Миклухо-Маклай: людина з Місяця
Миклухо-Маклай для нас — насамперед відважний мандрівник, талановитий художник, чудовий письменник і вчений – антрополог, лінгвіст, етнограф, зоолог. Але мало кому відомо, що Микола Миколайович був лікарем
Нащадки запорозьких козаків
Миклухо-Маклай походив із шляхетної родини. Його мати, Катерина Семенівна Беккер-Шатковська, була родичкою польського поета Адама Міцкевича та геніального Йоганна Гете. Її дід, доктор Беккер, служив лейб-медиком в останнього польського короля. Катерина виховувалась у заможній родині, її руки прохали багаті аристократи. Але шістнадцятирічна дівчина покохала бідного інженера Петербурзько-Московської залізниці Миколу Миклуху, який був на десять років старшим за неї. І без жодних сумнівів вийшла за нього заміж.
Із дивним прізвищем Миклуха пов’язана родинна легенда.
Жив собі колись славний козак, курінний отаман Війська Запорізького Охрім Макуха. І було у нього три сини: Омелько, Назар і Хома. На свою біду покохав Назар польську панночку і разом з нею сховався в обложеній польській фортеці. Брати його вирішили викрасти брата-зрадника і судити козацьким судом. Хома загинув від рук польських, а Омелько виніс Назара живим і неушкодженим, приніс до табору козацького і там стратив.
Читайте також: История одного ранения
Один з нащадків старого Макухи, Григорій Ілліч, розповів цю історію своєму другові, письменнику Миколі Гоголю. Під її враженням Гоголь написав славнозвісну повість “Тарас Бульба”.
Загадку другої половини прізвища Миклухо-Маклаїв розкриває сімейний переказ про ще одного Макуху — героя російсько-турецької війни, який відзначився під час штурму Очакова. Мав він прізвисько “Махлай” — недотепа. За бойові заслуги Катерина II дарувала йому дворянство. Коли ж хвацький козак підписував офіційні папери, то змінив простецьке “Макуха на прізвисько Махлай” на більш милозвучне, хоча й загадкове Миклухо-Маклай.
…Родина Маклаїв оселилася на північній ділянці Петербурзько-Московської залізниці. Мешкали безпосередньо на будівництві, у великому наметі. Там і у 1846 році народився другий син, якого назвали на честь батька Миколою. А через 10 років відбулася подія, яка різко змінила щасливе родинне життя. Микола Ілліч був пристрасним шанувальником творчості Тараса Шевченка. Коли великий поет повернувся із заслання, він вислав йому 150 карбованців. За такий вчинок Миколу Ілліча звільнили з роботи. Невдовзі він тяжко захворів, а через два роки помер.
Після смерті батька Микола вступив до Петербурзької гімназії, але через завзятий козацький характер провчився недовго. За підтримку польського повстання його виключили з гімназії, ще й на два тижні запроторили у Петропавлівську фортецю. Продовжувати освіту в Росії він не міг.
Як не дивно, Миколі допомогла його хворобливість. Вологий петербурзький клімат був шкідливим для ослабленого організму, і лікарі порадили юнакові переїхати до Швейцарії
Перші відкриття
У 1864 року Микола вступив до старовинного і славетного Гейдельберзького університету. Філософія, яку він старанно вивчав, не давала відповідей на всі запитання, які виникали у допитливого студента. Щоб краще зрозуміти людську природу, треба було опанувати анатомію, і він вирішив продовжити навчання на факультетах Лейпцигського та Йєнського університетів.
В університеті Йєни Микола, який гордо називав себе Миклухо-Маклаєм, відвідував лекції знаменитого зоолога-дарвініста Ернеста Геккеля.
Читайте також: Танцы с волками, или Дети-Маугли
Якось поважний професор запросив здібного студента додому. І запропонував взяти участь в експедиції на Канарські острови.
Так у 1866 році двадцятирічний дослідник відбув у далеку подорож.
Саме тоді Миклухо-Маклай зробив своє перше наукове відкриття — описав губку, яку назвав Гуанча Бланка на честь давніх мешканців Канарських островів.
Після Канарів Миклуха, разом із своїм другом Германом Фолем, вирішив обстежити північ Африки. Вони перевдягнулися у берберське вбрання і помандрували мароканськими рівнинами. Заходили до вбогих поселень, лікували хворих, і вивчали життя пустельних кочовиків.
У 1868 році Миклухо-Маклай закінчив університет. І знову вирушив у путь. На цей раз до Єгипту. З поголеною головою, в аравійському бурнусі, доктор Маклай удавав з себе правовірного мусульманина. Одного разу релігійні фанатики викрили його і хотіли вбити. Миклухо-Маклай витягнув з дірявого мішка блискучий мікроскоп і почав їм розмахувати, чим дуже налякав нападників і врятував собі життя.
