Медична реформа: державні гарантії для пацієнтів та медичних працівників
Проаналізувати основні положення Проекту Закону про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів ми попросили одного із його авторів, заступника голови Комітету з питань охорони здоров’я, народного депутата України (фракція «Самопоміч»), співзасновника та голову Благодійного фонду захисту прав медичних працівників Ірину Сисоєнко
На реальне реформування системи охорони здоров’я із нетерпінням очікують як самі медичні працівники, так і пацієнти. Більш того, зміни у сфері охорони здоров’я вже розпочалися – це реформування первинної ланки надання медичної допомоги та створення госпітальних округів.
Ірина Сисоєнко: Так, справді, реформування медицини — це найбільш актуальне питання, яке обговорюється нині в українському суспільстві. Основа реформи — урядовий законопроект № 6327, вже готовий до голосування у другому читанні. Під час його підготовки до документа було подано майже 900 поправок.
Усі, хто працював у Робочій групі — народні депутати та представники МОЗу, переконані, що систему охорони здоров’я не можна лишати у тому стані, в якому вона перебуває протягом останніх 25 років. І цю реформу повинні відчути уже найближчим часом як пацієнти, так і медичні працівники.
Попри те, що реформа щойно стартувала, у людей накопичилося чимало запитань (особливо фінансових) стосовно теперішніх та майбутніх змін, які у багатьох випадках їх просто лякають. Тому просимо детальніше розповісти про поправки, внесені до законопроекту Робочою групою, та їхні конкретні переваги.
Ірина Сисоєнко: Спершу про те, що держава зможе гарантувати населенню. У законопроекті визначено, що перелік і обсяг медичних послуг та лікарських засобів, за які має платити держава, буде називатися програмою медичних гарантій медичного обслуговування населення. За цією програмою держава буде платити 100% за кожного громадянина тій лікарні, яка надала допомогу цьому громадянину. Програму будуть затверджувати разом з тарифами щороку у державному бюджеті України. Це означає, що кожна копійка з видатків на охорону здоров’я, передбачених державним бюджетом, повинна йти на оплату медичних послуг і лікарських засобів для наших громадян.
Чимале занепокоєння (і небезпідставно) у людей викликало поняття так званої співоплати у медицині, коли, умовно кажучи, держава заплатила б лише за половину вартості операції, а решту мав би сплатити сам пацієнт. А що робити, коли грошей на це у хворого немає? Відтак, зокрема й завдяки моїй поправці положення про «співоплату» із законопроекту вилучене: оскільки державні гарантії стосуються громадян, держава зобов’язана стовідсотково гарантувати надання медичної допомоги на ту суму коштів, яка закладена в державному бюджеті на охорону здоров’я.
Не менше збурила суспільство пропозиція про платні пологи.
Ірина Сисоєнко: Дійсно, урядовий законопроект передбачав, що держава буде оплачувати винятково екстрену, первинну та паліативну медичну допомогу. Однак Робоча група наполягла на тому, щоб за рахунок державних коштів оплачувалися усі види медичної допомоги, передбачені Основами законодавства України про охорону здоровʼя. Йдеться про спеціалізовану та високоспеціалізовану медичну допомогу та медичну реабілітацію. Водночас оплаті з державного бюджету підлягатиме і медична допомога дітям до 16 років, а також медична допомога у зв’язку (увага!) з вагітністю та пологами.
Щодо пологів. Аби уникнути спотворення інформації, зацитую положення законопроекту:
«У межах програми медичних гарантій держава гарантує громадянам, іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають на території України, та особам, яких визнано біженцями, або особами, які потребують додаткового захисту, повну оплату за рахунок коштів державного бюджету України необхідних їм медичних послуг та лікарських засобів, пов’язаних з наданням медичної допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами».
Отже, після прийняття законопроекту пологи за рахунок держави стануть однією з державних гарантій і кошти з державного бюджету за їх проведення будуть надходити у той пологовий будинок, де народжуватиме жінка.
Скільки коштів виділятиме держава на забезпечення задекларованих гарантій у сфері охорони здоров’я?
Ірина Сисоєнко: Для того щоб держава мала фінансову можливість виконати гарантії, закладені у законопроекті, ми передбачили норму, згідно з якою обсяг коштів державного бюджету України, що спрямовуються на реалізацію програми медичних гарантій, щорічно визначатиметься у Законі України про державний бюджет України на відповідний рік у розмірі не менше 5% валового внутрішнього продукту України. Що важливо, видатки на програму медичних гарантій захищені статтями державного бюджету, і, якщо уряд реалізує дану норму, люди дійсно зможуть це відчути.
Чи не залишаться люди без медичного обслуговування взагалі, якщо з якоюсь лікарнею не укладуть договір про медичне обслуговування населення?
Ірина Сисоєнко: Щоби попередити таку ситуацію, ми передбачили повну заборону для Національної служби здоровʼя на ухилення або відмову в укладенні договору за програмою медичних гарантій з лікувальними закладами, які подали заяву про його укладення. Відтак, усі комунальні заклади охорони здоров’я матимуть можливість отримати державне фінансування відповідно до договору про медичне обслуговування населення, і всі громадяни гарантовано одержать медичну допомогу в тих закладах, де звикли та мають бажання обслуговуватися.
