Паліативна допомога людям похилого віку — обов’язок держави перед громадянами
Якщо хтось вважає, що паліативна допомога — це просто державна програма із забезпечення окремих верств населення шляхом надання соціальних послуг, то він дуже помиляється. Адже за офіційним визначенням паліативна допомога — це підхід, що покращує якість життя пацієнтів та їхніх сімей, перед якими виникли труднощі, пов’язані з небезпечною для життя хворобою, через запобігання і полегшення страждань шляхом ранньої діагностики і лікування, полегшення болю, подолання фізичних, психосоціальних і духовних проблем. Надання паліативної допомоги розпочинається від моменту встановлення діагнозу невиліковного прогресуючого захворювання та прогнозу щодо обмеженості життя і продовжується до закінчення періоду скорботи родини
Катерина Сметаніна
Паліативної допомоги потребують не лише окремі категорії населення, які потерпають від злоякісних новоутворень, ВІЛ-інфекції/СНІДу, вроджених вад розвитку, туберкульозу, респіраторних, атрофічно-дегенеративних та інших прогресуючих захворювань і посттравматичних станів, що не можуть бути вилікувані з використанням сучасних і доступних методів та засобів. Кваліфікована медична допомога, догляд, психологічна, соціальна, духовна та моральна підтримка незалежно від віку, статі, расової приналежності необхідна також людям, чиє життя щоденно супроводжується вираженими больовими симптомами і тяжкими розладами життєдіяльності.
Проте чи не найбільше ця проблема стосується людей похилого віку. Офіційна статистика відзначає високу частоту серцево-судинних, неврологічних, дегенеративних і психічних захворювань, а також інших нозологій в осіб старшої вікової категорії (від 60 років). Причому страждають не лише вони, а й члени сімей, які змушені доглядати таких хворих, надавати їм комплекс необхідних медичних, профілактичних, побутових, моральних, психологічних послуг з метою покращання показників якості їхнього життя. На жаль, не кожен може забезпечити такою допомогою члена своєї сім’ї, тому пацієнти геріатричного профілю здебільшого не проходять систематичних медичних оглядів, що спричиняє, за словами лікарів загальної практики, факт їхнього «недообстеження» і «недолікування». Через складний фінансовий стан здебільшого їм недоступні якісна діагностика, профілактика і реабілітація після важких захворювань (зокрема, інсульту та інфаркту міокарда), а також при деменції, хворобі Альцгеймера або Паркінсона. Люди похилого віку надають перевагу самолікуванню, економлять на придбанні призначених ліків, навіть якщо їх відпускають за державними програмами безкоштовної та соціальної допомоги («Програма доступних ліків», «Здоров’я-2020: український вибір» та ін.), що, певна річ, призводить до погіршення загальних показників здоров’я та якості життя в цілому, адже в такому віці вкрай важливо контролювати перебіг будь-якого захворювання.
Зазвичай у людей похилого віку визначають високі показники хронізації патологій, що виділяє їх в окрему групу пацієнтів, які потребують паліативної допомоги. Офіційна статистика ООН свідчить, що у світі налічується близько 605 млн осіб віком понад 60 років. ВООЗ прогнозує, що у 2050 р. їхня кількість збільшиться до 2 млрд.
Суттєвою проблемою в геріатричній практиці є наявність в одного хворого декількох захворювань — поліморбідність та множинність патологій, переважно з хронічним перебігом, що часто супроводжуються больовими відчуттями, та відповідно обумовлена цим необхідність застосування широкого спектра лікарських засобів.
Особливістю геріатричної практики є індивідуальний підбір дози окремих препаратів для конкретних пацієнтів з чітким розмежуванням часу, способу застосування, врахуванням взаємодії з їжею, іншими чинниками. Водночас необхідно пам’ятати, що чим поважніший вік хворого, тим частіше проявляються побічні дії ліків. Чим більша кількість лікарських засобів, які приймає пацієнт, тим частіше виникають побічні дії і побічні реакції, а відтак, і ускладнення у лікуванні. Особливого значення набуває вибір оптимального для пацієнта похилого віку лікарського засобу, що має доведену ефективність та безпеку (джерелом потрібної інформації з питань доказової медицини є бази клінічних даних MedLine, Cochrane Library, додаток 5 Державного формуляру тощо).
На жаль, на сьогодні рівень надання медичної, соціальної та фармацевтичної допомоги людям похилого віку в Україні не відповідає реальним потребам, що зумовлює зростання захворюваності, інвалідизації і смертності.
Потреби населення старшого віку в амбулаторній терапевтичній i спецiалiзованiй консультативнiй допомозі не задовольняються в середньому на 47%; у реабiлiтацiйному полiклiнiчному лiкуваннi — на 81%; в організації стаціонарів удома — на 71,1%; у наданні швидкої медичної допомоги — на 32,5%; у стаціонарному інтенсивному лiкуваннi — на 26,2%. Причому показники якості та доступності медичної допомоги для мешканців сіл є значно нижчими, ніж для городян.
Паліативний рух в Україні існує. За даними сайту Stop Боль, в Україні діє близько 30 хоспісів. Аптеки, які мають ліцензії на відпуск сильнодіючих знеболювальних препаратів, працюють в кожній області. Особливо активними в паліативному забезпеченні є Харківська, Київська, Львівська та Івано-Франківська області. Діє волонтерський рух, зокрема, є такі організації, як Ліга сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги і Асоціація паліативної та хоспісної допомоги. Але цей процес характеризується відсутністю загальної єдиної скоординованої системи геріатричної допомоги населенню. Щодо загальних державних форм медико-соціальної допомоги людям літнього віку в Україні, зазначимо, що її надають в системі загальних закладів охорони здоров’я і спеціальних геріатричних структур Міністерства охорони здоров’я, а також у системі амбулаторних і стаціонарних закладів Міністерства праці і соціальної політики та частково — громадські та релігійні організації: Товариство Червоного Хреста України, Карітас Україна, Хесед та ін.