До берега Маклая
Настав час повертатися до Росії. Прославлені вчені, природознавці та мандрівники зустріли молодого колегу з величезною повагою. Але до його мрії відправитися до Океаніїї і вивчати життя папуасів поставилися скептично. Адже на той час папуасів вважали «людожерами». Отже, довелося Маклаю згадати про свої губки. Він склав план восьмирічного дослідження тихоокеанських губок і отримав дозвіл на подорож до Нової Гвінеї. На проведення наукових досліджень йому видали лише 1200 рублів.
У жовтні 1870 року військовий корвет «Вітязь» вирушив у подорож навколо світу. На його борту перебував незвичний пасажир – двадцятичотирьохрічний мандрівний вчений. «Вітязь» чекали попереду численні країни та острови. Але Миклуху вабила таємнича та невідома Нова Гвінея.
Нарешті омріяна тропічна земля з’явилася на горизонті. Залишаючи дивака-вченого одного на острові, екіпаж «Вітязя» подумки прощався з ним назавжди. Адже нерозважного мандрівника на березі чекали озброєні дикуни…
Миклухо-Маклай знав, що на зустріч з тубільцями треба виходити без зброї. Замість неї він мав численні подарунки для папуасів. Щира любов чужинця до простосердих острів’ян незабаром перетворила потенційних ворогів на відданих друзів. Зачаровані надзвичайними здібностями прибульця, папуаси називали його Людиною з Місяця.
Вся історія життя Маклая на островах розвінчувала міф тогочасних європейських антропологів про расову неповноцінність мешканців Океанії.
Читайте також: Вампиризм: что говорит наука?
Микола Миколайович мріяв створити на землях Нової Гвінеї російську колонію на засадах демократії та самоврядування. Але його проект був надто революційним для російського самодержавного уряду.
З Австралії з любов’ю
Миклухо-Маклай залишався самотнім, хоча жінки, і білі, і чорні, кохали його до нестями. А він присвячував себе лише науковим штудіям. Втім, наприкінці життя Миколі Миколайовичу судилося пережити і велике кохання, і щастя родинного життя.
Якось, перебуваючи в Сіднеї, він познайомився з колишнім прем’єр-міністром австралійської провінції Нового Південного Уельсу сером Джоном Робертсоном, який запросив вченого на родинну вечерю. Серед присутніх була п’ята донька сера Робертсона Маргарет-Емма. Декілька років тому вона стала вдовою. Після першої зустрічі і Микола Миколайович, і Маргарет зрозуміли, що не можуть жити одне без одного.
Коли ж старий одинак наважився зробити пропозицію, родина
Робертсонів спалахнула гнівом: злидар-росіянин не міг запропонувати австралійській аристократці нічого, крім хижі на острові людожерів!
Оскільки сперечатися із свавільною донькою не мало сенсу, сер Джон скористався своїм бюрократичним досвідом, заявивши, що дозволить дочці вийти заміж тільки з дозволу російського царя. Маклаю довелося вступити в приватне листування з Олександром III. Самодержець з цього приводу сказав: «Хай собі жениться, либонь за папуаським звичаєм, аби очі не мозолив».
27 лютого 1884 року у Сіднеї відбулося весілля Маргарет Робертсон і Миколи Миклухо-Маклая.
Повернення на Батьківщину
За двадцять два роки безперервних мандрів Миклухо-Маклай побував на усіх материках, крім хіба що Антарктиди, відвідав Канарські Острови, Філіппіни, 
Малаку, Австралію, Мікронезію та Меланезію.
Але він ніколи не забував про своїх рідних. А вони докладали величезних зусиль, щоб вислати йому хоча б трохи грошей. З холодного, сирого Петербурга родина переїхала до затишного містечка Малин на Житомирщині. Катерина Семенівна залишалася у ньому до кінця життя. Брати Миколи Миколайовича також стали гідними людьми: Сергій — волосним суддею у Малині, Михайло — визначним вченим-геологом, Володимир був командиром відомого броненосця “Ушаков”, разом з яким героїчно загинув під Цусимою. А сестра Ольга — напрочуд красива, талановита художниця, яка мала в житті єдину мету — допомогати братові, померла у 1881 році від туберкульозу.
У 1887 році Микола Миколайович остаточно повернувся до Росії разом із чарівною дружиною та двома синами, Володимиром-Олланом і Олександром-Нільсом. Однак прожив він на Батьківщині лише один рік — виснажлива, напружена праця та численні тропічні хвороби призвели до передчасної смерті. Миколі Миколайовичу виповнилося 42 роки.
Після смерті коханого чоловіка Маргарита Робертсон відвідала Малин, де її прийняли як рідну, а потім назавжди повернулася до Австралії. Нащадки славетного дослідника в далекій Австралії зберегли його горде українське прізвище.
Наталія Михайлова
“Фармацевт Практик”
