Місто Винники та його видатні мешканці: свій край як середина світу
Винники — одне з найдавніших містечок на Галичині, що має свою самобутню історію та звичаї. Його назва походить від заняття мешканців, позаяк Винники були засновані як селище виноградарів і виноробів. Мальовниче містечко нерідко називали «малою Швейцарією», тож не дивно, що його вподобали собі чимало видатних діячів культури. Проте здавна Винники славилися й гідними представниками інших професій, зокрема, лікарів та аптекарів
«Лікарська допомога, ліки і гроші по хворобі»
— Розвиток медицини у Винниках тісно пов’язаний із створенням тютюнової фабрики, де для 
працівників діяло «забезпечення хворих», що складалося з «лікарської допомоги, ліків, грошей по хворобі і додатку до коштів похорону», — розповідає Лариса Караваєва, завідувач експозиційного відділу Історико-краєзнавчого музею м. Винники.
Вперше запровадити посаду лікаря на тютюновій фабриці планували ще у 1787 р., однак через брак коштів вирішення цього нагального питання змушені були відкласти аж на 24 роки. Відтак, лікар тут з’явився у 1811-му. У 1889 р. при тютюновій фабриці відкрили «Інститут хворих», кошти на утримання якого надавалися державою та почасти за рахунок внесків самих робітників. А на початку 1900 р. у Винниках вже діяла своя аптека — Dz. Wr. J. Schetz.
Серед видатних винниківчан, які провадили лікарську практику, варто згадати українців Івана Липу, Яківа Нагляка; поляків — К. Становського та подружжя лікарів Хмури. Доброї слави зажили акушерки Басі Берґер (з 1890 р.), Аполонія Яблоньська (з 1896 р.), Катерина Гацкевич (з 1907 р.), Пауліна Фаран (з 1922 р.), Марія Процишин (з 1922 р.).
У 1925 р. Яків Нагляк (доктор, старшина австрійської армії під час Першої світової війни, підхорунжий УСС) відкрив у місті лікарську консультацію. Спочатку доктор мешкав на квартирі в будинку Михайла Маркевича, а згодом збудував собі будинок, де встановили перший у Винниках рентгенівський апарат. Нині у цій кам’яниці розміщено Історико-краєзнавчий музей.
З окупацією Західної України СРСР у вересні 1939 р. у місті було шість старих, розкиданих по різних місцях будівель, де приймали пацієнтів лікарі. Згодом відкрились лікарня, поліклініка і шпиталь. Протягом 1946–1959 рр. у місті діяла Винниківська районна лікарня, яку до 1953 р. очолював піонер судинної хірургії Григорій Сардак.
Згідно з архівними даними перша згадка про будівлю, де сьогодні розташоване 2-ге поліклінічне відділення комунальної 6-ї міської поліклініки Львова, датована 1850 р. У 1883 р. власником будинку № 15 по вул. Галицькій (зараз — приміщення поліклініки) був Вольф Фрідріх. У міжвоєнний період будинок належав лікарю-поляку К. Становському, який провадив в ньому приватну медичну практику. У період німецької окупації в будинку знаходилася Міська рада Винників. Поліклініку у Винниках відкрили ще після Другої світової війни. У ній працювали такі відомі лікарі, як Г. Сердак, Бреславська, Богач, Є. Гукевич, І. Калитовський.
Після реорганізації до міста у новозбудовані приміщення зі Львова переїхав Львівський обласний госпіталь інвалідів Вітчизняної війни, який тепер має назву Львівський обласний госпіталь інвалідів війни та репресованих ім. Юрія Липи.
Іван Липа
Іван Липа
Життєпис Івана Липи та його сина Юрія вартий особливої уваги.
З початком революції 1917 р. Іван Липа занурюється у політичне життя. На нараді української громади Одеси було прийнято рішення про створення Керовничого Комітету, членом якого став Іван Липа. У період Гетьманату він обіймав посаду лікарського інспектора Одеси, одночасно був членом Української партії соціалістів-самостійників, центральний комітет якої висунув його на пост міністра віросповідань УНР. Іван Липа був міністром в урядах В. Чеховського, С. Остапенка, Б. Матроса, а крім цього співпрацював з київськими періодичними виданнями.
Як міністр віросповідань підписався під прийнятим Директорією законом від 1 січня 1919 р., в якому проголошено незалежність Української автокефальної церкви від Російської патріархії. З його ж ініціативи у 1919 р. було розроблено перший проект української конституції, над яким багато працював і сам Іван Липа, однак складна політична ситуація змусила його разом із сином Юрієм залишити Київ і перебратися спочатку у Вінницю, потім — у Кам’янець-Подільський, далі — у Станіславів (тепер — м. Івано-Франківськ). Не оминув борець за українську самостійність і табору для інтернованих в м. Тарнові (Польща), звідки на початку 1922 р. переїхав у Галичину.
Іван Липа деякий час був міністром охорони здоров’я в Уряді Української Народної Республіки в екзилі (1921) та очолював товариство «Українського блакитного хреста» у Тарнові.
