“Фармацевт Практик” #5′ 2020