Розкажіть детальніше про фінансові гарантії для медичних працівників.
Ірина Сисоєнко: Безумовно, у положеннях законопроекту № 6327 враховано низку фінансових гарантій для медичних працівників. Так, при розрахунку тарифів та коригувальних коефіцієнтів базою для визначення компонента оплати праці медичних працівників є величина, що є не меншою за 250% середньої заробітної плати в Україні за липень року, що передує року, в якому будуть застосовуватися такі тарифи та коригувальні коефіцієнти. Скажімо, якби тарифи затверджувалися 2017 р., то це б становило 13 400 грн. без урахування податків.
Поза тим, затвердження норми про право органів місцевого самоврядування на створення «програм місцевих стимулів» дасть можливість медичним працівниками отримувати надбавки до заробітної плати. Погодьтеся, це добрий шанс втримати найкращих медичних працівників, створюючи їм додаткові фінансові стимули за рахунок коштів місцевих бюджетів.
Куди звертаються люди, якщо у їхньому населеному пункті немає сімейного лікаря? До представників місцевої влади. Оскільки вони зобов’язані вирішити проблему, це спонукатиме органи місцевої влади відкривати нові амбулаторії сімейної медицини, забезпечувати їх обладнанням і лікарськими засобами, створювати умови для комфортного проживання лікарів, надаючи їм дешеве житло і автомобільний транспорт.
Відповідно законопроектом передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції можуть фінансувати місцеві програми розвитку та підтримки комунальних закладів охорони здоров’я, зокрема щодо оновлення матеріально-технічної бази, капітального ремонту, реконструкції, підвищення оплати праці медичних працівників, а також місцеві програми надання населенню медичних послуг, місцеві програми громадського здоров’я та інші програми в системі охорони здоров’я.
Як аргументувалася необов’язковість застосування клінічних протоколів лікування? Тепер галузеві стандарти будуть грунтуватися на результатах оцінки медичних технологій?
Ірина Сисоєнко: Положення про клінічні протоколи лікування важливо залишити без змін, аби не допустити, щоб медичні працівники лікували наших громадян згідно з клінічними настановами, які навіть не перекладені українською мовою або щодо яких затверджене лише посилання на джерело опублікування чи розміщення англійською мовою у базі даних або на веб-сторінці.
У всьому світі клінічні настанови не є обов’язковими. Вони можуть бути дуже авторитетними, рекомендовані для використання міністерствами охорони здоров’я, але ніколи не затверджуються ними. Не є винятком існування декількох настанов з одного питання, розроблених різними авторитетними авторами. До того ж, виходячи з положень законопроекту, вся відповідальність за наслідки такого лікування перекладалася на пацієнта.
Попри постійний брак коштів, в Україні поширене застосування або малоефективних застарілих лікарських засобів, методів профілактики, діагностики та лікування, або невиправдане використання дорогих технологій, дублювання діагностичних досліджень, неефективне використання наявної ресурсної бази. Тому законопроектом запроваджується нове поняття та його визначення «оцінка медичних технологій — експертиза медичних технологій щодо клінічної ефективності, економічної доцільності, організаційних питань та проблем безпеки для громадян у зв’язку з їхнім застосуванням».
Також передбачено, що розроблення галузевих стандартів у сфері охорони здоров’я і проведення державної оцінки медичних технологій здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Для тих пацієнтів, які зацікавлені в сервісі і мають достатньо коштів, щоб платити за це, законопроект надає можливість звертатися до приватних медичних закладів. Однак у такому випадку держава оплачуватиме лише той перелік, обсяг медичної допомоги, що є в державній програмі гарантій, і за тарифом, який буде визначений однаковим для всіх лікарень. Решту вартості між державним тарифом та вартістю медичних послуг приватного закладу має платити пацієнт самостійно.
Тож, у підсумку, які зміни відбудуться за вже прийнятим у квітні законом про автономізацію медичних закладів?
Ірина Сисоєнко: Передусім він надасть медичним закладам можливість розвиватися, а головним лікарям — стати ефективними управлінцями.
Так, завдяки прийнятому Закону про автономізацію медичних закладів лікарні можуть вільно господарювати, у тому числі підписувати контракти і мати свій рахунок у банку. Разом з тим законопроект № 6327 змінить принцип фінансування лікарень. Більше грошей отримає не той заклад, де більше ліжко-місць, а той, що надає більше якісних послуг.
Крім того, головних лікарів будуть обирати на відкритих конкурсах за участю громадськості та представників місцевої влади. Контракт з головним лікарем буде мати обмежений термін. Тому важливо, щоб місцева громада, яка є власником медичного закладу та фактично наймає головного лікаря, вимагала якісних послуг у лікарні.
Сподіваюся, законопроект сприятиме виведенню системи охорони здоров’я нашої держави на якісно новий рівень задля покращання стану здоров’я та якості життя кожного з нас. І, нарешті, Україна зможе реалізувати те, що багато країн пострадянського простору зробили ще 15−20 років тому. Тепер — черга за народними депутатами. Маю надію, що вони підтримають ініціативи, які запропоновані в законопроекті.