З 1 березня 1922 р. і до самої смерті проживав і без офіційного дозволу польської влади провадив
лікарську практику у Винниках. Оселився Іван Липа у простій хаті пані Марії Лазовської на вул. Шашкевича 
(тепер — Лесі Українки, 14). Здійсненню творчих планів перешкоджала недуга.
У період Гетьманату Іван Липа обіймав посаду лікарського інспектора Одеси, одночасно був членом Української партії соціалістів-самостійників, центральний комітет якої висунув його на пост міністра віросповідань УНР
Помер борець за самостійну Україну Іван Липа на 59-році життя на руках Івана Огієнка 13 листопада 1923 р. Похований біля спільної Стрілецької могили на винниківському кладовищі. На похорон прибув з Познані син Юрій, а також було багато представників від різних товариств зі Львова.
Юрій Липа
Юрій Липа, син видатного українського письменника, лікаря і борця за самостійність України Івана Липи, народився 5 травня 1900 р. в Одесі, де в гімназії здобув початкову освіту, а потім закінчив університет.
У 1917 р. він робить перші кроки на літературній ниві: редагує часопис «Вісник Одеси» і пише свої
перші брошури. Вступає до лав Гайдамацької дивізії та бере участь у січневих боях на вулицях Одеси.
У 1923 р. Юрій стає студентом медичного факультету Познанського університету і закінчує його у 1929 р. докторантом. Але захоплення медициною не заважає політичній діяльності, зокрема, розбудові підпільної організації «Чорноморець». Як перспективного медика Юрія Липу скеровують на стажування до Лондона, але за активну участь в політиці, у тому числі й публічні заходи протесту проти утисків галичан у Польщі, його висилають із Великобританії.
Окрім великого авторитету медика, Юрій Липа отримує широке визнання як поет. Його перша поетична збірка «Світлість» вийшла друком у 1925 р. у польському Каліші, саме у той час, коли зароджувався феномен «празької поетичної школи». До цієї «празької групи» входили колишні вояки армії УНР О. Стефанович, Ю. Драган, Л. Мосендз, Є. Маланюк та молодше покоління поетів — О. Ольжич, О. Теліга, А. Гарасевич. Ідеолог українського націоналізму Дмитро Донцов вважав Юрія Липу «одним з найбільших поетів-«вісниківців», а, на думку Олега Ольжича, він у поетичній творчості «найповніше висловив українську духовну сучасність».
У 1931 р. у Варшаві побачила світ друга поетична збірка Юрія Липи «Суворість», у 1938 — третя збірка «Вірую». Цього ж року Юрій одружується з художницею Галиною Захарясевич. Невдовзі у них народжується двоє донечок.
У час воєнного лихоліття Юрій Липа разом з Л. Биковським і І. Шовгенівим у 1940 р. створюють у Варшаві Український чорноморський інститут — науково-дослідну установу для вивчення політичних і економічних проблем, що постануть перед Україною після здобуття незалежності. За два роки ними було видано 40 актуальних праць. Після відновлення Української держави науковці хотіли перенести свій інститут до Одеси, аби він став потужним центром наукових досліджень у багатьох галузях. З цією метою Ю. Липа приїжджав до Одеси у 1942 р. і навіть зумів організувати видання декількох наукових збірок. Проте війна завадила задуманому.
Постать Ю. Липи була настільки значущою, що у 1943 р. його діяльність помітили у вищому державному проводі фашистської Німеччини. За наказом Гітлера його перепровадили до Берліна, бо, на погляд правителів Німеччини, Юрій Липа був найбільшим українським ідеологом-державником. Йому запропонували очолити маріонетковий уряд України, але Юрій Липа з гідністю відкинув цю ганебну пропозицію і, на диво, залишився живим.
Помітили його і НКВДисти, з лабет яких вирватися не поталанило. 20 серпня 1944 р. Юрія Липу по-звірячому замордували у с. Бунів Яворівського району, що на Львівщині.
Юрій Липа, лікар за фахом, але енциклопедист за обширом знань, на думку Л. Череватенка, охопив «проникливим своїм розумом кілька наук, орієнтувався вільно і в історії, і в археології, і в антропології, і в географії, і в економіці, і в соціології, і в філософії». Його називали «великим чоловіком великої України», «апостолом новітнього українства», який порушував і розв’язував низку важливих українознавчих проблем, зокрема, комплексний підхід до вивчення України як феноменологічного об’єкта.
Однією з найголовніших ідей, що сформулював Юрій Липа —Україна як «цілість» з тисячолітньою історією і традиціями, які беруть початок ще з трипільської культури.
Найважливішу роль у формуванні духовності українців Юрій Липа відводив ідеї україноцентричності або відчуття «серединності». Для українця центральним пунктом світу є Україна. «Це є така ж нормальна річ для духовності визначати свій край за середину світу, як для одиниці фізично здорової людини визначати свій власний організм за найдовершеніший. Відчуття серединності свого духовного світу — велика річ».
Юрій Липа закликав українців до духовного єднання, щоб ніхто з них не відчував себе вигнанцем як в самій Україні, так і за її межами. Він зауважував, що чимало українців у 1917 р. йшли вмирати за українську волю, говорячи російською, тому мова не мала б бути розпорошуючим чинником.
Підготувала Лариса Дедишина
“Фармацевт Практик” #11′ 2016
