Пам’ятати минуле

Наталія
Мірошниченко

Наталія Давидівна Мірошниченко, на жаль, вже покійна, приїхала до Ужгорода після закінчення Дніпропетровського фармацевтичного інституту. Вона протягом 50 років (із 1946 р.) працювала в обласному центрі на різних фармацевтичних посадах, була одним із перших керівників обласного аптечного складу. Наталія Давидівна розповідала, як після війни новостворене аптекоуправління почало організовувати в Ужгороді централізоване постачання лікарських засобів у закарпатські аптеки.

Перші облаштовані приміщення для аптечного складу влада виділила в центрі Ужгорода, у колишніх приватних крамницях, а також у ритуальному будинку синагоги, що по вулиці Жупанатській.

В область надходили найнеобхідніші медикаменти та засоби санітарії і гігієни. У великих кількостях доводилося завозити сірчану мазь (у краї ширилася епідемія свербця), дуст, гіпс, вату, мінеральні води «Боржомі», «Миргородська».

Фармацевти все це самотужки розвантажували на ужгородському залізничному вокзалі і перевозили на аптечні склади. До речі, в автопарку аптекоуправління, крім іншого, були трофейна вантажівка «Шевроле» і… коні. Часто ліки в контейнерах надходили і на Мукачівську вузькоколійку. Тоді знову ж таки своїми силами їх доводилося доправляти на ужгородські аптечні склади.

Так поступово налагоджувалася робота обласного аптечного складу, його постачальницька діяльність, тобто те, що ми нині називаємо дистрибуцією. А в нові аптеки, які відкривалися в повоєнному Закарпатті, приїжджали працювати молоді фахівці, здебільшого зі Львова і східних областей України.

У 1966 р. до аптеки № 20 села Велика Добронь після закінчення фармацевтичного факультету Львівського медичного інституту приїхав працювати Юлій Адальбертович Бублак, висококваліфікований провізор, добра й небайдужа людина. У 80-х він завідував обласною контрольно-аналітичною лабораторією, а потім працював провізором в аптеці смт Перечин. Він залишив спогади про Аладара Філея, який у 1939 р. відкрив аптеку в селі Велика Добронь. Аладар Філей здобув фахову освіту у Празькому університеті, отримав звання магістра фармації й аптечну ліцензію. У 1945 р. радянська влада націоналізувала його приватну аптеку, не виплативши жодної компенсації. Однак Філей залишився в закладі і керував ним аж до виходу на пенсію. Потому він також міг продовжувати працювати в аптеці на посаді провізора, але відмовився, позаяк новий завідувач мав лише освіту помічника провізора — фармацевта.

Нині фармація розвивається настільки бурхливо, ставлячи перед нами безліч нових щоденних завдань, які потребують негайного вирішення, що ніколи бодай на хвилину спинитися, перевести подих, замислитися над швидкоплинністю життя і пригадати колишнє. Хоча всім добре відомий вислів: «Без знання минулого немає майбутнього»

Коли до аптеки приїхав Юлій Бублак, також провізор, пан Філей сказав: «Якщо я можу допомогти вам, колего, то прийшов би в аптеку хоча б на місяць». І він прийшов. Це був фахівець високого класу, який досконало знався на фармакології, технології виготовлення ліків, фармацевтичному аналізі, вільно володів кількома мовами.

Закарпатське обласне виробниче
об’єднання «Фармація»

Аладар Філей розповідав, що раніше в аптеці було небагато готових лікарських засобів, їх переважно виготовляли фармацевти, що цікаво, у присутності пацієнтів-замовників. Так розпочинався лікувальний процес, з’являлося порозуміння між провізором і хворим, те, що сьогодні називають фармацевтичною опікою.

Постачальницька аптечна база знаходилася у Будапешті. Якщо були потрібні якісь ліки, телефонували з сільської пошти. Не мало значення — дешеві препарати чи дорогі, одна упаковка чи більше, — наступного дня вони вже були в аптеці.

За словами пана Філея, раз на рік аптечні заклади перевіряла виїзна інспекція. Робила вона це дуже ретельно й вимогливо, якщо виявляла порушення, штрафувала так, що власник більше ніколи не наважувався нехтувати законодавством, а інколи змушений був закрити свою аптеку.

Підготувала Лариса Дедишина

«Фармацевт Практик» #05′  2012