Один чоловік, одна робота, одна аптека
Вірність професії, вірність собі і родині — життєве кредо Любові Братівник, яка майже 40 років працює в одній і тій самій одеській фармацевтичній компанії. Ветеран фармації нині очолює аптеку № 30 ТзОВ «Аптека Гаєвського»
Студентські роки — найкращі
Одеса для Любові Братівник, яка народилася і закінчила школу на Миколаївщині, стала домом у 1981 р. Мама Люби мріяла, щоб її донька вивчилася на лікаря. Начебто дівчина й була не проти, подала документи до Запорізького медичного інституту, однак не на лікувальний, а на фармацевтичний факультет. Чому, й сама досі не знає, але без тіні сумніву каже, що вибір виявився правильним. Переконливий цьому доказ — 40 років праці в аптеці.
Любов Братівник
Отож, у 1976 р. Люба стала першокурсницею. На курс набирали 20 груп по 20 осіб. Дівчат, як і серед нинішніх студентів, більшість. Хімія, біологія, фармакологія були улюбленими дисциплінами старанної студентки. Вчилася свідомо й наполегливо, адже до студентів висували серйозні вимоги — вищих навчальних закладів, де готували майбутніх провізорів, на цілу Україну було лише три. Улюблена фармакологія й досі у сфері професійних зацікавлень Любові Володимирівни, тепер своїми знаннями вона охоче ділиться з племінником, який також здобуває вищу освіту в медичному виші.
— Нас навчали не на продавців ліків і не на медичних представників, — стверджує Любов Володимирівна. — Ні в кого аптечні заклади тоді не асоціювалися з комерцією. Там пахло ліками, вони були важливою частиною медичної галузі.
Оскільки майже в кожній аптеці функціонували виробничі відділи, практична фармація потребувала спеціалістів — хіміків-аналітиків, дефектарів, рецептарів. На факультеті була велика й потужна кафедра технології ліків. На виробничу практику з цієї дисципліни ми їздили до російського Горького — на фармацевтичний завод, де ознайомлювалися з процесом виробництва лікарських засобів, зокрема, супозиторіїв анузол, анестезол, іхтіол. Аптечну практику проходили у Вінниці у найбільшій аптеці, розташованій у центрі міста, а також в аптечних закладах Запоріжжя.
Рівень підготовки майбутніх провізорів був дуже високим. Наприклад, однокурсниця Любові Братівник підтвердила свій диплом за кордоном і дотепер працює завідувачем аптеки в Болгарії.
Завершивши навчання на фармацевтичному факультеті Запорізького медичного університету, дівчина за направленням приїхала до міста над морем, хоча її також запрошували й у вінницьку аптеку, де вона була на практиці і сподобалася колегам. Обрала Одесу, бо звідси було ближче до мами, яка залишилася вдома сама.
Без конкуренції і планів з продажу
Фармація у 80-х роках минулого століття залишалася винятково державною сферою. Тому всі аптеки належали до однієї державної структури, що об’єднувала обласний центр і область. Місто поділене на райони, аптеки забезпечували ліками мешканців свого району. Протягом перших трьох років Любов Володимирівна працювала хіміком-аналітиком у невеликій аптеці № 160, якої зараз вже не існує. Попри невеликі площі, там займалися екстемпоральним виготовленням, працювали рецептурний і ручний відділи. Ретельно проводився кількісний облік навіть таких засобів, як есенціале чи в’єтнамський бальзам «Зірочка». У великому журналі записували надходження товару, відпуск, на кінець місяця — залишки. Без рецепта лікаря можна було придбати вітаміни, настоянки, свічки, анальгін, цитрамон, валідол.
Аптек було небагато. Конкуренції у теперішньому її розумінні — жодної, планів з продажу, середньої вартості чеків — теж, ціни на препарати всюди однакові. На думку Любові Братівник, ставлення у суспільстві до аптекарів з тих часів також змінилося. Раніше нікому не спадало на думку звернутися до провізора зі словом «продавець». А тепер, називаючи «продавцем», все одно просять консультацію і фахові поради, бо до лікарів ходити не хочуть. То який же в аптеці «продавець»?
Потім були три роки в організаційно-інспекторському відділі обласного аптечного управління «Фармація». Це досвід інспекторської роботи, перевірок аптечних закладів міста і Одеської області, налагодження інформаційної роботи з лікарями, облаштування кабінетів інформаційної роботи в поліклініках.
Ще 18 років на посаді заступника завідувача в аптеці на Рішельєвській, а від 2001 р. — в аптеці № 30 на посаді завідувача.
— 90-ті роки — складна сторінка у хаотичному розвитку і становленні української фармації. Іноді здавалося, що галузь просто не виживе, — розповідає Любов Володимирівна. — Ліки практично зникли з полиць державних аптек, але нові комерційні аптечні заклади постійно відкривалися. Багато колег спокусилися на вищі зарплати в «конвертах» і змінили місце праці. Але я не схотіла, бо не могла «зрадити» аптеку, яка вже стала рідною. Така ось постійність — одна професія, одна аптека, одна сім’я.