З метою забезпечення фахівцями, обізнаними в процесах геріатричної допомоги, на базі Державного навчально-методичного геріатричного центру та кафедри терапії і геріатрії НМАПО ім. П.Л. Шупика викладають основи геріатричної допомоги на додипломному рівні, створено кафедру паліативної та хоспісної медицини. З метою впровадження в практику геріатричної фармації на кафедрах післядипломної освіти для фахівців фармацевтичних спеціальностей читають лекції та проводять семінарські заняття з питань фармацевтичної допомоги пацієнтам геріатричного профілю відповідно до навчальних планів та уніфікованих програм.
Але потрібно зауважити, що волонтерські, громадські та інші організації не можуть і не повинні повністю брати на себе всю відповідальність щодо надання геріатричної, паліативної та хоспісної допомоги населенню. Це обов’язок держави перед своїми громадянами.
Сучасна стратегія реформування геріатричної допомоги населенню передбачає поліпшення медичного і соціально-побутового обслуговування людей похилого віку, зокрема, розвиток первинної медико-санітарної допомоги з акцентом на допомозі вдома та підтримці сім’ї хворого; пільги фінансового, правового й організаційного характеру для геріатричних структур; підготовку кадрів, які знають специфіку обслуговування пацієнтів літнього віку, а також, з огляду на це, пріоритет стосовно середнього медичного персоналу.
Вказану стратегію неодноразово подавали на розгляд МОЗ України та інших державних структур, її внесено до Програми «Здоров’я-2020: український вимір», є низка нормативних актів і законів, що регламентують повноваження та обов’язки різних структур і відомств щодо надання паліативної та хоспісної допомоги, і, зокрема, закон України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 1993 р.
Існує потреба у впровадженні планової госпіталізації, є спроби надання ліжок для інвалідів війни та учасників бойових дій в Україні, а також осіб похилого віку, які потребують такої допомоги. Так, в Україні працюють 32 госпіталі, але за наявності загальної кількості ліжок у госпіталях (до 9 тис.) для учасників війни (1,2 млн осіб), з яких — 56 тис. учасники бойових дій Другої світової війни, це просто нереально зробити.
Тому стаціонарну допомогу надають переважно в клініках усіх рівнів, у спецiальних вiддiленнях довготривалого лiкування хронiчних хворих у складі багатопрофiльних лiкарень. Значної поширеностi набуває практика лікування людей лiтнього віку в позалікарняних медичних закладах: денних стаціонарах та стаціонарах удома. Реабiлiтацiйну допомогу надають в клініках, а також в денних реабiлiтацiйних вiддiленнях полiклiнiк i стацiонарів, реабiлiтацiйних вiддiленнях i кабiнетах у закладах амбулаторно-полiклiнiчної мережi, реабiлiтацiйних вiддiленнях стацiонарних соцiальних установ тощо. Психiатрична допомога доступна людям похилого віку в загальнiй мережi закладiв охорони здоров’я (у спецiалiзованих кабiнетах полiклiнiк, психiатричних лiкарнях, психiатричних диспансерах, денних психiатричних стацiонарах).
Головною формою комплексного соцiального обслуговування населення похилого віку є Територiальнi центри соціального обслуговування пенсіонерів, до складу яких входять усi районнi структури соцiально-побутової допомоги самотнiм людям похилого віку та iнвалiдам. В Україні функціонує близько 700 таких центрів і 890 відділень соцiального обслуговування вдома, які допомагають понад 500 тис. одиноких непрацездатних громадян. Але цього нині недостатньо, оскільки окрім хворих, соціальної, моральної, духовної допомоги потребують члени родин, які кожного дня, щогодини переживають страждання свого родича навіть на психологічному рівні.
Незважаючи на широку мережу закладів, у яких можна отримати паліативну та хоспісну допомогу, стан надання медичної допомоги населенню похилого віку в усіх регіонах України є низьким, з невисоким рівнем розвитку мережі геріатричних закладів. Незадовільний стан надання медичної допомоги людям похилого віку зумовлений не тільки соціально-економічними чинниками, але й органiзацiйно-кадровою неготовністю закладiв до роботи з пацієнтами герiатричного профілю. Усе це свідчить про необхідність підвищення ролі і значення інституту геріатрії та геріатричної фармації у різні способи і методи.
Катерина Сметаніна, канд. фарм. наук, доцент,
ЛНМУ ім. Данила Галицького
Література
- Доклад СД по вопросам здравоохранения и тематических исследований. A/HRC/18/37 (4 июля 2011 г.); ВОЗ. Старение и жизненный цикл: интересные факты о старении (28 марта 2010 г.)
- Мертва точка української геріатрії (інтерв’ю з О.А. Поляковим, В.В. Чайковською) // Ваше здоров’я. – 2013. – № 45–46 (1224–1225). – С. 16–17.
- Сметаніна К.І. Фармацевтична допомога геріатричним хворим. – Львів: Вид-во Тараса Сороки, 2011. – 120 с.
“Фармацевт Практик” #2′ 2020
