Статті

Мій шлях у фармацію

Лідія Яворська, випускниця фармацевтичного факультету Львівського державного медичного інституту 1965 р., канд. фарм. наук, доцент кафедри фармації ФПО Тернопільського національного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського

Диплом – лише через рік роботи за скеруванням

Багато прожито і пережито… Хочу поділитися своїми спогадами. По закінченні середньої школи у Тернополі у 1960 р. я стала студенткою фармацевтичного факультету Львівського державного медичного інституту. Конкурс був дуже великий, особливо для нас, вчорашніх школярів, яких набирали тільки 20%, а 80% — «виробничників» (стаж роботи санітарами в медичних установах, на виробництві — не менше 2 років). Набір 1960 р. — 100 студентів, третина з яких хлопці. Більшість з них були демобілізовані з лав радянської армії, а дівчата мали певний стаж роботи.

Наприкінці ІІІ курсу ми проходили практику з фармакогнозії. Бази розташовувались у різних регіонах Радянського Союзу. Зокрема, це Всесоюзний інститут лікарських та ароматичних рослин (ВІЛАР) (ст. Бітца під Москвою), зональні дослідні станції ВІЛАР у різних кліматичних зонах: Кримська (с. Лікарське Бахчисарайського району), Закавказька (м. Кобулеті, Аджарська АРСР), Українська (с. Березоточа Лубенського району на Полтавщині) та наш Львівський розсадник лікарських рослин.

Не пам’ятаю, щоб студенти без причини пропускали лекції та практичні заняття. Не було у нас на курсі й «особливо геніальних». Усі працювали у міру своїх сил, переважно успішно складали державні іспити, а деякі випускники захищали дипломні роботи.

Випуск 1965 р. був всесоюзним. Більшість випускників за скеруванням МОЗ УРСР поїхали працювати за місцем проживання батьків, як правило, у сільські чи районні аптеки. Деякі — в інші республіки СРСР — Росію, Білорусь, Молдову, Казахстан. Диплом про вищу освіту ми отримали лише через рік роботи за скеруванням.

Наш випуск був одним із небагатьох в історії фармацевтичного факультету ЛДМІ, з якого вийшло багато науковців. Понад десять провізорів поповнили науково-педагогічні кадри різних кафедр нашого факультету, інших вишів і стали професорами (Володимир Музиченко, Валентин Базарний, Орест Гром), доцентами, старшими науковими співробітниками і викладачами, а також обіймали високі посади в різних аптечних установах.

Зазначу, що жоден з випускників 1965 р. «не зрадив» фармації, працюючи в інших галузях. Своїми науковими і практичними здобутками завдячуємо чудовим педагогам. На той час не було в Україні іншого фармацевтичного факультету з таким висококваліфікованим науково-педагогічним потенціалом. Хіба можна забути прекрасні лекції з ботаніки проф. Журбіна О.І., математики і фізики — доц. Козака М.І., нормальної фізіології — проф. Склярова Я.П., аналітичної і токсикологічної хімії — проф. Крамаренка В.П., фізичної і колоїдної хімії — проф. Міскіджяна С.П., фармацевтичної хімії — проф. Туркевича М.М., технології ліків — проф. Позднякової В.Т., мікробіології — доц. Музики М.М. Особливо хочу відзначити проф. Миколу Михайловича Туркевича, яким по праву пишаються наш факультет, Львівський медичний університет й уся фармація.

Широка ерудиція, феноменальна пам’ять і знання професора Туркевича вражали всіх, а нам, молодим, здавалося, що немає таких запитань з хімії, на які б у професора не було готової відповіді. І навчалися ми за єдиним тоді україномовним підручником Туркевича М.М., де було використано українську фармацевтичну термінологію і номенклатуру. Цей підручник надрукований у 1961 р., перевиданий у 1973 р. і не втратив своєї актуальності донині.

В науку через аптеку

Після успішного захисту дипломної роботи я отримала диплом з відзнакою, і кафедра фізичної та колоїдної хімії рекомендувала мене на наукову роботу. Проте Вчена рада факультету рекомендації не підтримала, а скерування в аспірантуру отримав староста курсу, член КПРС Валентин Базарний. Згодом він захистив кандидатську, докторську дисертації і очолив фармацевтичний факультет у Курську.

За скеруванням МОЗ я впродовж одного року працювала керуючою аптеки в с. Максимівка Збаразького району Тернопільської області, а потім пів року — рецептарем-контролером аптеки № 78 м. Тернопіль. Проте думка про наукову роботу мене не полишала.

У 60-х роках минулого століття діяло положення про те, що можна складати кандидатські іспити, не навчаючись в аспірантурі. Тому в травні 1966 р. я склала кандидатський мінімум з філософії та французької мови, що стало в нагоді при вступі до аспірантури. З початком ІІ семестру 1966/67 навчального року мене зарахували на посаду асистента кафедри фізичної і колоїдної хімії.

З вересня 1967 р. відкрили аспірантуру при кафедрі фізичної і колоїдної хімії, і я стала першою аспіранткою кафедри. Другим аспірантом у проф. Міскіджяна С.П. був мій однокурсник Володимир Музиченко, нині д-р фарм. наук, проф. кафедри фармацевтичної, органічної і біоорганічної хімії ЛНМУ ім. Данила Галицького.

