ПсихологіяСтатті

Особисті кордони: формуємо, захищаємо, змінюємо

05/04/2020

Існують засадничі поняття, які лежать в основі багатьох психологічних (і не тільки) проблем. Одне з таких — це кордони особистості. Незалежна самостійна держава починається з кордонів: її межі мають бути чітко окреслені, офіційно закріплені й непорушні. Без цього держава втрачає території, стає предметом агресії, підкорення, приниження — аж до повної втрати незалежності. Невже з особистістю відбувається щось схоже? Спробуємо розібратися, хоча одразу нагадаємо, що в усьому, що стосується людської психології, все не так просто

Усе матеріальне має свої межі. Візуально неможливо сплутати одну живу істоту з іншою. Але на психологічному рівні людина може настільки розмити свої межі, що вже й сама перестає розуміти, де вона справжня, з власними, притаманними лише їй інтересами, бажаннями, потребами. Часом важко усвідомити, де її бажання, а де — батьків; де потреби її, а де — дитини; де її емоції, а де — лише віддзеркалення настрою близької людини; де її особисті уподобання, а де — партнера, якому прагне подобатися. Чиї інтереси важливіші — особисті, сімейні, корпоративні, громадські, державні?

Кордони особистості бувають різні

Інтелектуальні й духовні — захищають наші цінності, право на свою думку, власні переконання, погляди, політичні уподобання, світогляд, віросповідання, вибір професії, роду занять, хобі.

Фізичні — боронять наше тіло, власну територію, особистий простір. Дозволяють задовольняти базові потреби (сон, їжа, гігієна). Дають право встановлювати й зберігати дистанцію.

Емоційні — захищають наше право на власні почуття, реакції, емоційні прояви. Не дозволяють іншим висміювати й знецінювати наші почуття, диктувати, які саме емоції ми маємо відчувати; нав’язувати відчуття провини за те, що ми почуваємося так або інакше. Не дозволяють іншим зривати на нас свій поганий настрій.

Фінансові й матеріальні — бережуть наше майно, фінансові ресурси, особисті речі; наше право отримувати домовлену заробітну платню; розпоряджатися власними коштами на свій розсуд; не давати, не дарувати, не позичати, не жертвувати їх, якщо ми цього не хочемо.

Сексуальні — захищають наше право не бути об’єктом сексуальних домагань; не піддаватися непроханим дотикам; не чути у свій бік сумнівні натяки чи масні анекдоти; відмовляти в інтимній близькості; самому обирати орієнтацію, партнерів, комфортну форму сексуальних контактів.

Існують жахливі патологічні ситуації, коли порушуються всі можливі особисті кордони людини — приміром, якщо вона потрапила до рабства або стала жертвою тривалого домашнього насильства. Але навіть незначні проблеми з особистими межами можуть стати причиною серйозних негараздів у стосунках з вашим оточенням

Читайте також: Домашнее насилие: распознать как можно раньше!

Вам варто замислитись щодо особистих кордонів, якщо ви:

  • Часто відчуваєте, що інші вас використовують — матеріально, емоційно, сексуально чи будь-яким іншим чином.
  • Занадто переймаєтесь думкою інших, намагаєтесь усім подобатися.
  • Навколо вас забагато людей, які вимагають вашої уваги, вашого часу, ваших послуг.
  • Поруч із вами є той/та/ті, хто постійно вас контролює.
  • Близькі дозволяють собі втручатися у ваші особисті справи.
  • У вас немає власного недоторканого простору. Інші можуть брати без дозволу ваші речі.
  • Тримаєте образи в собі, не вмієте давати відкоша тим, хто вас зневажає, дратує, бентежить.
  • Не здатні припинити неприємні для вас стосунки чи контакти.

Причини порушення кордонів можуть бути різні: вади виховання, незрілість особистості, вплив суспільства, історичний спадок епохи колективізму, який пропагував ідею меншовартості людини та вищість суспільних інтересів.

Читайте також про ресурсний стан Ми в ресурсі” (рос.) та причини проблем з його відновленням Ворого ресурсного стану (рос.)

