Михайло Сятиня: подвижник вітчизняної фармації
Моє знайомство з Михайлом Сятинею відбулося у 1974 р., коли він став студентом фармацевтичного факультету Львівського медичного інституту. З першого курсу Михайло виконував обов’язки старости ХІ групи, в якій було 12 студентів.
Михайло Лукович Сятиня
Не вдаючись у психологічні деталі, Михайла можна характеризувати як студента, що користувався авторитетом у колективі, був правдивим, працьовитим, акуратним, ініціативним, скромним, сміливим, мужнім. Завжди підпорядковував свої вчинки правилам суспільного життя.
Навчався він на «добре» та «відмінно», і вже тоді проявляв задатки, які згодом допомогли йому стати справжнім спеціалістом-фармацевтом.
Невелика різниця у віці з студентами (п’ять років) завадила мені як наставнику групи внести щось суттєве у їхнє виховання. Проте любов до альма-матер, обраної спеціальності, дружні стосунки ми зберегли на довгі роки.
Завідувач аптеки №20 м. Київ М.Л.Сятиня завжди радо приймав студентів нашого факультету для проходження виробничої практики, приділяв їм час і увагу так само, як і керівникам практики від інституту.
Так склалося, що Андрій і Михайло Сятині мали тісніші стосунки з колишніми завідувачами кафедри організації фармації професорами Р.М. Піняжком і О.Л. Громом. Під керівництвом О.Л.Грома Михайло виконував кандидатську дисертацію на тему «Оптимізація медикаментозного забезпечення населення України в нових економічних умовах», яку успішно захистив у 1997 р. А вже як доктор фармацевтичних наук професор М.Л. Сятиня виступав офіційним опонентом у дисертантів проф. О.Л. Грома, викладачів кафедри Н.Л. Ханик (2009 р.) та Д.Т. Грушковської (2011 р.).
Запам’ятався його виступ «Про значення професійної спадщини видатних організаторів аптечної справи, зокрема, проф. Р.М. Піняжка, для розвитку фармацевтичної галузі України» на науково-практичній конференції, яка відбулася на кафедрі ОЕФ з нагоди 80-річчя професора. Такий захід проводився в рамках реалізації проекту, присвяченого пам’яті та професійній спадщині видатних організаторів аптечної служби новітньої історії нашої держави в усіх її регіонах (Львів, 2008).
Уже в зрілому віці Михайло Лукович сказав: «Будь-яке мистецтво, в тому числі й мистецтво виховання, має на меті доповнити те, чого бракує від природи». Це говорив ще Арістотель. А оскільки в нас у горах природа багатюща, то й журитися не є про що. Вона все компенсує.
І вона щедро компенсувала, створивши сумлінного студента, прекрасного практика і науковця, великого подвижника вітчизняної фармації.
Востаннє я зустрічався з професором М.Л. Сятинею у 2016 р., коли він брав участь у проведенні Всеукраїнської студентської олімпіади у Львові. Тоді я навіть не міг подумати, що за такий короткий час хвороба здолає його. Дуже шкодую, що не був на нарадах-зустрічах у його рідному Синевирі, на його похороні…
Великою заслугою Михайла Сятині є виданий ним навчальний посібник з історії фармації (Сятиня М.Л. Історія фармації: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів. – Львів. – 2002. – 660 с.), який містить системний виклад матеріалу з історії світової та вітчизняної медико-фармацевтичної справи. Більшість тематичних розділів видання супроводжує додаток «Документи доби», що містить оригінальні документи і матеріали, що надають можливість наблизити і відчути неповторний дух часу. Цим посібником ось уже 17 років успішно користуються студенти й викладачі фармацевтичних факультетів України.
Заслугою перед людьми і Богом є внесок М.Л. Сятині у розбудову Михайлівського собору у Києві.
P. S. Хочу висловити велику повагу і вдячність Андрію Луковичу Сятині за добрий задум видати книжку про життєвий шлях його брата Михайла. Із задоволенням перечитую сторінки книжки «Дерево на вітрах» Андрія Дурунди про родину Сятинь, яка слугує повчальним прикладом виховання. Твір Дурунди з цікавістю і гордістю за своїх земляків читають студенти із Закарпаття.
Андрій Дацко,
доцент кафедри організації і економіки фармації
Львівського національного медичного університету
імені Данила Галицького