Це був період суттєвого оновлення і омолодження факультету, на кафедрах якого почали працювати молоді викладачі, аспіранти і пошуковці, виконуючи кандидатські дисертації. До пізнього вечора у вікнах лабораторій світилося, вирувала робота. Успішно працювали наукові школи проф. Туркевича, проф. Крамаренка, створювалися нові школи проф. Позднякової, проф. Піняжка, проф. Ладної.

Після закінчення аспірантури у серпні 1970 р. тимчасово протягом 3 міс працювала на посаді старшого наукового співробітника лабораторії синтезу і апробації нових біологічно активних речовин при кафедрі фармацевтичної хімії, якою керував доц. Потопальський А.І.

З 1 грудня 1970 р. мене перевели на посаду асистента кафедри загальної і неорганічної хімії, а вже 9 грудня на засіданні Вченої ради фармацевтичного факультету відбувся офіційний захист моєї кандидатської дисертації на тему «Полярография биологически-активных четвертичных солей замещенного аммония» за спеціальністю «фармацевтична хімія». 9 квітня 1971 р. Вища атестаційна комісія (м. Москва) видала диплом про присвоєння мені наукового ступеня кандидата фармацевтичних наук. Щоб якісно виконати експериментальну частину роботи, я стажувалася у відомого на весь Радянський Союз полярографіста, академіка Яна Страдиня з Інституту органічного синтезу АН Латвійської РСР (м. Рига). Після цього стажування я вивчила полярографічну поведінку близько 20 нових речовин.

Колектив кафедри на чолі з проф. Міскіджяном С.П. постійно удосконалював навчальний процес, використовуючи сучасну на той час апаратуру, прилади, нові методи контролю знань студентів. Але де взяти необхідне обладнання? Вихід на кафедрі знайшли такий: пристосували до навчального процесу довідкову систему, яка діяла тоді на залізничних вокзалах. Студент натискав клавішу, на якій зазначалася тема, і йому відкривалася основна інформація до неї. Ця система була дуже популярною серед студентів. Цього ж року був обладнаний один з перших в Інституті клас машинного програмованого контролю знань студентів, а в 1972 р. — створена автоматизована система для самостійного навчання студентів.

При кафедрі (також одній з небагатьох в тодішньому Інституті) була створена наукова лабораторія (завідувач — канд. хім. наук Корсунська А.Л.), де виконували великий обсяг науково-дослідних робіт на госпдоговірних засадах. Були укладені угоди з різними заводами, підприємствами, науково-дослідними інститутами щодо розробки інгібіторів кислотної корозії металів. Результати досліджень впроваджувалися у практику і неодноразово відзначалися медалями ВДНГ (м. Москва).

Протягом 14 років (1970–1984) я працювала на посаді асистента кафедри загальної та неорганічної хімії спершу під керівництвом доц. Гусякова В.П., потім — проф. Минки А.Ф. У 1984 р. мене перевели на посаду асистента кафедри фізичної і колоїдної хімії, де я розпочинала свою наукову і професійну діяльність. У 1994 р. я стала доцентом кафедри і на цій посаді перебувала до виходу на пенсію у 2001 р. Але і у цей «поважний пенсійний» вік продовжувала інтенсивно працювати, підтримуючи тісні контакти з рідною кафедрою. За десятиліття ми видали 3 підручники з медичної, біофізичної та колоїдної хімії і 2 навчальні посібники. Загалом у моєму доробку понад 100 наукових і навчально-методичних праць, серед яких 2 монографії, 3 підручники і 4 навчальні посібники.

Додому, в Тернопіль

У 2003 р. мене запросили на посаду доцента кафедри фармацевтичної, аналітичної і токсикологічної хімії (тепер — кафедра фармацевтичної хімії) Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського.

Фармацевтичний факультет у тодішній Тернопільській медичній академії був створений у 2000 р., тож для викладання на його кафедрах були, окрім мене, запрошені науковці з Харкова (Соколова Л.В.), Запоріжжя (проф. Грошовий Т.А., Коробко Д.Б.), Львова (Гнідець В.І., Вронська Л.В., Знаєвська А.В.). Першим керівником фармацевтичного факультету було призначено випускницю фармацевтичного факультету ЛДМІ, канд. фарм. наук, доцента Марчишин С.М. (нині д-р фарм. наук, проф., зав. кафедри фармакогнозії з медичною ботанікою). Дотепер ця добра традиція продовжується. Львівськими випускниками є викладачі ТНМУ — проф. Грошовий Т.А., доц. Підгірний В.В., Козир (Собчак) Г.Р., Горлачук (Гончарук) Н.В.

Моя мрія працювати у Тернопільському медичному інституті здійснилася через 30 років. Я знову повернулася до батьківської (тепер вже порожньої) оселі, ходжу вулицями рідного Тернополя, згадую дитинство. Проходжу повз рідну СШ № 3, заглядаю у вікна нашого 10-Б класу, зустрічаюся з однокласниками і вчителями, яких, на жаль, залишилося вже небагато. Мої діти повиростали, здобули вищу освіту, стали науковцями. У синів свої сім’ї, ростуть онуки — наша зміна, радість і надія. А отже, життя триває.

Про долі 30 репресованих родин фармацевтів (провізорів і студентів) розповіла у своїй книзі Лідія Яворська, канд. фарм. наук, доцент кафедри фармації ФПО Тернопільського національного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського: Репресовані фармацевти: не забути жодного імені

Архівні фото надані Лідією Яворською

“Фармацевт Практик” #3′ 2020