Людина, яка має послаблені особисті кордони:

  • Не вміє відокремлювати своє «Я» від «Я» іншої людини.
  • Знаходиться в хронічному стресі через те, що не розуміє, чого ж хоче насправді — саме вона, а не ті, хто її оточує.
  • Має занижену самооцінку, не вірить у власні сили, не здатна самостійно приймати рішення.
  • Діє всупереч власним інтересам, робить не те, що вважає за потрібне, а те, що очікує/вимагає від неї оточення.
  • Постійно під когось підлаштовується, намагається полегшити життя іншим.
  • Намагається бути «хорошою», «правильною», докладає всіх зусиль, щоб «заслужити» любов, схвалення, дружбу, прихильність, визнання від партнера, членів родини, друзів, колег, соціуму.
  • Нехтує своїми бажаннями. Вважає, що турбуватися про себе — це прояв егоїзму.
  • Боїться заявляти про свої потреби, щоб не зашкодити стосункам, переконана, що чітко окреслюючи свої кордони, може образити й навіть відштовхнути значущу для себе людину.
  • Не вміє уникати токсичних стосунків, казати «Ні», зупиняти тих, хто перетинає межу.
  • Повсякчас потрапляє до ситуацій, за яких стає об’єктом глузування, знущання, насильства чи навіть агресії.
  • Дозволяє іншим торкатися себе, навіть якщо їй це неприємно.
  • Може бути занадто відвертою щодо свого особистого життя.
  • Схильна до складних співзалежних стосунків з членом сім’ї, яка страждає на алкоголізм, наркоманію, ігроманію, трудоголізм тощо.
  • Відчуває ніби власну провину за нещастя й негаразди інших. Одразу кидається допомагати, розраджувати, рятувати їх.
  • Занадто включена в чуже життя, перебирає на себе турботи й обов’язки інших людей, чим порушує вже їхні кордони. Не в змозі відрізнити, де закінчується її відповідальність й починається зона відповідальності інших. При цьому потурає найгіршим якостям оточуючих: інфантильності вже дорослої дитини, незрілості дружини чи чоловіка, легковажності друга, некомпетентності начальника.

Особисті кордони людини

Коли мова йде про порушення особистих кордонів людини, часто вживають слова «самопожертва»; «самозречення»; «самообмеження» і навіть «самозамовчування» (англ. self-silencing — нехтування власними потребами й бажаннями, неозвучення дискомфортних моментів у стосунках). Стає зрозумілим, що людина з власної волі обирає таку манеру поведінки, нехтує своїми інтересами, бере на себе додаткові навантаження.

Найсумніше те, що мало хто цінує всі ці дрібні чи великі жертви, а при нагадуванні й натяках на бодай якусь вдячність може відповісти геть вбивчими фразами: «Це ж було твоє рішення»; «Тобі самій це подобалося»; «А тебе хтось просив?»; «Ти сам запропонував»; «Так би й сказала, що не хочеш». На жаль, нехтування своїми інтересами не приносить того, про що мріялося, — ні поваги, ні дружби, ні любові, ні соціального визнання. Навпаки, за такою людиною може закріпитися тавро «лох», «слабак», «ганчірка», «безвідмовна/-ий».

Поради

  • Щоб свідомо формувати свої кордони, спочатку розберіться, чого ж ви хочете насправді, що є для вас комфортним, приємним, бажаним, а що — ні. І лише потім вирішуйте, що дозволяти членам родини, друзям, колегам, сексуальному партнеру.
  • Проаналізуйте, чи ви вчасно і повною мірою пройшли сепарацію від батьків, чи не схильні до злиття з коханим, симбіозу з дитиною, занадто тісними і відвертими стосунками з другом, роллю завжди безвідмовного підлеглого стосовно начальника.
  • Дослухайтеся до власних почуттів та емоцій в кожній конкретній ситуації: ви можете раптом відчути тривогу, сум, роздратування. І це не «чомусь настрій зіпсувався», а сигнал, що з вашими кордонами щось не так.
  • Не чекайте, що інші самі зрозуміють, де пролягають ваші кордони, говоріть із ними про свої потреби, почуття, уподобання, прагнення. Формулюйте свої побажання чітко і недвозначно.
  • Самостійно формуйте свої межі, позначаючи їх, як прикордонними стовпами, різного роду маркерами: від міміки, жестів і спокійних слів до більш емоційних проявів і навіть фізичного спротиву (так, іноді ляпас у відповідь на сексуальні домагання буває достатньо переконливим).
  • Вчіться говорити чітке залізне «ні». Намагайтесь, щоб ваше «ні» не звучало як «можливо», «я подумаю», «я погоджусь, якщо мене вмовлятимуть» тощо. Говоріть «ні» легко й твердо, без зайвих пояснень і без відчуття провини за свій вибір.
  • Якщо хочете, щоб інші зважали на ваші кордони, поважайте їхні кордони також. Створюйте таку атмосферу, за якої близьким буде легко озвучувати свої потреби.
  • Ставтесь із розумінням до підлітків: протестна поведінка, негативізм, опір волі батьків, боротьба за недоторканість своєї території — все це природно і нормально для дитини, що дорослішає і формує особисті кордони.
  • Не псуйте життя своїх дітей та стареньких родичів надмірним контролем та втручанням в їхній особистий простір та приватність. Не називайте це «любов’ю» та «піклуванням».
  • Живіть своїм життям, своїми інтересами, потребами. Вмійте насолоджуватись усамітненням.
  • Якщо ви заплуталися з особистими межами, почитайте відповідну літературу або зверніться до психолога чи психотерапевта: навичок відчувати й поважати свої та чужі кордони можна набути у будь-якому віці.