Соціальні проекти як конкурентна перевага
Нині аптека-фармамаркет № 30 є структурним підрозділом ТзОВ «Аптека Гаєвського», яке тільки в Одесі налічує 60 аптечних закладів під торговими марками «Аптека Гаєвського», «Сім’я аптек «Фармація» і «Аптека від складу». Свого часу аптека № 30 діяла як аптечний заклад державного об’єднання «Фармація», яке пізніше стало акціонерним товариством. Але фактично вона була у складі одного і того самого фармацевтичного підприємства, яке лише змінювало назву і форму власності.
Аптека № 30, яку очолює Любов Володимирівна Братівник, працює під брендом «Сім’я аптек «Фармація». Головна конкурентна перевага цієї торгової марки — велика кількість соціальних проектів, які роблять для одеситів ліки доступнішими.
Зокрема, внутрішні програми — це «Ліки без націнки» (щомісяця на іншу групу препаратів); «Ціна дня», «Пенсійна програма» (знижка 7% для пенсіонерів), «Дисконтна програма» (мінус 7% для постійних клієнтів).
Всеукраїнська програма «Терапія плюс» — «Медікард» надає знижки для хронічних хворих за напрямками кардіологія, пульмонологія, ендокринологія. За програмою «Оранжкард» хворі на бронхіальну астму отримують за спеціальною карткою знижки до 70%. Програма «Збережемо печінку» надає 30% знижку від дистриб’юторів на гепатопротекторний препарат, «Здоров’я від Байєра» — 40% знижку на кардіологічний засіб.
— Наша аптека тісно співпрацює з Благодійним фондом «Хесед Шаарей Цион», обслуговуючи підопічних цієї фундації, — розповідає Любов Володимирівна. — Одеський благодійний фонд «Хесед Шаарей Цион» ім. Гаррі і Жаннетт Вайнберг при сприянні Міжнародної громадської організації «Джойнт» і єврейської спільноти м. Балтімор (США) діє у місті від 2006 р.
Ця фундація надає різнопланову допомогу потребуючим самотнім, перестарілим, хворим, інвалідам з дитинства, колишнім в’язням гетто і концтаборів, праведникам світу. Сьогодні вони опікуються 6 тис. осіб, з яких 1,5 тис. потребують щоденної допомоги. Хворим з інсультом, інфарктом міокарда, онкологічними недугами, а також у разі нещасних випадків фонд надає кошти на лікарські засоби, які відпускаються з нашої аптеки. До слова, в екстрених випадках фонд надає допомогу впродовж 24 год.
В аптеці також можна придбати екстемпоральні лікарські засоби, які при замовленні швидко доставляються з аптечного закладу мережі, що займається їхнім виготовленням. Серед іншого протаргол, складні краплі для носа, мікстура Кватера, розчин кальцію хлориду, розчин Кастелані.
За словами Любові Братівник, одесити ставляться до аптеки № 30 з прихильністю і пошаною. Серед постійних клієнтів — відомі у місті ведучі теле- і радіопрограм, журналісти-газетярі. Мабуть, окрім того, що аптечний заклад відпускає лише якісні лікарські засоби за доступною ціною і дбає про найменш захищених, свою роль відіграє компетентність і доброзичливість персоналу. Аптека працює цілодобово, тому на допомогу можна розраховувати у будь-який час.
У торговому залі аптеки знаходиться лікар-консультант, який може виміряти артеріальний тиск, порадити, як обрати для себе тонометр чи глюкометр. Також періодично у залі лікувальної косметики консультують фахівці-косметологи — представники провідних закордонних фірм-виробників.
Товари для дітей теж виділено в окремий відділ: підгузки, дитяча косметика, харчування, вода.
Найважче доводиться при обслуговуванні людей старшого віку, пенсіонерів, яких нинішні ціни на лікарські засоби буквально збивають з ніг. Дуже часто діти чи онуки, які приходять за ліками для батьків або бабусі-дідуся, просять зняти стікери з упаковок, щоб їх зайвий раз не засмучувати. І це справді сумно…
Колеги кажуть, що Любов Володимирівна як керівник — добра і м’яка, справедлива, але не сувора, хоча й не виносить брехні. Звертається до них — «дівчатка». А вона відповідає, що керівника треба поважати, а не боятися. Усім би таких керівників!
Донька Любові Володимирівни пішла батьковим шляхом — обрала фах стоматолога. Зате онучка, схоже, продовжуватиме справу бабусі. Принаймні зараз 14-річна дівчинка, яка живе з батьками в Болгарії, мріє стати провізором.
Лариса Дедишина
Фото: Ігор Садовий
“Фармацевт Практик” #6′ 2019