Читайте також: Социально активные люди: мнение психолога

Особисті межі індивідуальні: те, що для одних є цілком нормальним і природним, для інших може бути геть неприйнятним. Один ніколи не піде далі рукостискання, а інший полюбляє дружні обійми. Комусь комфортно в загальній кімнаті, де поруч вовтузяться коти, собаки й маленькі діти, а хтось страждає, якщо хоч якийсь час не побуде на самоті. Для когось є нормальним, якщо інші члени сім’ї беруть його речі, а для іншого — це реальна драма і привід відчути себе скривдженим. Так само й на службовому місці: один настільки занурюється в роботу, що йому байдуже, якщо поряд голосно спілкуються, а іншому, щоб зосередитись, потрібні відповідні умови.

Особистість — не держава, і занадто міцні кордони для неї такі ж шкідливі, як і слабкі.

Можливі крайнощі, за яких особисті кордони стають ригідними, незмінними. Людина хворобливо чутлива, напружена і захищає свої рубежі навіть тоді, коли ніхто на них не зазіхає. Такі «недоторки» можуть свідомо або підсвідомо провокувати ситуації, за яких їм доводиться захищатись. Вони ніби випробовують своє оточення на непорушність власних кордонів. Це може бути відлунням підліткового віку, коли йшла війна за свою окремість від батьків у період дорослішання. Або ж наслідком невдалих і травматичних стосунків із партнером, схильним до домашнього насильства. Але за будь-яких обставин занадто міцні кордони — це так само погано, як і занадто слабкі. У найгіршому випадку такі люди уникають близьких стосунків, нікого не впускають до свого життя, не мають друзів, не реєструються у соцмережах.

Здорові особисті кордони завжди гнучкі й свідчать про здатність людини поводитися з огляду на ситуацію, зміну обставин чи кола спілкування.

У нормі особисті кордони людини не є вічними й непорушними: упродовж життя вони посуваються, коригуються, слабшають чи зміцнюються. Дитина почувається безпечно поряд із батьками, а підлітку життєво необхідно мати свою територію. Молодій мамі спокійніше, коли малюк весь час у полі зору, але коли той підростає, у жінки з’являється потреба в усамітненні. Стареньким знову може захотітися постійно відчувати, що поруч хтось є. А може — навпаки — знадобитися якнайбільше спокою й тиші.

subscribe

Коли людина дорослішає та мудрішає, відбувається переоцінка цінностей і відповідно корекція рубежів. Зріла особистість формує свої кордони свідомо, з часом їхній захист стає ефективнішим, тактовнішим, вишуканішим. Адже важливо не лише захищати власні інтереси, але й робити це так, щоб не ображати та не переобтяжувати тих, хто поряд із вами. Для цього потрібно опановувати навички асертивної поведінки, яка передбачає вміння впевнено, ввічливо і з гідністю відстоювати свої права, не зачіпаючи при цьому прав інших.

Ніхто не має вирішувати за вас, як вам краще і де мають пролягати кордони вашої особистості. Ви, і тільки ви формуєте свої рубежі, будуєте стосунки з іншими людьми, ладнаєте свій особистий простір, впорядковуєте своє життя.

Мария Кириленко
Киево-Святошинский ЦСПР
www.boyarka.cspr.info

“Фармацевт Практик” #3′ 2020

https://rx.ua
ПЕРЕДПЛАТА
КУПИТИ КНИГИ